- •В.П. Глиняний
- •Isbn 966-7613-72-0
- •Тема 2. Суспільно-політичний устрій і право Стародавньої Індії
- •Тема 3. Держава і право Стародавньої Греції
- •Тема 4. Держава і право Стародавнього Риму
- •Тема 5. Арабський халіфат та його мусульманське право
- •Тема 6. Салічна правда — пам'ятка ранньофеодального права франків
- •Тема 7. Велика хартія вольностей 1215 р.
- •Тема 8. Законник Стефана Душана 1349 р. -збірник сербського феодального права
- •Тема 9. Держава і право феодальної Франції
- •Тема 10. Феодальна держава і право в Німеччині
- •Тема 11. Конституційні акти і формування парламентарної монархії в Англії (1640—1917 рр.)
- •Тема 12. Утворення і конституційний розвиток сша
- •Тема 13. Державність Франції в період буржуазної революції (1789—1804 рр.)
- •Тема 14. Право Франції
- •Тема 15. Утворений Німецької імперії 1871 p.
- •Тема 16. Право Німеччини
- •Тема 17. Японія
- •Тема 18. Веймарська республіка в Німеччині
- •Тема 19. Сполучені Штата Америки в XX ст.
- •Тема 20. Франція в XX ст.
- •Варіант відповідей на питання планів семінарських занять Розділ і. Рабовласницька держава і право
- •Тема 1. Закони царя Хаммурапі — правова пам'ятка рабовласницької держави
- •1. Утворення Вавилонської держави та її суспільно-політичний устрій
- •2. Право за законами Хаммурапі
- •2.1. Загальна характеристика законів Хаммурапі. Їх структура
- •2.2. Правове становище окремих груп населення за законами Хаммурапі (авілумів, мушкенумів, тамкарів, редумів, баїрумів, селян, рабів)
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. —
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м. , 1984. — с. 13.
- •2Див.: Там само. — с. 23. 3Око за око, зуб за зуб!»
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с 22.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. —
- •2Міра ємності, шо дорівнює- 0,84 л.
- •3 Ше (шеум) — міра ваги, що дорівнює 0,046 г.
- •4 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 16.
- •2С. 14. 3 Див.: Там само.
- •1 Письмовий договір купівлі-продажу. Особи, які займали командні посади в армії.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 20.
- •2 Див.: Там само. — с. 22, 23.
- •3 Див.: Там само. — с. 20.
- •2.3. Договір позики
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 15.
- •2 1 Сикль — 1'/120 кг срібла, вартість 225 л ячменю, середньомісячна оплата праці найманого працівника.
- •§ 106: «Якщо шамаллум візьме у тамкара срібло і запереяуватиме це перед своїм тамкарем, то цей тамкар має викри-
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 23.
- •1 Див.: Там само. — с. 24.
- •2.4. Шлюбно-сімейне право
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 15.
- •2 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 18. .
- •3 Див.: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — к., 1998. — t. 1. — с. 20.
- •1 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1973. — с. 18,
- •1 Див.: Синайский в. И. Личное и имущественное положение замужней женщины в
- •1 Див.: Гойхбарг а. Г. Сравнительное семейное право. — м., 1927. — с. 69.
- •1 Див.: Гойхбарг а. Г. Сравнительное семейное право. — м., 1927. — с. 69.
- •§ 134: «Якщо чоловік буде взятий у полон і в його домі не залишилося засобів до існування, то його дружина може увійти у дім іншого; ця жінка не є винною».
- •1Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1973. — с. 18.
- •1 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 22.
- •2 Див.: Там само. — с. 17.
- •3 Див.: Там само. — с. 13.
- •4 Див.: Там само. — с. 14.
- •1 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 19.
- •1 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 19.
- •1 Вочевидь йдеться про випробування водою; різновид ордалії (суду божого).
- •Тема 2. Суспільно-політичний устрій і право Стародавньої Індії
- •1 Див.: Радхакришнан с. Индийская философия. — сПб., 1994. — с. 49-51.
- •2 Див.: Там само. — с. 49.
- •1Див.: Радхакришнан с. Индийская философия. — сПб., 1994. — с. 50.
- •2. Державний устрій в імперії маурьїв
- •1Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 27.
- •2 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1973. — с. 26.
- •3 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 133.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 138.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленным I. Ф. Ильиным. - м„ 1960. - с. 130.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. ЭлЬмановича, проверенный и исправленный г.Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 137.
- •2 Див.: Там само. — с. 148.
- •3. Основні риси права Стародавньої Індії
- •3.1 Загальна характеристика законів Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 135.
- •2 Див.: Там 'само. — с. 177. 2 Див.: Там само. — с. 136.
- •1 Див.: Закони Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 32.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 28.
- •2 Див.: Там само. — с. 29.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 28.
- •1 Див.: Законы Мену / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м.. 1960. - с. 183.
- •2 Див.: Там само. — с. 161.
- •3.2. Регулювання майнових відносин за законами Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 147.
- •2 Див.: Там само.
- •3 Див.: Там само. — с. 162.
- •4 Див.: Там само. — с. 161.
- •1Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 161. 2Див.: Там само. — с. 162.
- •1Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., i960. - с. 166.
- •3.3. Регулювання шлюбно-сімейних відносин за законами Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •2 Гуру — учитель, брахман, який навчає священному писанню. 3 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •1 Див.: Розанов в. В. Религия, философия, культура. — м., 1992. — с. 14.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 23.
- •4 Див.: Радхакришнан с. Индийская философия. — т. 1. — сПб., 1994. — с. 49. 5 Див.: (иконы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 167.
- •1 Див.: Закони Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиним м., i960. - с. 167.
- •3 Наприклад, бpaтом нареченої з дозволу її батька (Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 115).
- •4 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м„ 1960. - с. 57.
- •2Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м.; 1960. - с. 193. 3Див.: Там само.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 178, 193.
- •2 Див.: Там само. — с. 199.
- •3 Однак, як і в римському праві, так і за законами Ману вже заборонявся продаж дружини її чоловіком (Див.: Там само — с. 188).
- •4 Див.: Там само.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - m., 1960. - с. 56, 57.
- •2 Див.: Там само. - 111, 37-38. - с. 57.
- •1 Ці настанови належать до пізнішої редакції, оскільки ними встановлюється позбавлення батьків їх влади.
- •1Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 202.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 202.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 115.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •1 Див.: Мэн. Древнейшая история учреждений / Пер. А. Нахимова. — сПб., 1876 — с. 259.
- •2 Див.: Там само. — с. 257.
- •1 Див.: Унтер и. Брак в его всемирно-историческом развитии. — к., 1885. — с. 18. 2Див.: Там само. — с. 18.
- •3.4. Злочини і покарання за законами Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 177.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 180.
- •2 Див.: Там само. — с. 237.
- •4 Див.: Там само. - с. 246, 247.
- •3.5. Судовий процес за законами Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 235.
- •Тема 3. Держава і право Стародавньої Греції
- •1Див.: Энгельс ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства / Маркс к., Энгельс ф. Соч. — т. 21. — с. 117.
- •1 Див.: Энгельс ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства / Маркс к., Энгельс ф. Соч. - т. 21. - с. 111.
- •1.2. Реформи Солона
- •1.3. Реформи Клісфена
- •1.4. Демократизація державного устрою Афін в результаті реформ Ефіальта і Перикла
- •2. Державний устрій Афін у V—IV ст. До н. Е.
- •2.1. Народні збори
- •2.2. Рада п'ятисот
- •2.3. Геліея. Афінська армія. Поліцейські функції
- •3. Основні риси афінського права
- •3.1. Джерела афінського права. Закони Драконта
- •3.2. Право власності
- •3.3. Зобов'язальне право
- •3.4. Сімейне і спадкове право
- •3.5. Кримінальне право і судочинство
- •4. Рабовласницька держава в Спарті
- •4.1. Утворення Спартанської держави
- •4.2. Суспільний лад Спарти
- •4.3. Державний устрій Спарти
- •Тема 4. Держава і право Стародавнього Риму
- •1. Виникнення держави у Стародавньому Римі. Реформи Сервія Туллія
- •1 Асе — мідна римська монета V—II ст. До н. Е. Вагою 327,5 г.
- •2. Суспільний лад і правове становище населення Риму в період республіки
- •3. Державний устрій Римської республіки
- •4. Занепад Римської республіки і перехід до імперії. Принципат і домінат
- •5. Римське право
- •5.1. Основні етапи розвитку римського права
- •5.2. Джерела римського права найдавнішого, класичного і посткласичного періодів
- •6. Закони XII таблиць — найдавніша пам'ятка римського рабовласницького права
- •6.1. Право приватної власності за Законами XII таблиць
- •6.2. Договір позики
- •6.3. Злочини і покарання
- •7. Процес у Стародавньому Римі (досудові відносини сторін, формалізм. Поділ процесу на дві стадії)
- •8. Римське право класичного і посткласичного періодів. Преторське право
- •9. Право приватне і право публічне
- •1 Див.: Маркс к., Энгельс ф. Соч. - t. 1. - с. 347.
- •10. Право народів
- •11. Зобов'язальне право. Типи договорів. Зобов'язання із заподіяння шкоди (з деліктів)
- •12. Кримінальне право і процес
- •Розділ II. Феодальна держава і Право
- •1 Слово «медина» арабською означає «місто». Мединою почали називати Ясриб (Інгрип), коли він став центром політичного об'єднання Аравії.
- •1.2. Виникнення ісламу
- •1.3. Суспільний і державний устрій Арабського халіфату
- •1Зороастр (Заратуштра) — міфічний пророк в давньому Ірані, який вважався засновником особливої релігії зороастризму, поширеної в Ірані, Середній Азії й Азербайджані.
- •1 Visir — арабською означає «той, хто носить тяжке».
- •2. Мусульманське право (шаріат)
- •2.1. Особливості становлення і розвитку мусульманського права
- •1 Див.-: Хашматула Бехруз. Введение в сравнительное правоведение. - с. 193. 1 Див.: Там само.
- •2.2. Джерела мусульманського права
- •2.3.Право власності
- •2.4. Зобов'язальне право
- •2.5. Шлюбно-сімейне і спадкове право
- •2.6. Кримінальне право
- •2.7. Судочинство
- •1 Див.: Хашматула Бехруз. Введение в сравнительное правоведение. — с. 209.
- •Тема 6. Салічна правда — пам'ятка ранньофеодального права франків
- •1. Виникнення Франкської держави. Реформи Карла Мартелла
- •1 Першою цифрою в «варварських правдах» позначається титул, другою — стаття. 2 Спадкове, на відміну від бенефіцію, феодальне земельне володіння, надане сеньйором своєму васалу за службу.
- •2. Варварські правди та їх загальна характеристика
- •§ 1. Якщо хтось вкраде молочне порося і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол.
- •§ 4. Якщо хтось вкраде річну свиню і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол., не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м 1984 — с. 77, 78.
- •§ 3. Якщо ж до переселенця протягом 12 місяців не буде ви сунуто протесту, він має залишитися недоторканним, як й iнші сусіди)'.
- •§ 2. Якщо ж вбитий не перебував на королівській службі, вбивця засуджується до сплати 24 тис. Ден., що становить 600 сол.)2.
- •§ 3. Якщо хтось — чоловік або жінка — назве вільну жінку повією і не доведе цього, засуджується до сплати 1 тис. 800 ден., що становить 45 сол.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 77.
- •2 Див.: Там само. — с. 73.
- •3 Див.: Там само. — с. 76.
- •5. Судовий процес
- •5.1. Процесуальні відносини сторін до суду
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 78.
- •5.2. Виклик до суду
- •Тема 7. Велика хартія вольностей 1215 р.
- •2. Прийняття Великої хартії вольностей 1215 р.
- •3. Правове становище різних груп населення Англії за Великою хартією вольностей 1215 р.
- •3.1. Права і привілеї великих баронів
- •1 Рельєф — феодальний платіж сеньйору за право вступити у володіння спадковими землями (феодом, баронією) після смерті попередника. Розмір його міг бути досить значним (до половини вартості держання).
- •2 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 97.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. —
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 100.
- •2 Див.: Там само. — с. 98.
- •3.2. Відображення в Хартії інтересів лицарів і городян
- •2 Див.: Там само. — с. 98
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 99.
- •4. Значення Великої хартії вольностей 1215 р. В історії феодальної держави і права Англії
- •1 Див.: Хлестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м 1984 с. 99.
- •Тема 8. Законник Стефана Душана 1349 р. — збірник сербського феодального права
- •1. Утворення Сербської феодальної держави, її суспільний і державний устрій
- •2. Прийняття Законника Стефана Душана, його загальна характеристика
- •3. Правове становище християнської церкви в Законнику Стефана Душана
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м 1984 — с. 116.
- •2 Див.: Там само.
- •3 Див.: Там само. — с. 119.
- •4. Злочини і покарання за Законником Стефана Душана
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 149.
- •2 Див.: Там само. — с. 148.
- •3 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 148.
- •4 Див.: Там само. — с. 149.
- •5. Суд і процес
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 148.
- •2 Див.: Там само. — с. 151.
- •3 Див.: Там само.
- •Тема 9. Держава і право феодальної Франції
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 152.
- •2 Див.: Там само. — с. 151.
- •1. Сеньйоріальна монархія. Реформи Людовіка IX
- •2. Станово-представницька монархія Зміни в правовому становищі станів у XIV—XV ст.
- •3. Абсолютна монархія
- •4. Характеристика основних джерел права
- •4.1. Джерела права
- •4.2. Право феодальної власності на землю
- •4.3. Зобов'язальне право
- •4.4. Державна регламентація виробництва і торгівлі
- •4.5. Сімейне і спадкове право
- •4.6. Кримінальне право
- •4.7. Судовий процес
- •Тема 10. Феодальна держава і право в Німеччині
- •1. Становлення і розвиток ранньофеодальної держави
- •2. Державний устрій. Королівська влада і центральні органи управління
- •3. Територіальна роздробленість та її закріплення в нормативних актах
- •1 Реформація — релігійний за формою, буржуазний рух під гаслом реформи католицької церкви.
- •4. Загальна характеристика джерел права
- •Розділ III. Буржуазна держава і право
- •Тема 11. Конституційні акти і формування парламентарної монархії в Англії (1640—1917 рр.)
- •1. Причини, етапи й особливості Англійської буржуазної революції XVII ст.
- •1.1. Економічні передумови
- •1 Див.: Маркс к. Буржуазия и контрреволюция / Маркс к., Энгельс ф. Соч. — т. 6. — с. 115.
- •1.2. Соціальні передумови
- •1 Див.: Маркс к., Энгельс ф. Манифест Коммунистической партии. Соч. — т. 4. —
- •1.3. Ідеологічні і політичні передумови
- •1 Пресвітер (від грец.) — старійшина. В ранньохристиянській церкві так називалися керівники місцевих християнських общин.
- •1.4. Петиція про право
- •1.5. Початок і основні етапи революції
- •1.6. Протекторат Кромвеля
- •1Коммонери — члени палати громад.
- •1.7. Реставрація монархії
- •1.8. «Хабеас корпус акт» 1679 р.
- •1.9. «Славна революція» 1688 р.
- •1.10. Білль про права 1689 р. Акт про престолонаслідування 1701 р.
- •1.11. Встановлення конституційної монархії
- •1.12. Дуалістична монархія
- •1 Див.: Маркс к., Энгельс ф. Соч. - т. 11. - с. 106.
- •4. Корона
- •5. Акт про парламент 1911 р.
- •6. Судова система і поліція
- •7. Право
- •Тема 12. Утворення і конституційний розвиток сіла
- •1. Економічне і політичне становище американських колоній Англії
- •1Квакери — особлива протестантська секта.
- •2. Війна за незалежність. Декларація незалежності 1776 р. І утворення сіла
- •3. Статті Конфедерації 1781 р., їх характеристика
- •4. Прийняття Конституції сша 1787 p., її зміст
- •5. Перший цикл поправок до Конституції сша (1791 р.)
- •6. Громадянська війна 1861—1865 р., її економічні і політичні наслідки. Другий цикл поправок до Конституції сша (1865-1870 рр.)
- •7. Реконструкція Півдня. Виникнення Ку-клукс-клану
- •8. Конгрес
- •9. Президент
- •10. Місцеве управління, суд і поліція
- •11. Право
- •Тема 13. Державність Франції в період буржуазної революції (1789—1804 рр.)
- •1. Причини й етапи буржуазної революції у Франції
- •2. Декларація прав людини і громадянина 1789 р. І Конституція 1791 р. Їх зміст і характеристика Декларація прав людини і громадянина 1789 р.
- •3. Якобінська диктатура. Конституція 1793 р.
- •4. Державний устрій якобінської диктатури, її основні соціально-економічні і політичні перетворення
- •5. Термідоріанський переворот. Конституція 1799 р. Період Консульства
- •6. Утворення імперії Наполеона
- •Тема 14. Право Франції
- •1. Формування правової системи Французької республіки
- •2. Цивільний кодекс Наполеона 1804 р.
- •3. Розвиток цивільного і торговельного законодавства в XIX—XX ст.
- •4. Розвиток трудового і соціального законодавства
- •5. Розвиток кримінального права і процесу в XIX—XX ст.
- •6. Кримінально-процесуальне законодавство
- •Тема 15. Утворення Німецької імперії 1871 p.
- •1. Суспільно-політичний розвиток Німеччини до 1871 р.
- •2. Об'єднання Німеччини
- •3. Державний устрій Німеччини за Конституцією 1871 р.
- •3.1. Союзна рада
- •3.2. Німецький імператор
- •3.3. Імперський канцлер
- •3.4. Рейхстаг
- •3.5. Політичний режим кайзерівської Німеччини
- •Тема 16. Право Німеччини
- •1. Цивільне право
- •1Бгб — скорочення від німецького Bürgerliches Gesetzbuch (Цивільний кодекс).
- •2. Загальна характеристика, система і зміст бгб
- •3. Основні інститути бгб. Юридичні особи
- •4. Договори і зобов'язання з недозволених дій
- •5. Право власності та володіння
- •6. Шлюб і сім'я
- •7. Характерні риси спадкового права
- •8. Наступні зміни до бгб
- •9. Торговельне право
- •10. Кримінальне право
- •11. Трудове і соціальне законодавство
- •Тема 17. Японія
- •1. Переворот Мейдзі 1868 р.
- •2. Адміністративні і соціально-правові реформи
- •3. Утворення політичних партій
- •4. Конституція 1889 р.
- •5. Урядова влада і центральна адміністрація
- •6. Конституція 1947 р.
- •1 Див.: Жидков о. А., Крашенинникова н. А. История государства и права зарубежных стран. — ч. 2. — м., 1998. — с. 438.
- •7. Японія: від аутсайдера до лідера
- •1 Див.: Макарчук в. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — к 2001. - с. 580.
- •1 Див.: Макарчук в. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — к, 2001. - с. 582.
- •8. Право
- •4 Див.: Бостан а. М., Бостан с. К. Історія держави і права зарубіжних країн. — к.,
- •5 Див.: Бостан а. М., Бостан с. К. Історія держави і права зарубіжних країн. — к., 2004. - с. 634.
- •1 Див.: Бостан а. M., Бостан с. К. Історія держави і права зарубіжних країн. — к., 2004.- с. 634.
- •Тема 18. Веймарська республіка в Німеччині
- •1. Крах кайзерівської Німецької імперії
- •2. Встановлення революційних органів влади
- •3. Веймарська Конституція 1919 р.
- •4. Політичний режим Веймарської республіки
- •5. Встановлення режиму фашистської диктатури
- •5.1. Механізм фашистської диктатури
- •5.2. Державне регулювання економіки у фашистській Німеччині
- •5.3. Армія
- •6. Повоєнний розвиток Німеччини
- •1 Див.: Макарчук в. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — к. 2001. - с. 570.
- •1 Див.: Макарчук в. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — к., 2001. - с. 571.
- •Тема 19. Сполучені Штати Америки в XX ст.
- •1. Регулююча роль держави сша в сфері економіки і соціальних відносин
- •1.1. Закон Шермана
- •1.2. Акт про прискорення розгляду і вирішення процесів по справедливості
- •1.3. Закон про створення Міністерства торгівлі і праці
- •1.4. Створення Федеральної резервної системи (фрс)
- •1.5. Закон Клейтона 1914 р.
- •1.6. Закон про контроль над виробництвом, сировиною і паливом
- •1.7. «Новий курс» ф. Рузвельта
- •1 Фрс у ролі централізованого федерального банку, який контролює значну частину банків країни, поряд з фксв и фкпз і нині становить основу регулювання грошово-кредитної, банківської системи сша.
- •1.8. Закон Тафта-Хартлі 1947 р.
- •1.9. Законодавство 60-х років у рамках програми «боротьби з бідністю» л. Джонсона
- •2. Основні зміни в державному апараті
- •2.1. Поправки до Конституції сша. Реформи виборчого права
- •2.2. Закон проти расової дискримінації
- •2.3. Закон про громадянські права
- •2.4. Закон про виборчі права
- •3. Еволюція американського федералізму
- •4. Зростання бюрократичного апарату
- •5. Діяльність правоохоронних органів
- •Тема 20. Франція в XX ст.
- •1. Третя республіка та її падіння
- •2. Четверта республіка
- •3. П'ята республіка
- •Тема 1. Закони царя Хаммурапі — правова пам'ятка
- •Тема 2. Суспільно-політичний устрій і право Стародавньої Індії ..
- •Тема 3. Держава і право Стародавньої Греції
- •Тема 4. Держава і право Стародавнього Риму
- •Розділ II. Феодальна держава і право
- •Тема 12. Утворення і конституційний розвиток сша
- •Тема 13. Державність Франції в період буржуазної революції
- •Тема 20. Франція в XX ст
5. Суд і процес
Судовий процес згідно з Законником мав змагальний характер, що дістало вияв у формулі: «на суді, коли судяться і тяжаться дві сторони щодо своєї тяжби...». Судовий процес починався лише у разі приватної скарги потерпілого; в ньому могли брати участь не тільки усі вільні, а й феодально залежні селяни (меропхи). Лише раби, так звані властельські отроки, повинні
1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 148.
2 Див.: Там само. — с. 151.
3 Див.: Там само.
були судитися «перед своїми господарями в усіх своїх справах».
Докладні правила судочинства в Законнику відсутні. Сербський законодавець приділяє увагу лише початковій стадії процесу - порядку виклику до суду відповідача (обвинуваченого) і наслідкам його неявки, а також останній стадії процесу — постановленню судового рішення у письмовій формі. Письмовий запис усього процесу був передбачений лише в царському суді.
Судді мали розглядати всі справи на основі особистих показань, сторін, причому вони повинні були керуватися лише первісними показаннями сторін, «а останнім словам (не вірити) ні в чому». 169 — «Сторони, які прийдуть на суд моєї царської величності, що скажуть (спочатку, тим словам і вірити, і за тими словами судити, а останнім (не вірити) ні в чому»1.
Серед інших доказів у Законнику вказуються показання свідків і дуже рідко ордалія. Остання у формі «несення заліза» передбачалася у разі звинувачень у розбої чи крадіжці.
152 — «І якщо хтось на суді звинувачує когось у розбої і крадіжці, і немає доказів, нехай буде їм за виправдання залізо, як те постановила моя царська величність; нехай виймуть його (залізо) біля церковних воріт з вогню і нехай (понесуть і) покладуть його на святий вівтар»2.
Тема 9. Держава і право феодальної Франції
1. Сеньйоріальна монархія. Реформи Людовіка IX.
2. Станово-представницька монархія.
3. Абсолютна монархія.
4. Характеристика основних джерел права.
4.1. Джерела права.
4.2. Право феодальної власності на землю.
4.3. Зобов'язальне право.
4.4. Державна регламентація виробництва і торгівлі.
4.5. Сімейне і спадкове право.
4.6. Кримінальне право.
4.7. Судовий процес.
1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 152.
2 Див.: Там само. — с. 151.
1. Сеньйоріальна монархія. Реформи Людовіка IX
Утворення самостійної держави у Франції було прямим наслідком становлення феодальних відносин у Франкській імперії, поділ якої був зафіксований у 843 р. Верденським договором, укладеним між внуками Карла Великого. За цим договором Карлу Лисому, який став першим французьким королем, дісталися землі на захід від Рейну. Однак Франція (ця назва утвердилася у X ст.) була єдиним королівством лише суто номінально, оскільки її територіальний розпад продовжувався. На XI ст. вона була конгломератом численних сеньйорій різного розміру і з досить різноманітним з етнічного погляду складом населення (кельти, баски, нормандці та ін.). На той час у Франції внаслідок територіальної роздробленості державна влада була буквально розщеплена між королем і багатьма іншими феодалами рівного йому чи нижчого рангу.
На подальших етапах розвитку середньовічного суспільства у Франції класова і внутрішньокласова боротьба, а також політичні форми, в яких вона здійснювалася, набували найбільш яскравих і типових рис. Французький феодалізм в цілому дає класичні зразки того, як глибокі зміни в економічній і політичній структурі суспільства призводять до неминучої й закономірної зміни форм організації держави. Відповідно й історію середньовічної держави у Франції можна поділити на такі періоди: 1) сеньйоріальна монархія (IX—XIII ст.); 2) станово-представницька монархія (XIV—XV ст.); 3) абсолютна монархія (XVI— XVIII ст.).
Глибока криза усієї феодальної системи призвела в 1789 р. до революції, результатом якої було повалення абсолютизму, а разом з ним усього старого режиму.
Формування правових основ станового устрою. В IX—XI ст. феодальні відносини у Франції отримують подальший розвиток і усюди стають панівними. З утвердженням монопольного права на землю феодалів зникає вільне селянське землеволодіння.
Одночасно в умовах панування натурального господарства продовжується дроблення великих сеньйорій і виникнення нових маєтків, що остаточно підірвало єдність країни і спричинило її територіальний розпад.
Становлення панівного класу феодалів безпосередньо пов'язане з розвитком феодальної власності на землю і складної системи васальних відносин. Великі феодали не прагнули зберегти свої землі у безпосередній власності, оскільки їх політичне значення і сила визначалися не стільки розміром земельних володінь, скільки кількістю васалів. Тому зазвичай феодал утримував у своєму особистому розпорядженні лише частину зеельних угідь, які становили його родовий маєток з укріпленим замком. Інші землі він роздавав васалам.
Хоча відносини між сеньйором і васалом будувалися на основі договору, сторони в ньому не мали рівного правового становища. Васальний договір містив елементи ієрархії та залежності, оскільки отримувач феоду (ф'єфу) зобов'язувався визнавати верховенство сеньйора (сюзерена). Велике економічне й політичне значення васальних договорів було причиною того, що вони укладалися публічно з додержанням урочистого і ретельно розробленого обряду. Головним в такому обряді було офіційне введення васала у володіння землею (інвеститура) і його клятва на вірність своєму сеньйору (оммаж).
Васальні договори чітко фіксували обов'язки сторін. Сеньйор поряд із наданням феоду мав забезпечити захист васала і переданої йому землі. Обов'язок васала полягав насамперед у військовій службі на сеньйора. На XI ст. установився і строк такої служби — до 40 днів на рік. Васал мав також брати участь в судових та інших зборах феодалів під головуванням сеньйора. Грошові виплати васала були чітко визначені: викуп сеньйора з полону, подарунки у разі посвячення в лицарський сан його старшого сина і заміжжя старшої дочки.
Спочатку васальні договори вважалися укладеними на строк життя сторін, мали персональний характер. Проте згодом обов'язки, пов'язані з ними, почали передаватися у спадщину. Відповідно у разі сплати сеньйору встановленої винагороди (рельєфу) до спадкоємця переходило і земельне володіння, яке поступово перетворювалося на спадкове. Таким чином, вже на XI ст. феод, тобто спадковий родовий маєток, утверджується як основна форма поземельної власності.
Якщо васал порушував клятву вірності сеньйору і не виконував своїх обов'язків, він повинен був повернути феод. Проте юридичний механізм розв'язання спорів між сеньйорами і васалами (в суді сеньйора), як правило, був малоефективним, оскільки великі васали, які мали самостійну військову силу, не бажали підкорятися рішенню суду. Це призводило до численних феодальних суперечок і війн. В цілому на XII ст. внаслідок гострої внутрішньокласової боротьби відбулося деяке розширення прав васалів на землю і обмеження строків їх служби.
На XI ст. у зв'язку з феодалізацією і послідовним роздаванням землі виникла складна структура класу феодалів, який складався не тільки з сеньйорів і васалів, а й підвасалів різних ступенів (ар'єр-васалів). На найнижчій феодальній сходинці знаходились лицарі (шевальє), які не мали своїх васалів і були сеньйорами лише щодо своїх селян. На верхній — король, проте значна кількість великих феодалів — герцоги і графи — вважали себе рівними королю (перами) і часто фактично не визнавали стосовно нього васальних обов'язків. Слабкість короля в IX—XI ст. діставала вияв у тому, що за його покликом на військову службу з'являлися лише його безпосередні васали з королівського домену, тобто безпосередніх земельних володінь короля, розмір яких був відносно невеликий. Основна маса феодалів (ар'єр-васалів) не підпорядковувалася королю, втім, як і іншим найбільшим феодалам, оскільки діяв принцип: «васал мого васала — не мій васал».
З середини XII ст. у зв'язку з економічним зростанням міст, які були природними союзниками королівської влади, відносини всередині класу феодалів зазнають деяких змін. Королі починають домагатися визнання васальної залежності і клятви вірності від усіх феодалів в країні. Процес, в ході якого відбулося перетворення ар'єр-васалів на безпосередніх васалів короля, отримав назву іммедіатизації.
З XII ст. практично припиняється процес дроблення земельних володінь. Феодальні маєтки остаточно набувають родового характеру. Доступ нових осіб до рядів феодалів обмежується. Лише королівська влада продовжує роздавати ділянки, захоплені під час війн з непокірними васалами. Більш чітко фіксується ієрархічна структура панівного класу, спадкового характеру набувають феодальні титули і ранги. Таким чином, на XIII ст. створюються передумови для формування замкненого стану дворянства.
Інший шлях формування панівного класу в IX—XIII ст. пов'язаний з розвитком церковного землеволодіння, яке швидко зростало завдяки наділенням короля та інших світських феодалів. З огляду на те, що церква вимагала від священнослужителів безшлюбності, їх правовий статус не передавався у спадщину. Часто ряди духовенства поповнювалися за рахунок світських феодалів. В рамках католицької церкви у Франції склалася своя складна ієрархія, причому користування церковним майном пов'язувалося з посадою, яку обіймала та чи інша духовна особа.
Між світськими і духовними феодалами, а також між феодальними землевласниками різних рангів і ступенів існували
Протиріччя, які часто призводили до збройних сутичок. Проте, незвжаючи на внутрішньостанові перегородки, феодали стано-вили правлячу верхівку середньовічного суспільства у Франції, яка як єдине ціле протистояла і селянському, і міському населенню.
У IX—XI ст. відбувається остаточне оформлення класу феодально залежних селян. Він складається з численних категорій сільського населення, відомих ще Франкській імперії (вільні общинники, раби, напіввільні тощо).
Переважна більшість селян (за винятком селян церковних земель, Нормандії, Пікардії) перетворюється на сервів правовий статус яких як особисто залежних осіб певною мірою був успадкований від рабства. Серви розглядалися як невід'ємна складова землі. За словами французького середньовічного юриста Ф. Бомануара, «право, яке я маю на мого серва, — це право мого феоду». Серви сплачували подушний податок (ше-важ), щорічний оброк, відробляли панщину (зазвичай три дні на тиждень). Серв не міг одружитися без згоди господаря, поступати у священнослужителі, бути свідком в судовому процесі або брати участь в судовому поєдинку, оскільки вважалося, що він не може ризикувати своїм життям, яке належить сеньйору.
Однак особиста залежність сервів не перетворила їх на кріпосних людей. Обсяг їх повинностей, як правило, визначався правовими звичаями. Серв міг продати свій наділ або ж просто піти від сеньйора, оскільки у Франції не було загальнодержавного розшуку селян-втікачів.
До другої групи залежних селян належали вілани. Вони вважалися особисто вільними держателями землі, що належить феодалу. Білани сплачували сеньйору оброк (талью),.розмір якого також визначався звичаєм, але був легшим, ніж у сервів. До XII ст. вілани сплачували і шеваж проте він розглядався як вшанування сеньйора, а не як прояв особистої залежності. Як і всі сільські жителі, вони мали отримувати у сеньйора (фактично викуповувати за плату) формар'яж — дозвіл на одруження. З XII ст. значна частина віланів звільняється від цього обов'язку, вносячи одноразову викупну плату. В цей же час селяни починають викуповувати покладений на них обов'язок сплачувати сеньйору спеціальний внесок (менморт) при отриманні ними земельних ділянок у спадщину.
Усе селянське населення було зобов'язане дотримувати монопольного права феодалів вимагати від нього виконання певних робіт (баналітету): пекти хліб у пекарні сеньйора, чавити виноград в його виноробні тощо. Звільнитися від цього тягаря селянин міг, лише віддаючи частину продукції, яка вироблялася ним, сеньйору. Останній зберігав також щодо залежних від нього селян «право першої ночі».
У XI—XII ст. у зв'язку із швидким зростанням міст збільшується новий прошарок феодального суспільства, наділений особливим правовим статусом, - міське населення. Спочатку правове становище городян мало чим відрізнялося від іншої маси феодально залежних людей. Проте з XII ст. у Франції розпочинається рух за звільнення міст від влади окремих сеньйорів і за самоврядування. Королівська влада, яка не допускала самостійності городян у своєму домені (так, в 1137 р. був жорстоко придушений рух городян в Орлеані), охоче підтримувала міста, що виступали за звільнення від сеньйоріальної влади. Зрештою міста шляхом збройної боротьби або в інший спосіб (викупи тощо) домагалися надання їм спеціальних хартій вольностей.
Правовий статус городян не був універсальним, він був пов'язаний з конкретною міською асоціацією. Тому його в принципі не могли одержувати дворяни, священики, серви. Але серв, постійно проживаючи в місті, здобував особисту волю. Навіть якщо місто залишалося під безпосередньою юрисдикцією короля чи окремого феодала, обов'язки городян стосовно сеньйора були обмежені і строго фіксовані. Примусові роботи і баналітети скасовувалися. Встановлювалися точні розміри судового мита, штрафів тощо. Однак населення міст залишалося інтегрованим у феодальну систему. Міське життя почало набувати станово-корпоративного характеру, сприяти утворенню цехів і гільдій.
Виникнення і розвиток сеньйоріальної монархії. У IX—XII ст. в умовах політичної децентралізації, що призвела до глибокої територіальної роздробленості, королівська влада втратила своє колишнє значення. Король розглядався феодалами як «перший серед рівних» (primus inter pares). Фактично влада короля поширювалася лише на територію його домену, але і там йому доводилося вести завзяту боротьбу з непокірними васалами. Поза межами королівського домену влада належала великим землевласникам (герцогам Бургундії і Нормандії, графам Фландрії, Тулузи, Шампані та ін.). Така форма феодальної держави, побудована за принципом сюзеренітету-васалітету, може бути визначена як сеньйоріальна монархія. Політична влада в ній фактично була поділена між королем і феодалами різного рівня, пов'язаними сеньйоріально-васальними відносинами, і набула тим самим приватноправового характеру.
Становлення сеньйоріальної монархії (IX—XI ст.) означало занепад центральної державної влади, підрив внутрішньої єдності країни, ослаблення її зовнішньополітичного становища. На цьому етапі розвитку середньовічного суспільства у Франції ця форма держави найточніше відображала існуючу соціальну політичну реальність. В умовах економічної і політичної децентралізації окремі феодали ефективніше здійснювали державні функції, ніж це робила королівська влада.
Сеньйоріальну монархію не можна розглядати лише як прояв політичного регресу. Вона безпосередньо випливала з відносин, пов'язаних з натуральним господарством і феодальною власністю на землю, у рамках якої мав місце економічний розвиток, хоча й повільний. Політична роздробленість не могла зупинити поступального руху суспільства у Франції. Коли в XII— XIII ст. поступово починають визрівати нові економічні потреби, пов'язані з розвитком міст і товарно-грошового господарства, політична децентралізація поступово припиняється, посту-паючись місцем протилежній тенденції — неухильному посиленню королівської влади. У XIII ст., особливо після реформ Людовіка IX, центр політичної влади в сеньйоріальній монархії поступово переміщується до короля, який вже реально виступає як сюзерен усіх феодалів у Франції.
У IX—X ст. у Франції, коли королівська влада була особливо слабкою, король обирався верхівкою світських і духовних феодалів, хоча і з дотриманням династичного принципу. У 987 р. з обранням королем Гуго Капета припиняється і сама династія Каролінгів. За перших Капетингів виборність короля зберігається, але майбутній спадкоємець правлячого короля обирається ще за життя останнього. У XII ст. утверджується порядок передання трону в спадщину.
Спочатку функції королівської влади були значно обмеженими, хоча формально у короля зберігалися деякі традиційні привілеї. Він вважався главою французького війська, приймав закони, чинив суд. Але за перших Капетингів королівське законодавство (видання капітуляріїв) фактично припинилося. Інші королівські повноваження також існували лише в теорії. На короля покладалися обов'язки «захисту королівства і церкви», а також «підтримання миру» в країні, але він не мав реальної влади для їх здійснення. Судову владу король мав лише в межах свого домену.
З XII ст. становище короля поступово змінюється, деякі функції реалізуються ним активніше. Так, відновлюється прак тика видання королем законодавчих актів — настанов (établis sèment), хоча на це була потрібна згода великих феодалів (Beликої ради). У XIII ст. визнається, що королівський акт, якому присягнули васали, обов'язковий і для відсутніх феодалів. Розширюється сфера судової юрисдикції короля.
Центральна королівська адміністрація. В умовах феодальної роздробленості і тривалого ослаблення королівської влади органи центрального управління не були структурно оформлені і диференційовані. Двірцево-вотчинна система поєднувалася з управлінням, заснованим на васальних відносинах.
Від епохи Каролінгів зберігся королівський двір, що складався зі знатних феодалів і палацових слуг (міністеріалів). Головну роль у королівській адміністрації (до кінця XII ст.) відігравав сенешал. Він вважався главою королівського двору, командував армією, підписував державні документи. Посада сене-шала знаходилася в руках однієї з найбільш знатних феодальних сімей Франції. Згодом вона набула такої ваги, що король Філіпп II Август (у 1191 р.) вирішив надалі на цю посаду нікого не обирати. У військових справах за сенешалом йшов коне-табль — голова королівської кінноти, помічником якого був маршал, а з XIII ст. — королівський адмірал. Королівський казначей, якому допомагав камергер, відав державними архівами і королівською казною. Однак у XIII ст. його функції істотно скоротилися, тому що казна була передана духовно-лицарському ордену тамплієрів. Королівською канцелярією керував канцлер, який редагував королівські акти, давав їх на підпис королю, а потім скріплював печаткою. Вплив канцлера на державні справи був значний, тому з посиленням королівської влади в XIII ст. (з Людовіка IX) ця посада тривалий час (до 1315 р.) не заміщувалася.
Міністеріали спочатку були вихідцями зі світських феодалів королівського домену і священиків. У XIII ст. до органів центрального управління дедалі частіше залучаються представники міст, дрібні і середні феодали (лицарі короля), а також юристи (легісти).
Розвиток феодальних відносин дістав вияв у зборах королівських васалів — курії короля (curia regis), виникнення якої також припадає на епоху Каролінгів. За перших Капетингів курія майже не мала значення, оскільки пери й інші могутні васали не з'являлися на її засідання. Спочатку в ній брали участь лише безпосередні васали короля, з якими він обговорював питання політичного, фінансового, судового характеру. Королі
зверталися до неї за порадою для вирішення питань про війну і мир про хрестові походи, про відносини з римським папою,
про одруження тощо. На схвалення курії подавалися законодавчі акти короля. З XIII ст. на засідання курії для вирішення
складних правових питань дедалі частіше почали запрошуватися легісти.
Місцеве управління. Органи місцевого королівського управління створювалися лише в домені короля, де визнавалася його влада. У великих сеньйоріях діяла своя система місцевого управління. Королівські чиновники на місцях здійснювали найрізноманітніші функції: адміністративні, військові, судові, фінансові. Сфера дії місцевого державного управління розширювалася в міру збільшення королівського домену і приєднання ПО володінь великих феодалів.
Із середини XI ст. король ввів у своєму домені посаду прево, які призначалися в спеціальні округи — превотсва. Їхніми помічниками в селах були сержанти, у містах —майори. Прево займався головним чином збором коштів до королівської казни, комплектував феодальне ополчення, вирішував питання управління і розглядав судові справи (з кінця XII ст. великі справи були вилучені з юрисдикції прево).
З кінця XII ст. виникають більші адміністративні одиниці — бальяжі. Їх межі не були чітко визначені, але зазвичай вони об'єднували кілька превотств. Кількість бальяжів зростала в міру збільшення королівського домену. На чолі бальяжу стояли призначувані королем (зазвичай з дрібних феодалів) спеціальні чиновники — бальї, створені на зразок англійських бейліфів. Бальї здійснював контроль над прево, що перебував під його владою, стежив за виконанням королівських законів і наказів, організовував у масштабах бальяжу військові формування.
Нерідко королі, приєднуючи великі сеньйорії, не ламали сформованої адміністративно-територіальної структури, а призначали туди спеціального чиновника з місцевих феодалів — сенешала — з функціями, в основному аналогічними бальї. Як правило, сенешальства створювалися на прикордонних територіях і були більш незалежні від королівської влади.
Бальї та сенешали в XIII ст. здійснювали правосудця від імені короля, розглядали найбільш серйозні кримінальні справи (так звані королівські випадки), а також спори, що зачіпали інтереси феодальної знаті. Вони приймали апеляції на вироки прево, але поступово почали переглядати рішення і сеньйорі-альних судів, які раніше вважалися остаточними.
Прево, бальї та сенешали відігравали важливу роль у змій ненні фінансової бази королівської влади. Вони контролювали збір податків, мита, штрафів і стежили за їх своєчасним надходженням до королівської казни.
Важливим джерелом доходів казни було карбування королівської монети, стягування королівського податку (королівської тальї), торгового мита і судових штрафів у межах домену. По силаючись на надзвичайні обставини, король нерідко через се нешалів і бальї вимагав від селян, священиків і нотаблів (знаті) спеціальних грошових внесків або пожертвувань.
Реформи Людовіка IX. Значну роль у підвищенні авторитету королівської влади і зміцненні центральної адміністрації відіграли реформи короля Людовіка IX (1226—1270 рр.). Важ ливе місце серед них посідала військова реформа: створення міської міліції, загонів найманців. У результаті король значно менше став залежати від феодального ополчення, ефективніше використовував збройні сили в боротьбі з непокірними васалами.
Прагнучи приборкати феодальну міжусобицю, Людовік IX заборонив приватні війни в королівському домені. На іншій території вводилися так звані 40 днів короля. Протягом цього терміну феодали не могли починати воєнні дії з тим, щоб кожна зі сторін спору могла перенести його до суду короля. Новий порядок істотно посилював позиції королівської влади.
За Людовіка IX з королівської курії, що становила раніше з'їзд феодалів, починають виокремлюватися спеціалізовані центральні відомства. Мала королівська рада стала постійним дорадчим органом при королі, рахункова палата відала королівськими фінансами. У 1260 р. на базі королівської курії був створений спеціальний судовий орган — парламент, що збирався на сесії в Парижі чотири рази на рік і став вищим судом у Франції. До нього входили призначувані королем духовники, лицарі, легісти — випускники юридичних факультетів університетів, які активно підтримували королівську владу. Спочатку королі брали участь у засіданнях Паризького парламенту, але потім перестали їх відвідувати.
Людовік IX ввів на території домену єдину королівську монету, заборонивши використання грошей, випущених іншими феодалами. В іншій частині країни королівська монета мала право обігу поряд з місцевими монетами і поступово витісняла останні. Королівська казна отримала таким чином нове джерело доходів. Була створена також система спеціальних інспекто рів, які стежили за вірністю королю сенешалів та бальї, розглядали скарги на їхні дії.
Реформи Людовіка IX, який активно проводив політику подолання феодальної роздробленості, розпочату ще на початку ХІІІ ст. Філіппом II Августом, сприяли територіальному об'єднанню країни і консолідації основної маси феодалів і міського Населення навколо короля. Таким чином, зміни, що відбулися в XIII ст. в суспільному і державному устрої, стали передумовою по для виникнення в подальшому у Франції станово-представницької монархії.