2.7. Судочинство

Судочинство за мусульманським правом має такі особливості: 1) немає різниці між цивільним і кримінальним процесом; 2) процес має обвинувальний характер; 3) немає різниці між позивачем і обвинувачем, а відповідно, і між відповідачем та обвинуваченим; 4) немає прокурорів і адвокатів; 5) немає процесуальних норм, обов'язкових для каді, крім правил про докази.

Прийняття справи до провадження. Після надходження скарги каді був зобов'язаний витребувати пояснення від обвинуваченого (відповідача). Якщо останній відмовлявся виконати цю вимогу, каді міг покарати його палицями або ув'язнити і продовжувати розгляд справи, незважаючи на відмову, поки не отримає пояснень відповідача (обвинуваченого).

Скарги рабів на своє становище приймалися, але каді не вирішував таких справ на їх користь.

Розгляд справ. У вирішенні справ значну роль відігравало внутрішнє переконання каді. У разі сумніву він міг вимагати від позивача (обвинувача) додаткових доказів.

Заочний розгляд справ не схвалювався. У разі відмови відповідача (обвинуваченого) з'явитися до суду його доставляли примусово або опечатували його будинок. Якщо ж справа розглядалася без обвинуваченого, допускалася фікція, тобто справа начебто була розглянута в його присутності.

Докази. В процесі існує формальна теорія доказів, про що свідчить визначення кола свідків.

Судовими доказами є: 1) власне зізнання; 2) показання свідків; 3) клятва; 4) версії. Клятву вимагали від позивача (обвинувача) у разі відсутності в нього свідків.

Свідками в процесі можуть бути такі особи: 1) які досягай віку 10 років; 2) які не мають судимості і взагалі не вчиняли злочинів; 3) очевидці злочину на місці його скоєння, які переконані в правоті своїх показань.

Показання «невірних», малолітніх, божевільних є недійсними.

Жінки були обмежені в праві бути присутніми на суді і виступати свідками в процесі. Вони допускалися лише в окремих випадках, коли справа, що розглядалася, зачіпала їхні інтереси. Показання двох жінок прирівнювалися до показаннь одного чоловіка. Раби не могли бути свідками проти своїх господарів.

Отже, мусульманський судоустрій відзначався простотою. Суддя розглядав справи всіх категорій. Ієрархії судів не існувало. Суд здійснювався в межах вимог і на основі загальновизна них принципів ісламу. Теоретично він вершився ім'ям або від імені Аллаха, а практично — спеціально обраною особою (каді), якій властитель доручав виконання судових функцій.

Незважаючи на те, що інститут суддівства вважався дуже важливим у мусульманському суспільстві і відігравав величезну роль, ставлення населення до нього і до самої суддівської посади не завжди було однозначним.

У «Книзі про суддів», що дійшла до нас з X ст., йдеться, наприклад, з одного боку, про те, що суддівська посада — це справа божа, вона підносить людину, обіцяє їй пошану і повагу. Бути суддею — означає виконувати релігійний обов'язок стосовно общини віруючих. А з іншого боку, суддівська посада викликає в людей сум'яття і страх. Виконання її сприймається ними як справжня «мука і нещастя»¹.

Вважалося, що прийнявши посаду, людина стає на дуже небезпечний шлях, оскільки вона може допустити прорахунки у своїх діях, вчинити неправильно (адже знання істини властиве лише Аллаху), виявити зарозумілість і марнославство або відчути спокусу до хабарництва. За все це відповідно до ісламських канонів на неї чекає в «майбутньому житті» суворе покарання.

Деякими особливостями відзначалися порядок розгляду справ мусульманськими суддями (каді) і виконання винесених ними рішень. Основними принципами були одноособове вирішення спорів і безперервність судового процесу. Мусульманське право не знає принципових розбіжностей у порядку розгляду справ залежно від їх змісту. Щоправда, звичайні спори цивільно-правового характеру, які виникають з угод і питань особистого статусу, а також такі злочини, як неправдиве звинувачення в перелюбстві, вбивстві і тілесних ушкодженнях, каді розглядав лише за позовом особи, право якої було порушене. Інші справи могли стати предметом судового розгляду на вимогу будь-кого, у тому числі і з ініціативи самого судді. Будь-які питання вирішувалися суддею одноособово протягом одного засідання.

Протягом століть співвідношення між світськими і мусульманськими судами не було стабільним. Сфера повноважень мусульманських судів була вужчою. Судова система, що склалася в середньовіччя, з характерним для неї дуалізмом судів каді і цивільних судових органів до другої половини XIX ст. збереглася в більшості мусульманських країн.