1 Див.: Гойхбарг а. Г. Сравнительное семейное право. — м., 1927. — с. 69.

умертвіння своїх дружин. Наляканий цими результатами цар наказав відновити розлучення»¹.

Питання про потрібність чи непотрібність розлучень перед законодавцями царя Хаммурапі не стояло. Вони однозначно бу­ли за розлучення.

У законах Хаммурапі с норми, спрямовані на ослаблення влади чоловіка над дружиною. На особливу увагу заслуговує § 142: «Якщо дружина зненавидить свого чоловіка і скаже йому «Не чіпай мене», то треба дослідити цю справу серед її сусідів. Якщо вона доброчесна і безпорочна, а її чоловік ходить з дому і дуже ганьбить її, то ця жінка є невинуватою; вона може узяти своє придане- і піти до дому свого батька». Відповідно до цього параграфа якщо буде доведено, що чоловік не має статевих зно­син з дружиною ВИКЛЮЧНО зі своєї вини, то дружина може взяти своє внесене майно і повернутися до дому свого батька. В ос­нову цієї норми було покладено не тільки особисті інтереси дру­жини, а й інтереси її сім'ї. Адже ми знаємо, що у разі смерті без­дітної дружини її батько зобов'язаний був повернути чоловікові плату за неї (ціну нареченої). Вочевидь, батько не ніс відпові­дальності за неналежне виконання шлюбного договору його дочкою у тому разі, якшо чоловік зневажав її. Необхідністю до­держання інтересів сім'ї пояснюється і той факт, що у законах Хаммурапі є положення про усунення і заміщення дружини.

Отже, дружина охоронялася від неправомірних дій з боку чоловіка. Чоловік зобов'язаний був поводитися з дружиною як належить, інакше вона могла повернутися у свою сім'ю, забрав­ши з собою своє майно. Певно, з цим підвищеним особистим становищем заміжньої вавилонянки не узгоджується зміст § 117: «Якщо чоловік має на собі борг і віддасть — за срібло або віддасть у боргову кабалу свою дружину, свого сина або свою дочку, то вони повинні служити у домі їх покупця чи позико­давця три роки; на четвертий рік їх належить відпустити на во­лю». Згідно з цим параграфом з волі чоловіка його дружина і ді­ти мали відробляти борги не більше трьох років. При цьому у законах Хаммурапі йдеться про продаж дружини, сина і дочки за борг чи про віддання їх у боргову кабалу.

Деякі дослідники вважають, що § 117 законів Хаммурапі передбачає віддання дружини в особистий найм, а не її продаж. На наш погляд, цей параграф швидше за все є пережитком, що зберігся, від невільного шлюбу. Адже, як зазначалося вище, у

1 Див.: Гойхбарг а. Г. Сравнительное семейное право. — м., 1927. — с. 69.

шлюбних договорах особливо обумовлювалося те, що чоловік і дружина не відповідають за боргами, які кожен з них мав до ук­ладення шлюбу. Отже, ні чоловік, ні дружина у такому разі не могли потрапити у боргову кабалу один за одного (§ 151). І нав­паки, обидва з подружжя несли відповідальність за боргами, що виникали після укладення шлюбу (§ 152).

Таким чином, порівняння § 117, 151 і 152 свідчить про те, що віддання дружини у кабалу було можливе у таких випадках:

1) коли дружина не знімала з себе відповідальності за боргами чоловіка, що виникли до укладення шлюбу; 2) коли чоловік закріплював у шлюбному договорі своє небажання сплачувати борги дружини, що виникли до укладення шлюбу; 3) коли згід­но зі шлюбним договором відповідальність за спільні борги чо­ловіка і дружини, що виникли за час перебування їх у шлюбі, була взаємною. Звідси зрозуміло, що дружина віддавалася чоло­віком у боргову кабалу тоді, коли вона не убезпечувала себе від цього шляхом укладення шлюбного договору. Шлюбний дого­вір визначав не тільки майнове, а й особисте становище у сім'ї заміжньої жінки. Він визначав її права¹.

У законах Хаммурапі зазначені три фактори, які дозволяли дружині розлучатися з чоловіком: 1) перелюбство чоловіка;

2) залишення ним дому і місцевості проживання; 3) фізична не­можливість виконання чоловіком подружніх обов'язків.

Постає запитання: чи захищали закони Хаммурапі заміжню жінку від нестерпного подружнього життя, тобто чи дотримував він своєї обіцянки захищати слабких (у даному разі жінку) від утисків з боку сильних (у даному разі її чоловіка)? На це запи­тання можна дати ствердну відповідь. Відомо, що у більшості законів народів світу, включаючи Цивільний кодекс Наполео­на, закріплені юридичні перешкоди розлученню, ініційованому дружиною. Хаммурапі ж вирішував інше завдання, ніж Наполе­он. Йому потрібно було розрядити соціальну напруженість у Месопотамії. Щоб з'ясувати, як він цього досягав, розгляньмо параграфи законів.