Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Uchebnik_Po_IGPZS_Glinyany.doc
Скачиваний:
1500
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
3.91 Mб
Скачать

3.5. Кримінальне право і судочинство

Кримінальне право Афін зберігає ще багато рис додержавної епохи, включаючи (у деяких випадках) кровну помсту і самосуд.

Справи про поранення, ушкодження, образи, крадіжки, а також усі справи про убивства і перелюбство могли бути предметом розгляду в суді не інакше, ніж за заявою заінтересованої сторони. Образа і навіть убивство посла вважалися злочином проти релігії: особа посла перебувала під захистом богів.

Серед державних злочинів найтяжчими вважалися: державна зрада, посягання на демократичний устрій правління і безвірство. Винні у цих злочинах каралися смертною карою або вигнанням. Відомий афінський філософ Сократ був засуджений до страти за обвинуваченням у безвірстві. Філософ Анаксагор був вигнаний, бо насмілився стверджувати, що сонце — це не Аполлон, а розпечена куля.

Розрізнялися, як вже зазначалося (див. закони Драконта), вбивство умисне, яке тягло за собою страту, і вбивство з необережності або випадкове, покаранням за яке було вигнання з держави. Нічний злодій міг бути вбитий на місці злочину. Тюремне ув'язнення було лише попереднім. Тюрмами, як зазначає Плутарх, слугували підземелля без вікон і дверей, туди не проникали ні світло, ні повітря. Широко застосовувалися покарання, які безчестять, або позбавлення прав громадянства.

Смертна кара здійснювалася у різні сподоби, серед яких найгуманнішим було отруєння — саме так був страчений Сократ. Мету покарання вбачали у спричиненні страждання, мук. Визначення міри покарання залежало від тяжкості злочину, а також від таких характеристик участі у злочинному діянні, як приготування, замах, підбурювання.

Судочинство. Розгляду справи в афінському суді передувало попереднє слідство. Обвинувач і обвинувачений могли давати показання, вимагати допиту свідків, надавати речові докази. Показання запечатувалися у спеціальну посудину і у такому вигляді подавалися до суду.

Основним моментом судового слідства були промови сторін. Сторони зазвичай вимагали прочитання показань, які були дані на попередньому слідстві, або оголошення відповідного закону. «Прочитай показання такого-то», «прочитай закон» — говорили вони секретареві суду.

Скласти судову промову було не просто. Адвокатури в нашому розумінні не було. Треба було навіть приховувати допомогу кваліфікованої особи. Однак вона була необхідною. Написану ким-небудь промову вчили напам'ять. Вимагалося, щоб у ній не було непотрібних прикрас, вона мала бути насичена фактами, а головне — мати логічні висновки. Завершення промови до спливу встановленого регламенту вважалося ознакою правоти та щирості. Час, що залишався, надавався супернику.

Судді-присяжні вислуховували доводи сторін і свідків. Головуючий робив висновки і наставляв суддів.

Спочатку вирішувалося питання про винність особи («винна» — «невинувата»). Якщо постанова присяжних була обвинувальною, переходили до вибору покарання. Пропонувати його дозволялося і обвинувачу і обвинуваченому. Голосування було таємним.

Особливою урочистістю відзначався процес в ареопазі. Судили вночі, щоб судді не бачили облич (недарма богиню правосудця Феміду зобразили із зав'язаними очима). Присягали на освячених нутрощах тварин. Камінь, на якому стояв обвинувач, називали каменем непрощення, камінь обвинуваченого — каменем образи. Вирок постановлявся на третій день. До його обнародування обвинувачений міг уникнути покарання, покинувши країну.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]