1.3. Ідеологічні і політичні передумови

У період становлення буржуазної держави релігія відігравала ледве не головну роль. Візьмемо хоча б Англію. З зародженням

капіталістичного способу виробництва виникає і буржуазна ідеологія, щю вступила в боротьбу із середньовічною ідеологією. Однак,будчі однією з перших буржуазних революцій, Англійська революція надала цій новій ідеології релігійної форми, яку вона успадкувала від соціальних рухів середньовіччя. Реформована англіканська церква позбулася верховенства

папи, але підкорилася королю (королівське реформування церкви за Єлизавети, передбачене «39 статтями»), англіканська церква перетворилася на слухняну служницю корони. Духовні

особи призначалися королем і ставали фактично його чиновниками. З церковної кафедри проголошувалися королівські укази, з неї ж лунали погрози і прокльони на адресу ослушників королівської волі. Парафіяльні священики здійснювали суворий нагляд за кожним кроком віруючого, єпископські суди і насамперед верховне церковне судилище — Висока комісія — жорстоко розправлялися з людьми у разі найменшої підозри у відхиленні від офіційних догматів державної церкви. Єпископи, які зберегли за собою владу в англіканській церкві, стали опло-юм абсолютизму.

Результатом такого повного злиття церкви і держави було те, що ненависть народу до абсолютизму поширилася і на англканську церкву. Політична опозиція виявилася у вигляді церковного розколу — дисентерства (від англ. dissent — розкол, розбіжність). Ще в останні роки царювання Єлизавети буржуазна опозиція вимагала завершення реформування англійської (після деяких реформ стала називатися англіканською, англіканство — державна релігія Великобританії) церкви, тобто очищення її від усього, що навіть зовні нагадувало католицький культ, звідси і назва цієї течії — пуританізм (від лат. punis — чистий).

Що ж таке католицький культ? Католицизм (від грец. catho-licos) означає всесвітній, загальний. Одним з культів є положення про філіокве — латинське «і від сина», що означає, що дух святий походить від Бога-батька і від Бога-сина.

Другим культом є віра католиків в існування чистилища (крім пекла і раю), де душі померлих очищаються перед тим, як потрапити до раю. Це очищення залежить від того, як покійний за життя викупив свої гріхи і як піклуються про небіжчика його живі близькі — чи творять вони молитви, чи роблять внески на користь церкви.

Третім культом є визнання непогрішності в питаннях віри і моралі папи римського, що є намісником Христа на землі.

Четвертим культом є те, що джерелом свого віровчення католики вважають не тільки «Священне писання» (Біблію), а й «переказ», тобто рішення перших Вселенських і наступних соборів, а також судження пап. При цьому право тлумачити Біблію має лише церква.

П'ятим культом є целібат — обітниця безшлюбності всього духовенства, щоб цілком належати церкві.

Шостим культом є, наприклад, таїнство хрещення, яке здійснюється шляхом обливання водою або зануренням у воду (у православних — тільки зануренням у воду).

Сьомим культом є таїнство миропомазання, так звана конфірмація, яка здійснюється, коли дитині виповнюється 7—8 років (у православних — невдовзі після народження).

Восьмим культом є культ Богородиці — діви Марії.

Дев'ятим культом є своєрідне відпущення гріхів — продаж індульгенцій.

Для католицизму характерна чітка централізація церковних організацій. Невелике місто-держава на території Рима — Вати-кан — є світовим центром католицизму.

Пуритани вимагали винесення з церкви будь-яких прикрас, образів, вівтаря, покровів і кольорових стекол; вони були проти органної музики; замість молитов по богослужбових книгах вони вимагали запровадження вільної усної проповіді; у співі гімнів повинні були брати участь усі присутні на богослужінні. Пуритани в Англії, як і інші протестанти у Європі, вимагали насамперед «спрощення», а отже, здешевлення церкви.

На перший погляд, вимоги пуритан були дуже далекі від політики, від того, щоб загрожувати безпосередньо владі короля. Але в тому й полягає одна з особливостей Англійської революції, що ідеологічна підготовка її велася не у формі раціонального викладу політичних і морально-філософських вчень, а у формі протиставлення однієї релігійної доктрини іншій, одних церковних обрядів іншим, нових організаційних принципів побудови церкви старим. Не можна було повалити абсолютизм, не поваливши його ідеологічної опори — англіканської церкви, не опорочивши в очах народних мас стару віру, що освячувала старий порядок, але так само не можна було підняти народ на боротьбу за торжество буржуазних відносин, не обгрунтувавши їх «святість» ім'ям істинної віри. Революційна ідеологія, щоб стати ідеологією народною, мала бути виражена в традиційних образах і уявленнях. Для вироблення такої ідеології англійська буржуазія скористалася релігійним вченням женевського ре-

Форматора Жана Кальвіна, що проникло в Шотландію й Англію в середині XVI ст. Англійські пуритани були по суті кальвіністами.

Сам побут пуритан цілком відповідав умовам епохи первісної о нагромадження капіталу. Здирництво і скупість були їх основними «чеснотами». Нагромадження заради нагромадження стало їхнім девізом. Торгово-промислову діяльність пуритани-кальвіністи розглядали як божественне «визнання», а саме збагачення — як ознаку особливої обраності і прояв Божої милості. Радикалізм пуритан у справах церковних був лише відображенням їхнього радикалізму в справах політики.

Однак серед пуритан ще наприкінці XVI ст. існували різні течії. Найбільш помірні з пуритан, так звані пресвітеріани, висували вимогу очищення англіканської церкви від пережитків католицизму, але не поривали з нею організаційно. Пресвітеріани вимагали знищення єпископату і заміни єпископів синодами (зборами) пресвітерів¹, обраних самими віруючими.

Ліве крило пуритан становили сепаратисти (від лат. separa-tus — окремий), які повністю засуджували англіканську церкву. Згодом прихильники цього напряму стали називатися індепен-дентами. їхня назва походить від вимоги повної незалежності (independence) і самоврядування для кожної общини віруючих. Індепенденти не визнавали не тільки єпископів, а й владу пресвітеріанських синодів, вважаючи самих пресвітерів «новими тиранами». Називаючи себе «святими», «знаряддям неба», «стрілою в сагайдаці Бога», індепенденти не визнавали над собою ніякої влади, крім «влади Бога», і не вважали себе зв'язаними будь-якими людськими приписами, якщо вони суперечили «одкровенням істини».

Свою церкву вони будували у вигляді конфедерації автономних общин віруючих. Кожна община управлялася з волі більшості.

Отже, англійська буржуазія запозичила свою ідеологію у кальвіністів. Інтереси її правого крила (багатого купецтва і банкірів Лондона, частини обуржуазненого дворянства, яка примкнула до них) представляла релігійно-політична партія пресвітеріан. Позиції середньої буржуазії і згрупованих навколо неї джентрі захищала партія індепендентів («незалежних»). Політичною партією дрібнобуржуазних міських прошарків були ле­