Ukr_Ekz_Spo

1. Предмет і методологія курсу "Судові та правоохоронні органи України" Дисципліна СПО є універсальною, вступної в загальнотеоретичні і спеціальні навчальні дисципліни. Предмет - система знань про компетенцію та принципи судової, правоохоронної та правозахисної діяльності, про напрями та завдання державних органів і служб у сфері охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також взаємодія між державними органами різних гілок влади. Методологія - система підходів, методів і принципів вивчення предмета. 1. Загальні: Діалектичний (аналіз, синтез, абстракція, сходження від абстрактного до конкретного) Метод формальної логіки (індукція, дедукція, аналогія, гіпотеза) Метод системного аналізу 2. Міждисциплінарні методи: культурологічний соціологічний статистичний конкретно-історичний 3. Спеціальні методи: формально-юридичний (догматичний) компаративістика 2. Місце курсу "Судові та правоохоронні органи України" в системі інших юридичних дисциплін. СПО є вступним курсом, межує з багатьма дисциплінами: 1. КПУ - висвітлює питання місця і значення правоохоронних органів у загальнодержавному механізмі, конституційні засади їх діяльності, визначає права, свободи та обов'язки людини і громадянина. 2. ТГП - є методологічною дисципліною. Актуальними є питання про функції держав АІ права, нормах права та їх реалізації, правовому і протиправне поведінку, правовому регулюванні і юридичному процесі. 3. Кримінологія - дає поштовх правоохоронним органам для вивчення антисоціальних явищ та запобігання їх. 4. Адміністративне право - його норми створюють правову основу виконання правоохоронної функції як одного з напрямів державного управління. 5. Кримінальну право - виконує охоронну функцію всіх правовідносин і для СПО має значення як система правових норм. Які є предметом правоохоронної діяльності, і як дисципліна про застосування кримінально-правових норм, які є переважно охоронними. 6. Кримінальний процес - дає уявлення про наслідки проведення дій у конкретній справі в напрямку обвинувачення або виправдання та вирішення інших питань по суті розслідуваної кримінальної справи. 7. Цивільно-процесуальне право - описує розгляд процедур з охорони майнових і немайнових прав громадян. 3. Поняття правоохоронної діяльності держави, її види і основні напрями. Правоохоронна діяльність - вид державної діяльності, що здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в суворій відповідності з законом і неухильному виконанні встановлених державою норм процедурного і процесуального права. Напрями (види): конституційний контроль; правосуддя; прокурорський нагляд; охорона громадського порядку; розслідування злочинів; захист прав і законних інтересів громадян і організацій і надання їм юридичної допомоги; правова робота і деякі інші. 4. Основні концептуальні положення реформи судової системи. Концепція судово-правової реформи, схваленої Постановою ВРУ від 28.04.1992 р Мета: перебудова судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форми судочинства. Принципи: Створення судочинства, яке гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створювало б умови для реалізації презумпції невинності. Відповідність нормативних актів з питань діяльності судів та органів юстиції міжнародним угодам, ратифікованим Україною. Радикальне реформування матеріального та процесуального законодавства, наповнення його гуманістичним змістом. Реформування системи кримінальних покарань. Диференціація форм судочинства в залежності від ступеня тяжкості злочину. Розгляд окремих категорій справ суддями одноособово чи колегіями. Встановлення судового контролю за законністю обґрунтованістю процесуальних рішень отже органів, які обмежують права громадян. Перевірка законності та обґрунтованості судових рішень в апеляційному та касаційному порядку і за нововиявленими обставинами Етапи: 1. Внесення змін до ЗУ "Про судоустрій", КПК, ЦПК, прийняття закону "Про Конституційний суд України", "Про адвокатуру", "Про статус суддів", "Про нотаріат" 2. Впровадження організації структури судів за спеціалізацією здійснення правосуддя, створення адміністративних судів, судів, що розглядають сімейні справи. 3. Вдосконалення діяльності судової влади, організації досудового слідства, прокуратури. Юстиції, адвокатури, спеціалізація судів. Через нестачу фінансування в 1995 році концепція загальмувала. У 2002 році був прийнятий ЗУ "Про судоустрій", який визначив правові засади організації та діяльності судової влади в Україні, состав судів загальної юрисдикції, повноваження та порядок здійснення суддівського самоврядування, основні вимоги щодо формування суддівського корпусу професійних суддів. Прийнятий КПК, ЦК, ГК, СК У 2010 році був прийнятий ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", згідно з яким: змінені терміни розгляду справ ліквідовані військові суди голови спеціалізованих судів призначаються Вищою радою юстиції за поданням Ради суддів спеціалізованого суду визначені повноваження голови суду після 5 років роботи суддя може бути призначений ВРУ безстроково спрощений порядок притягнення суддів до кримінальної відповідальності Верховний суд Україна скорочений до 20 суддів створений вищий суд з розгляду цивільних і кримінальних справ 5. Завдання правоохоронних органів України в умовах формування правової держави. Правоохоронні органи - органи держави, наділені правами і обов'язками по здійсненню охорони правопорядка шляхом специфічних дій примусового характеру, які у певній процесуальній формі. Завдання складаються: у відновленні порушеного права, наприклад в галузі цивільних правовідносин; в покаранні правопорушника, коли відновити порушене право неможливо (при вчиненні деяких злочинів, наприклад при вбивстві); у відновленні порушеного права і покарання одночасно, коли можливість відновити порушене право є, але правопорушник заслуговує ще й покарання. здійсненні превентивних заходів. Вирішуючи ці завдання, правоохоронні органи захищають життя, здоров'я, майно громадян, їх власність, власність держави, державних, громадських і приватних організацій, захищають державу та її інститути, природу, тваринний світ і т. д 6. Природа і поняття судової влади. Вперше в історії українського конституціоналізму Основний Закон Україні в 1996 році закріпив судову владу як рівноправну і самостійну в системі інших гілок державної влади (ст.6 КУ). Ніякої орган державної влади, крім судів. Не має права брати на себе повноваження по здійсненню правосуддя. Підходи до визначення цього поняття: 1. Організаційний. Сукупність державних установ, тобто влада державного органу - суду. 2. Функціональний. Сукупність повноважень суду щодо здійснення правосуддя, тобто діяльність суду з розгляду і вирішення у визначеній законом процедурної формі справ, які мають юридичні наслідки. 3. Організаційно-функціональний. Система створених згідно з законом органів, наділених винятковими повноваженнями з розгляду юридично значущих справ, які мають юридичні наслідки і застосуванням спеціальної процедури. Судова влада - специфічна гілка державної влади, яка має власну виняткову компетенцію щодо розгляду юридично значимих справ, і реалізується виключно конституційними органами, тобто судами, в межах закону і спеціальних судових процедури. Повнота - загальнообов'язковість виконання всіх судових актів. Винятковість - ніякий інший орган не має права здійснювати функцію правосуддя. 7. Поняття та ознаки правосуддя. Правосуддя - вид державної діяльності яких здійснюється уповноваженими на те органами (судами) по розгляд і вирішення кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ та адміністративних проваджень у відповідній до чинного законодавства і в процедурній формі, із застосуванням у разі потреби державного примусу з метою захисту прав і свобод людини і громадянина, інтересів держави та юридичних осіб. Загальні ознаки: соціальний характер влади структура владних відносин цілеспрямованість влади вольовий характер влади регулює та організаційне призначення примусовий характер влади Специфічні ознаки: об'єктивність легітимність нормативність особлива предметна сфера ситуативний характер 8. Система принципів правосуддя. Принципи правосуддя - норми найбільш загального характеру, які визначають місце судової влади в системі єдиної державної влади, побудова її основних інститутів і направлена ​​на реалізацію завдань, що стоять перед судовою владою. 1. Інституційні принципи - фіксують загальні відносини. Які виникають при реалізації судової влади в суспільстві. справедливості паритетності законності доступності незалежності процедурність 2. Організаційні принципи стосуються відносин. Виникли при судовому розгляді справ. Єдність судової системи і статусу судейського

територіальність спеціалізація інстанційність незалежність недоторканість незмінність суддів професіоналізм суддівського корпусу 3. Функціональні принципи - звернені до відносин, які виникають з приводу організації судової системи, структури, статусу суддів. Принцип мови судочинства (ст.12) гласності (ст.11) колегіального та одноособового розгляду справи (ст.15) участі народу (ст.5 п.3) змагальності презумпція невинності (ст. 62 КУ) право на захист оскарження судового рішення обов'язковість судового рішення (ст.13) 9. Принцип здійснення правосуддя тільки судом. Відповідно до статті 5 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україну здійснюється тільки судом. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Особи. Привласнили функції суду, несуть відповідальність, що встановлена законом. Народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. 10. Принцип здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом. Стаття 9. Рівність перед законом і судом.  Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. 11. Принцип незалежності судів і підпорядкованості їх лише закону. Стаття 6. Самостійність судів 1. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди незалежні від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції (254к/96-ВР) і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. 2. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом.  3. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів в будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на неупередженість суду забороняється і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. 4. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів Відповідно до цього Закону діє суддівське самоврядування.

12. Принцип гласності та відкритості судового процесу та його повного фіксування технічними засобами. Гласність судового процесу - конституційний принцип, який дає можливість усім громадянам, які не є учасниками процесу по тому чи іншому судовій справі, бути присутнім при його розгляді. Це забезпечує демократизм правосуддя: яка надається громадянам можливість перебувати в приміщенні, де відбувається розгляд цивільної чи кримінальної справи, сприяє реалізації контролю за правосуддям, дисциплінує суд, змушує його більш відповідально ставитися до вирішення виникаючих питань як по суті так і за формою. Стаття 11. Гласність і відкритість судового процесу 1. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. 2. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, встановлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото-і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду.  3. Розгляд справи в закритому судовому засіданні допускається за вмотивованим рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом.  4. При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом. 13. Принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду доказів і доведення перед судом їх невинності. Змагальність (п. 4 ст. 129 Конституції) полягає в забезпеченні широкої можливості сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права та інтереси, свою позицію у справі, свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Таким чином, зміст принципу змагальності складають права і обов'язки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, в сфері судового доказування; принцип змагальності визначає змагальну форму цивільного судочинства - такий процесуальний порядок, який би сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість активно захищати особисті права та інтереси, права та інтереси інших осіб і держави. Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, який зобов'язаний надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз'яснювати їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні їх права і за їх клопотанням сприяти у витребуванні доказів (статті 15, ЗО ЦПК) тощо д. Отже, принцип змагальності виступає процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного встановлення дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. 14. Принцип презумпції невинуватості. Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Презумпція невинності має декілька правил: 1) обов'язковість доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачів (на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора); 2) будь-які сумніви у винності тлумачаться на користь обвинуваченого; 3) доведення вина в юридичному розумінні дорівнює доведеною невинності. Принцип презумпції невинуватості тісно пов'язаний з принципом забезпечення обвинуваченому права на захист. Обвинуваченого наділені широкими правами для захисту від пред'явленого обвинувачення, органи ж держави - слідчий, прокурор, суд - зобов'язані забезпечити ці права саме тому, що до винесення вироку обвинувачений вважається невинним. 15. Принцип державної мови судочинства. Стаття 12. Мова судочинства та діловодства в судах 1. Судочинство і діловодство в судах України ведеться державною мовою. 2. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. 3. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. 4. У судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин " (802-15) в порядку, встановленому процесуальним законом. 5. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою і забезпечується за рахунок коштів Державний бюджет України. 16. Поняття судової системи України, її характеристика. Судова система - організаційна частина судової влади. Суди наділені певною компетенцією, а судді та інші працівники судів - певними повноваженнями. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції і Конституційний суд України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної в порядку, встановленому законом. Створення надзвичайних і особливих судів не допускається. Систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди апеляційні суди вищі спеціалізовані суди Верховний суд України Діяльність ланок судової системи визначається тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи. Судова інстанція - це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядаються в першій інстанції, другій інстанції - апеляційної та третьої інстанції - касаційній. Справи можуть переглядатися в порядку виключного провадження. Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно - територіального устрою, різні рівні виробництва, стабільність і єдність. 17. Історія розвитку судової системи. Суд - невід'ємний інститут стабільного функціонування будь-якої людської спільності і на території Україні існував з давніх пір. Слово "суд" вживається вперше в статуті князя Володимира, сина Святослава, "Про десятинах, судах і людях церковних" 11 століття. "Руською правдою" Ярослава Мудрого (1015г.) встановлено порядок та місце судочинства, згідно з яким місцем суду був княжий двір. А правосуддя вершив князь. За часів правління Ярослава дітей була скасована кровна помста. У 1497 році в Московській Русі був прийнятий перший Судебник. За часів Богдана Хмельницького гетьман мав владу верховного судді. За результатами судової реформи 1864 року судова влада була розділена на дві гілки - місцеву юстицію у вигляді світових суддів і загальні суди. У 1868 був введений суд присяжних. У 1867 році в Харкові відкрито округ судів, до яких належали Харківська, Курська, орловський і Воронезька губернії. У 1917 році з'їзд українських юристів визнав необхідним те, що судову систему України повинен очолити вищий крайовий суд і вона повинна бути незалежною від російської. Згідно реформи 1922 року нижча ланка судової системи складали народні суди, друге - губернські суди, які виконували функцію апеляційної та касаційної інстанції. Очолював судову систему Верховний суд УРСР. У 1930 році були ліквідовані територіальні округи, і замість окружних судів створені міськрайонні. У 1932 році впроваджено обласне адміністративно-територіальний поділ, і міськрайонні суди перетворені в обласні. Останнім етапом розвитку судової системи стало введення ЗУ "Про судоустрій і статус суддів". 18. Конституційний суд України та система судів загальної юрисдикції. Для гарантування верховенства Конституції як основного закону держави існує конституційна юрисдикція, суть якої полягає в юридичній перевірці судом законів і нормативно-правових актів на відповідність конституції, визнання їх у разі неконституційності нечинними. Згідно ст.147 Основного Закону Конституційній Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, він вирішує питання про відповідність законів та нормативно-правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. Це орган судової влади, який має правосудну природу і за характером своєї діяльності здійснює конституційне правосуддя у визначеній законом формі конституційного судочинства. Згідно ст.17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується на принципах територіальності, спеціалізації та інстанційності. Систему судів загальної юрисдикції складають: 1. Місцеві суди 2. Апеляційні суди 3. Вищі спеціалізовані суди 4. Верховний Суд України Найвищим судовим органом у систем судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. 19. Принципи територіальності, спеціалізації та інстанційності в побудові системи судів загальної юрисдикції. Згідно зі ст. 17 Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) будується на принципах територіальності, спеціалізації та інстанційності. Принцип територіальності означає, що всі особи, які вчинили злочини на території України, незалежно від громадянства несуть відповідальність за КК України. Дія кримінального закону поширюється на територію України; континентальний шельф; виняткову економічну зону, а також на військово-повітряні і військово-морські судна незалежно від місця знаходження; цивільні повітряні та морські судна, приписані до порту України, якщо вони знаходяться у відкритому морі або повітряному просторі. Спеціалізація ділиться на загальну (зовнішню), яка формує підсистему судів, і внутрішню (місцеві загальні, спеціалізовані загальні і т.д.) Інстанційність при здійсненні судочинства забезпечує всім суб'єктам правовідносин право на судовий захист і є гарантією законності, виключає підпорядкованість місцевих судів апеляційним чи касаційним, завдяки принципу незалежності суддів, тобто не допускається вплив на внутрішні переконання суддів судів 1 інстанції. 20. Ланка судової системи і судова інстанція. Поняття "ланка судової системи" пов'язане з колом повноважень, які покладені на ті чи інші судові органи. Суди, що становлять певну ланку системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і в більшості випадків діють у межах територіальної одиниці, прирівняні один до одного за адміністративним положенням. 1 ланка: місцеві загальні, окружні адміністративні, місцеві господарські. 2 ланки: окружні апеляційні суди, адміністративні апеляційні суди і господарські апеляційні суди. 3 ланки: Вищий суд з розгляду адміністративних і кримінальних справ, ВАСУ, ВГСУ. 4 ланки: Верховний суд України. Поняття "судова інстанція" пов'язане з характером конкретної діяльності суду по здійсненню правосуддя, позначає самостійну щабель, через яку проходить або може проходити конкретну справу в різних судах. 1 інстанції: розгляд справи вперше і по суті. 2 інстанція: апеляційна. Перегляд справи. 3 інстанцій: касаційна. Де переглядаються рішення, вироки судів 1 і 2 інстанції, а також судові рішення у зв'язку з ново виявленими обставинами і винятковими обставинами, або при неправильному застосуванні норм процесуального права, яке істотно вплинуло на правильність судового рішення. 21.Рассмотреніе кримінальних і цивільних справ у суді першої інстанції. У суді першої інстанції відбувається розгляд справи по суті, заслуховування фактичних обставин справи, сам процес ділиться на стадії: судовий розгляд судові дебати винесення рішення Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, який зобов'язаний надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз'яснювати їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні їх права і за їх клопотанням сприяти у витребуванні доказів (статті 15, ЗО ЦПК) тощо д. 22. Касаційне провадження. Касаційне виробництво (лат. «cassatio» - скасування, знищення або франц «kasser» - зламати) - це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників цивільного процесу спрямованих на перевірку законності судових рішень, що вступили в законну силу, з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційне провадження є однією з конституційних гарантій охорони прав, свобод і законних інтересів осіб в цивільному процесі. Адже завдяки йому учасники цивільного судочинства отримують можливість відстоювати свої права вже після набрання судовим рішенням законної сили, якщо є підстави сумніватися в законності останнього. Аналіз змісту норм ЦПК дозволяє визначити риси, які є найбільш характерними для касаційного провадження у цивільному судочинстві України: • касаційна скарга подається на судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і постанови апеляційного суду, що набрали законної сили; • подання касаційної скарги обумовлено неправильним, на думку особи, оскаржить рішення, застосуванням судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права; • суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує тільки питання права, тобто юридичний бік справи; • при розгляді справи в касаційному порядку суд не може встановлювати та / або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в спірному судовому рішенні або відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими; • за результатами розгляду справи касаційний суд може направити справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, а в певних випадках також вирішити її по суті; • розгляд справи в суді касаційної інстанції здійснюється з дотриманням загальних принципів судочинства.

23. Апеляційного провадження. Апеляція (лат. appellatio - звернення) - звернення до вищестоящого (апеляційному) суду з метою перегляду постанови нижчестоящого суду, який розглянув справу. Завдання апеляційного провадження визначені у ст. 301 ЦПК шляхом встановлення меж дій суду щодо перевірки судових рішень. Розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Він може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, але лише в тих випадках, коли визнає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у їх прийнятті, або коли неможливість Їх подачі раніше зумовлена ​​поважними причини нами. 24. Перегляд кримінальних та цивільних справ за нововиявленими обставинами. Нововиявлені обставини - такі обставини, які не були в Вдень суду під час безпосереднього судочинства. При виявленні нових обставин або презумовані цих обставин суд має право відкрити провадження у справі, рішення по якому було вже прийнято. Судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами. Нововиявленими обставинами визнаються: 1) фальсифікація доказів, неправильність перекладу, а також показань свідка, потерпілого, обвинуваченого, підсудного, висновку і пояснень судового експерта, на яких ґрунтується вирок; 2) зловживання прокурора, дізнавача, слідчого чи суддів під час провадження у справі; 3) всі інші обставини, які не були відомі суду при винесенні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправдання підсудного. Фальсифікація доказів, завідомо неправильний переклад, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, завідомо неправильний висновок і пояснення судового експерта, зловживання прокурорів, дізнавачів, слідчих і суддів є підставами для перегляду судових рішень, що вступили в законну силу, в порядку виключного провадження лише в тому випадку, якщо вони встановлені вироком, що набрав законної сили, а при неможливості винесення вироку - матеріалами розслідування. (Ст. 400-5 ККУ) 25. Перегляд справ Верховним Судом України. Стаття 400-21 УКУ. Повноваження Верховного Суду України За результатами розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одне з таких постанов: про повне або часткове задоволення заяви; про відмову в задоволенні заяви. Судді, які не згодні з постановою, можуть висловити окрему думку, яка додається до постанови.   Постанова Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 400-12 цього Кодексу. Стаття 400-20. Порядок розгляду справи Верховним                     Судом Україна Справа розглядається Верховним Судом України на його засіданні. Засідання Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу Верховного Суду України, визначеного законом. У засіданні бере участь Генеральний прокурор України або його заступник. Відкриття судового засідання, роз'яснення його учасникам прав і обов'язків, оголошення складу суду і роз'яснення права відводу здійснюються за правилами глави 25 розділу III цього Кодексу. Після проведення процесуальних дій, зазначених у частині третьою цієї статті, та розгляду клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі про зміст вимог, викладених у заяві, яка надійшла до Верховного Суду Україна, і результати проведених ним підготовчих дій. Особа, яка подала заяву до Верховного Суду України, та особи, приєдналися до неї, в разі їх прибуття у судове засідання повинні право надати пояснення по суті заявлених вимог. Якщо такі заяви подали обидві сторони, першою дає пояснення сторона обвинувачення. Для з'ясування сутності норми кримінального закону, неоднаково застосованої, можуть заслуховуватися пояснення представників органів державної влади. Неприбуття осіб, що беруть участь у справі і належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, для участі в судовому засіданні не перешкоджає судовому розгляду справи.  Після закінчення заслуховування пояснень осіб, зазначених у частини п'ятої цієї статті, суд виходить до нарадчої кімнати для постанову. Нарада суддів проводиться з дотриманням вимог, передбачених Стаття 322 і 325 цього Кодексу.  Термін розгляду справи Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня відкриття провадження у справі. 26. Місцевий суд - основна ланка системи судів загальної юрисдикції. Місцевий суд є основною ланкою в системі судів загальної юрисдикції. Це випливає насамперед з того, що суди саме цього рівня розглядають усі кримінальні, цивільні, господарські та адміністративні справи, за винятком тих, які віднесені законодавством до компетенції інших судів. Принципи його організації та діяльності закріплено в Конституції, ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" "та деяких інших нормативних актах. Суд цього рівня утворюють у районі, місті та районах міста, а також на території міста і району - районний. У назві місцевого суду використовують назву населеного пункту, в якому він знаходиться. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами - окружні суди, які утворюють у округах відповідно до Указу Президента України. До складу місцевого суду входять: судді місцевого суду, голова та заступник голови суду. У місцевому суді, в якому кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду. За своїми повноваженнями місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Зокрема, місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення; місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності; місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов 'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди. 27. Склад, порядок формування, повноваження місцевого суду. Стаття 21. Види і склад місцевих судів   4. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа яких призначаються голова та заступник голови суду. У місцевому суді, кількість суддів у якому перевищує п'ятнадцять, може бути призначено не більше двох заступників голови суду. Стаття 22. Повноваження місцевого суду 1. Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.  2. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом.  3. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.  4. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).   5. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом. Суди загальної юрисдкціі утворюються та ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції на основі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначається з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Підставами для створення або ліквідації місцевого суду може послужити необхідність поліпшити доступність правосуддя або зміна адміністративно-територіального устрою. 28. Організація роботи в місцевому суді. Належна організація роботи місцевого суду має велике значення для забезпечення виконання покладених на нього функцій. Завдання організувати роботу суду покладено на голову суду. Голова суду розподіляє обов'язки між суддями, підбирає, приймає на роботу та звільняє з посади працівників, яких не обирають: консультантів, секретарів суду та судового засідання, завідувача канцелярії, діловода, архіваріуса т.д. На завідувача канцелярією покладається: розподіл роботи між співробітниками канцелярії суду і контроль за виконанням ними своїх обов'язків; розподіл кореспонденції, що надійшла до суду, контроль за веденням документів первинного обліку, нарядів, обліку і реєстрації звернень громадян і юридичних осіб. На секретарів суду покладають ведення діловодства по судових справах, зокрема: реєстрацію, облік і зберігання справ (кримінальних, цивільних, про адміністративні правопорушення та інших); ведення картотек, журналів, нарядів; оформлення документів щодо повернення вироків до виконання, рішень, постанов суду і контроль за одержанням повідомлень про виконання; підготовку і передачу до архіву закінчених виробництвом справ, картотек, журналів, нарядів і др. Секретар судового засідання виконує необхідну роботу при прийомі суддею громадян; викликає учасників процесу і свідків; перевіряє явку осіб, викликаних в судове засідання , і зазначає час перебування їх у суді; веде протоколи судових засідань, оформляє справи після їх розгляду; веде журнал судових засідань; виписує виконавчі листи по справах, в яких судом допущено негайне виконання рішень і т.д. Консультант суду веде облік законодавства та узагальнення судової практики; інформує працівників суду про чинне законодавство та судову практику судів вищої інстанції; враховує окремі постанови і контролює їх виконання. На архіваріуса суду покладають: ведення архіву; видачу копій судових документів по справах, є в архіві; облік і зберігання архівних справ та ін.