1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 115.

² Див.: Там само. — С. 186. ³Див.: Там само. — С. 153.

⁴ Див.: Синайский В. И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 65.

⁵ Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М., 1960. — С. 115.

⁶ Див.: Там само.

⁷ Див.: Там само.

¹ Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М., 1960. - С. 191-193.

² Див.: Там само. - С. 185, 186. ³Див.: Там само. — С. 186.

же бути взята інша [лише] з її згоди; вона ніколи не повинна зневажатися»)¹.

У вільному шлюбі особисте становище заміжньої жінки було, звичайно, більш незалежним.

Поліпшення правового становища заміжньої жінки. Поліпшенням свого особистого і майнового становища у сім'ї чоловіка заміжня жінка зобов'язана знову ж таки захисту з боку своєї попередньої сім'ї. Спочатку такий захист був викликаний матеріальними інтересами цієї сім'ї. Саме ж поліпшення сімейно-правового становища дружини здійснювалося шляхом приватної угоди заінтересованих у цьому осіб.

Так, у законах Ману міститься ціла низка настанов про переривання шлюбного проживання, точніше, про усунення і заміщення дружини. Хоча ці настанови мають у законах Ману вигляд позитивних норм, однак вони ще мають помітні сліди договірного походження. А саме; в цих настановах привертають увагу казуїстичність, точність у підрахунках і зайві подробиці — усі ознаки, які вказують на походження цих настанов від договору. Так, наприклад, у законах Ману вказується: «Дружину, яка ненавидить (свого) чоловіка, чоловік зобов'язаний терпіти протягом одного року; зі спливом одного року, взявши (у дружини) подаровану (ним частину), чоловік може не жити з нею», тобто не мати з нею подружніх зносин². «Яка (дружина) непокірна (чоловіку) — п'яниці чи хворому — та повинна бути усунена на три місяці і позбавлена прикрас й постелі»³.

«(Але) якщо дружина ненавидить свого чоловіка — божевільного, виключеного з касти, імпотента, безплідного, який страждає на інфекційну хворобу, то вона не може бути ні усунена, ні позбавлена своєї подарованої (чоловіком) частки»⁴.

«(А) яка дружина буде (сама) п'яниця, поганої поведінки, непокірна чи хвора, зла, марнотратниця, та може бути завжди заміщена іншою дружиною»⁵.

«Безплідна (дружина) може бути заміщена на восьмому році; (дружина), усі діти якої помирають, — на десятому році, (дружина), яка народжує лише дівчаток, — на одинадцятому році; а та (дружина), яка сварлива, може бути заміщена негайно»⁶.

«(А) яка (дружина) буде хвора, але по (своїй) натурі хороша й доброї вдачі, та не повинна заміщуватися без її згоди і в жодному разі (не повинна) зневажатися»¹.

Втім, у законах Ману збереглася й більш пряма вказівка на можливість перевірки з боку родичів дружини правильності заміщення її іншою дружиною. «А яка заміщена дружина покине у гніві дім (свого чоловіка), та повинна бути негайно або зв'язана, або розлучена у присутності (своєї) сім'ї»². Ця настанова, як бачимо, свідчить про те, що заміжня жінка шукала захисту, як і в давньоруському праві, у своєї попередньої сім'ї. Наведену настанову потрібно, певно, так розуміти. Після залишення жінкою сім'ї чоловіка над нею негайно відбувався сімейний суд. Якщо дружина втекла неправильно, то вона зв'язувалася і поверталася чоловікові, а якщо вона була права, то у такому випадку шлюб припинявся і винуватий чоловік ніс матеріальні збитки. Як би там не було, для нас важливим є той факт, що попередня сім'я дружини була стороною, яка захищала жінку. Отже, ця ж сім'я брала участь і у розробці тих настанов, порушення яких іншою стороною вона вправі перевіряти.

Водночас усі наведені настанови законів Ману непрямо свідчать на користь існування вільного шлюбу. Зміст цих настанов повністю суперечить поглинанню дружини як особи чоловіком, як це є істотним для становища заміжньої жінки у невільному шлюбі. У зв'язку з цим слід зробити одне зауваження загального характеру. Англійський дослідник Мен не розрізняє існування у давньоіндійському праві вільного і невільного шлюбів як двох цілком самостійних і визначених правових інститутів. Цим пояснюється, чому в одній із робіт він зазначає: «Якщо в будь-якому ранньому періоді заміжня жінка в індусів володіла майном, цілком вільним від будь-якого контролю з боку чоловіка, то нам буде досить важко зрозуміти, чому ті узи, які накладалися сімейним деспотизмом, втрачали свою силу в цьому виключному випадку. Зосереджуючи увагу на індуському праві, ми не знаходимо ключа до цієї таємниці»³. Мен намагається пояснити цю таємницю, виходячи з ідеї придбання дружини шляхом купівлі. Частина «ціни нареченої» діставалася батьку нареченої у вигляді винагороди за патріархальну чи сімейну владу, яка від­