1.3. Реформи Клісфена

Під час напруженої соціально-політичної боротьби після реформ Солона населення Аттики поділилося на кілька груп, які мали свої певні політичні вимоги. Основу однієї з цих груп становили педіеї (мешканці рівнини, тобто тієї частини Аттики, де були розташовані найкращі і найродючіші землі); це були великі землевласники, прибічники аристократичного правління. Другу групу становили діакрії (мешканці гір, тобто тієї частини, де знаходилися гірші землі); це були дрібні землероби, прибічники демократії. Третю групу становили паралії (мешканці прибережної смуги); це були здебільшого торгово-ремісничі кола; вони були, як зазначає Аристотель, «прибічниками помірного способу правління». У 560 р. до н. е. в Афінах відбувся переворот. Пісистрат, спираючись на діакріїв, захопив афінський кремль — акрополь — і встановив свою владу в Афінах.

В ході подальшої боротьби з двома іншими політичними угрупованнями — педіеями та параліями — Пісистрат двічі змушений був залишити Афіни і лише на третій раз за допомогою найманого війська та за підтримки землеробського населення остаточно утвердився у владі. В основному політика Пісистра-та була спрямована проти родової аристократії, на захист інтересів середніх і частково дрібних землеробів. їм він, вочевидь, роздавав конфісковані у своїх політичних ворогів землі, а також організовував для них,дешевий сільськогосподарський кредит, запровадив роз'їзні суди. Землеробський культ Діоніса він подібно до коринфського тирана Періандра оголосив загальнодержавним.

У роки правління Пісистрата було досягнуто також значних зовнішньополітичних успіхів: афіняни укріпилися на обох берегах Геллеспонту, що сприяло розвитку афінської торгівлі на Чорному морі і зростанню товарного виробництва в самих Афінах. Це підтверджують численні знахідки афінської кераміки часів Пісистрата на узбережжі Чорного моря, які наглядно свідчать про значне розширення в Афінах виробництва керамічних виробів і про збільшення їх вивозу. Тоді ж відбувається і перехід значної частини землеробських господарств від посіву зернових до садівництва (розведення олив і винограду), продукція якого також була предметом вивозу. Афіни багатіли. У місті будувалися нові храми, споруджувалися статуї, був прокладений водопровід тощо. Проведення усіх цих робіт також стимулювало розвиток афінського ремесла. У цей же час Афіни стають одним із культурних центрів Греції. Пісистрат запрошував до свого двору видатних поетів того часу; за його правління були записані гомерівські поеми. Політика Пісистрата, таким чином, відповідала інтересам не тільки його безпосередніх прибічників із середовища дрібних вільних землеробів, а й інтересам значно ширших, зокрема торгово-ремісничих, кіл афінського населення. Відомо також, що з тиранією Пісистрата примирилися і деякі з аристократичних родів, що залишилися в Аттиці. Однак зовнішньополітичні заходи і утримання найманого війська вимагали значних коштів. У пошуках цих коштів Пісистрат запровадив оподаткування, що погіршило становище землеробів і, слід гадати, через це багато з них відвернулися від Пісистрата.

У 527 р. до н. е. Пісистрат помер. Влада перейшла до двох його синів — Гіппія і Гіппарха. Довго утримати її вони не змогли. В Афінах почався рух проти тиранії. У 514 р. до н. е. Гіппарха було вбито змовниками, а у 510 р. до н. е. за допомогою спартанців, залучених супротивниками тиранії, Гіппій був вигнаний з Афін. Згодом аристократи здійснили спробу захопити владу і відновити старі порядки, що викликало повстання демосу, який скинув вже якось утверджений аристократичний уряд «трьохсот».

Перемога, одержана повстанцями, була закріплена низкою реформ, проведених Клісфеном, який очолив афінську демок­ратію. Клісфен належав до впливової родини Алкеонідів. Найважливіша з реформ Клісфена — новий поділ афінських громадян, побудований на послідовно проведеному територіальному принципі. Уся територія Аттики і квартали самого міста Афіни тепер були поділені на ЗО округів — тритій. Кожні три узяті з різних місць Аттики і кварталів міста тритії утворювали собою нову філу, яких стало, таким чином, десять. Завдяки цьому новому поділу до складу кожної філи увійшли громадяни, які проживали у різних частинах Аттики, різних кварталах міста; фактично така само перевага перейшла до приморського, здебільшого міського населення. Нові територіальні філи поділялися на деми — первинні адміністративні одиниці, які користувалися відомим самоврядуванням.

Історичне значення цієї реформи полягало в тому, шо вона стерла старі родові поділи, роз'єднала родову знать, позбавивши її колишнього впливу у народних зборах, які голосували тепер за новими філами.

Організація нових філ зумовила заміну «ради чотирьохсот» «радою п'ятисот» (по 500 осіб від кожної філи). На раду п'ятисот покладено ряд нових обов'язків. Вона готувала справи до розгляду народними зборами, виносила за ними попередні рішення; без цього жодна справа народними зборами розглядатися тепер не могла. Рада виконувала всі рішення народних зборів і вирішувала другорядні питання в період між їх скликаннями.

Клісфен створив іще один новий орган — колегію стратегів, які обиралися по одному від кожної філи. Спочатку стратегам належали головним чином військові функції, у подальшому в їх руках зосередилася вища виконавча влада. Як свідчить Аристо-тель, за часів Клісфена були також розширені ряди афінських громадян шляхом надання багатьом метекам громадянських прав; можливо, деяким рабам були дані права метеків. Для того, щоб уберегти новий порядок від посягань на нього з боку ворогів, було запроваджено остракізм — у дослівному перекладі «черепкування». Остракізм був формою таємного голосування, за якого кожен, хто голосує, писав на черепку ім'я людини, яка здавалася йому небезпечною для існуючого устрою. Якщо одне і те саме ім'я повторювалося при підрахунку голосів 6 тис. разів, то носій цього імені підлягав вигнанню строком на 10 років без конфіскації майна. У подальшому остракізм знайшов застосування у політичній боротьбі. Використовуючи його, політичні діячі угруповань, які перемогли, позбувалися своїх ворогів і суперників.

Реформами Клісфена завершується період гострої боротьби між родовою аристократією і демосом, який тривав понад 100 років.

У розглядуваний час в афінському суспільстві досить чітко сформувалися основні класи — раби і рабовласники. Усі раби в однаковій мірі були позбавлені особистої свободи, усі вони не мали ніяких політичних і громадянських прав. Раби відтепер стають пригнобленим і експлуатованим класом, хоча форми їх експлуатації мали неоднорідний характер.

Вільне населення Афін було далеко не єдиним за своїм складом. Панівне становище займав клас рабовласників. До нього слід віднести великих за аттичними масштабами землевласників, власників ремісницьких майстерень, які використовували працю рабів, а також багатих купців, лихварів та ін., тобто усіх тих, чий матеріальний добробут базувався на експлуатації праці рабів. Більшу частину вільного населення становили працівники, які мали власні засоби виробництва — ділянки землі, знаряддя ремісницького виробництва тощо і жили в основному своєю працею. Це були землероби, які самі обробляли свої поля й сади, дрібні ремісники, мореходи, які наймалися до судновласників, та ін. Деяким з представників цих вільних працівників вдавалося розбагатіти, завести рабів і стати рабовласниками; інші, навпаки, розорялися, ставали жертвами лихварів, перетворювалися на люмпен-пролетаріїв чи змушені були покидати батьківщину заради спроби влаштувати своє життя у колоніях або стати найманцями у війську якогось чужоземного царя.