1 Див.: Мэн. Древнейшая история учреждений / Пер. А. Нахимова. — сПб., 1876 — с. 259.

2 Див.: Там само. — с. 257.

1 Див.: Унтер и. Брак в его всемирно-историческом развитии. — к., 1885. — с. 18. 2Див.: Там само. — с. 18.

начної різниці речових застосувань. Однакова випадковість і безпідставність простежуються також у визначеннях тих обставин, коли шлюб не дозволений з відомими жінками, як це особливо встановлює закон Ману, який вдається до дріб'язкової турботливості¹.

У законах Ману знаходимо ті самі основні положення про шлюб, що й у Китаї, положення, які майже завжди зустрічаються в усіх історичних народів Сходу: полігамічна і монога-мічна форми шлюбу, строга залежність дружини від чоловіка, положення, що лише жінка порушує шлюб, прагнення до якомога більшої кількості синів і суттєві переваги первістка. В Індії, як і в Китаї, діти усіх дружин вважаються повноправними і законними, оскільки Схід взагалі не знає притаманного Заходу своєрідного інституту незаконнонароджених, інституту, який перекладає усі негоди на плечі третього невинного (тобто на незаконнонародженого). Але між тим, якщо у Китаї за байдужості державної єдності син може досягти вищих почесних посад лише завдяки своїм знанням і власним заслугам, в Індії син уже народженням своїм пов'язаний з кастовою відокремленістю. Отже, в Індії важелем усього політичного життя є народження; лише на ньому тримається розрізнення каст. Але це не треба розуміти так, як це розуміли у давні часи, особливо греки, а саме, що шлюб дозволений лише між особами однієї касти, навпаки, збереження чистоти каст засноване на тому, що до касти належать лише діти, які народилися від матерів однієї з батьком касти, а не від матерів різних з ним каст.

Таким чином, невдовзі мали виникнути змішані касти, відношення яких до інших регулюють вже закони Ману (гл. X) і які своїм постійним розмноженням збільшували ті незначні розбіжності, які роздробили суспільне життя Індії, унеможливили загальне правління і таким чином значно полегшили для англійців завоювання країни². Але ці змішані шлюби, дозволені законами Ману, допускаються лише між трьома вищими кас­тами — «двічі народженими»¹. Каста ж шудр має задовольнятися жінками своєї касти. Двічі народженому лише тоді дозволено узяти собі дружину із найближчої нижчої касти, якщо він вже має одну дружину зі своєї касти; інакше він разом із сім'єю переходить до касти шудр (III, 13; IX, 149).

Ця настанова законів Ману у зв'язку з іншими вказівками не залишає жодних сумнівів, що в Індії полігамія була дозволена законом і що вона увійшла у звичай. Та ж індійська історія вчить нас, що їх королі і сановники, як і інші властителі Сходу, жили у гаремах, і навіть у їх драматичних й епічних творах знаходимо чимало слідів цієї полігамії. Так, наприклад, у «Ра-маяні» Душруєа має трьох дружин², а Душманто в Сакунталі має гарем із 100 дружин.

Між тим у світі поезії і в реальному житті Індії багато що вказує на моногамію. Виникають підстави визнавати її якщо не загальним, то принаймні переважним тут звичаєм³. Вже сам Ману у своїх законах надає моногамічному шлюбу такі переваги, які безперечно роблять його єдиною можливою формою шлюбу для благочестивих. «Тоді лише чоловік досконалий, коли він складається з трьох осіб: з дружини, себе самого і сина», — вказує Ману (IX, 45), і для сімейного щастя він дає таке повчання: «Щастя буде вічним у тій родині, де чоловік задовольняється своєю дружиною і дружина — чоловіком» (II, 60). І тоді як ці закони прямо вказують на перевагу моногамічної форми, інші встановлюють для сімейних відносин також поведінку, яка може бути зрозумілою лише у разі поєднання одного чоловіка і однієї дружини. Вони визнають необхідною умовою благоденства ввічливе ставлення до дружини, турботу про її щастя та веселість, дарування прикрас і перлів на радість їй; будують свої стосунки так, як, наприклад, Наль ставився до своєї вірної Дамаянти, зі щирістю, подібною до тієї, з якою автор Мегадута оспівує свою дружину. З іншого боку, від дружини вимагається також любов і самовідданість до чоловіка; до цього ще додається становище залежності, яке згідно зі східним принципом, що лише один може бути вільним, має місце в усіх державах Азії. Отже, в Ін­

¹ 3 них форм шлюбу перші чотири — благословенні, а чотири інші — нещасливі. До нещаслиних належить шлюб, укладений за власним вибором. Форма одна відрізня­ється від іншої тим, що у першому випадку батько дає своїй дочці лише одну сук­ню, у другому — розкішний гардероб. Форма Rishisa відрізняється від форми Asura тим, що наречений дає батьку нареченої дві корови, в останньому ж випадку — іще що-небудь.

² Цим також пояснюється різне визначення кількості каст, що ми вже бачимо у гре­ків. Геродот налічує таких каст 4, Арін (Індія) — 7 і сучасний французький мандрів­ник Тевено — 84.

¹ Три вищі касти носять пояс чи мотузку, гепаг, який у кожної касти є різним; оскіль­ки це опоясування мотузкою вважається другим народженням, то у Ману воно на­зивається двояконародженням. Втім, в індійському епосі таку назву мають лише брахмани.

² Див.: Ramajan І. — С. 216.

³Див.: Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — К., 1885. — С. 21.

дії, як і в Китаї, існує правило, що жінка ні за яких умов не може бути незалежною і що вона нічим не може вільно розпоряджатися. Вона повинна любити свого чоловіка навіть тоді, коли він аніскільки не відповідає її вимогам, які любляча дружина вправі висунути своєму чоловікові, і повинна бачити у ньому предмет обожнювання, якщо тільки вона бажає мати царство небесне.

Але у деяких випадках закон надає їй право залишити чоловіка й обвінчатися з іншим — право, яке, зрозуміло, надається і чоловіку, який для тою, щоб не позбутися свого майна, повинен мати законні підстави для розлучення, з яких найважливішими є бездітність дружини або народження нею лише дочок. Так само як і в Китаї, в Індії найвищим блаженством для батька вважається багато синів, а коли їх немає — то це нещастя, для запобігання якому вдаються до усиновлення, оскільки саме нащадки повинні приносити на могилу жертви тіням предків, яким в іншому випадку закритий вхід до сурги, тобто до вищого світу¹.

Усунення дружини через бездітність пов'язане з відомим числом років. Негайно ж залишити свою дружину чоловік має право лише у разі грубого її з ним поводження. Ця так часто згадувана законом підстава для розлучення своєю невизначеністю наглядно доводить залежність і абсолютну підкореність індійської жінки, яка повинна поважати свого чоловіка як найвищу істоту. За його відсутності настає для неї печаль і безутішність, вона не може ні гарно одягатися, ні відвідувати дім чужого, ні стояти біля вікна, а з його смертю для неї починається життя постійного каяття і самобичування, під час якого навіть думка про іншого чоловіка суворо заборонена. Про спалення дружин на могилах чоловіків між самими індійськими мудрецями панують різні погляди. Те, що цим вони роблять богоугодну справу, усі визнають. У цьому також дістає вияв спрямування індійського культу, яке полягає у запереченні існування і взагалі у зневазі до життя. Проте про цей обов'язок ніде не зазначається. Благочестиве, сповнене каяттям життя вдови є достатнім, щоб бути удостоєною возз'єднатися з померлим чоловіком, з яким вона у потойбічному житті так само тісно поєднається, як це було за життя.

За таких умов шлюбу в Індії, як і в Китаї, утворилися така чистота й щирість, які можуть мати місце лише при моногаміч-ній формі шлюбу. Великі суперечності, які існують між Сходом і Заходом, тут є суттєво згладженими.