2. Варварські правди та їх загальна характеристика

Найповніше уявлення про ранньофеодальне право дають так звані варварські правди, в яких були записані різні правові звичаї, усталені зразки судових рішень германців. Однією з найдавніших є Салічна правда, укладена за часів правління Хлодвіга, в кінці V — на початку VI ст. Рипуарська правда — судебник другого франкського племені — у своїй основній частині складена в VI ст. Бургундська правда — в кінці V — на початку VI ст. Вестготська правда (в її першій, повній редакції) — в VI—VII ст. Алеманська правда з'явилася не раніше VIII ст. Саксонська і Тюринзька правди — в кінці VIII — на початку IX ст. Близькими за своїм характером до «варварських правд» є й скандинавські провінційні судебники XII—XIV ст. Такі широкі часові межі записів норм звичаєвого права у варварських племен пов'язані з повільним поширенням феодальних відносин як на півдні, так і на півночі Західної Європи. «Варварські правди» відображають практику різних епох, конкретні внутрішні і зовнішні умови, в яких вони складалися. Салічна правда, наприклад, належить до того етапу розвитку франкського суспільства, коли процес розпаду родоплемінних зв'язків ще не завершився, не утвердилася приватна власність на землю. Не зазнала Салічна правда й будь-якого помітного впливу пізньо-римських порядків.

Саксонська правда, написана трьома століттями пізніше, за усієї архаїчності її норм, свідчить про новий етап розвитку феодальних відносин. Тут вже зафіксовані зародження алоду як відчужуваної земельної власності, відносини залежності серед вільних тощо. Цей документ, що з'явився після франкського завоювання Саксонії, відображав зростання ролі королівської влади, могутність католицької церкви. Вестготська і Бургундська правди писалися під значним римським впливом, оскільки вестготи й бургунди тривалий час жили серед римлян.

«Варварські правди» — судебники, керівництво для суддів. Водночас вони не є збірниками системно викладених правових норм щодо усіх сторін життя ранньокласового суспільства. їхня неповнота, фрагментарність, безсистемність — результат тієї звичаєво-правової основи, на якій вони складалися. Зафіксувати усе різноманіття звичаїв було неможливо, особливо якщо врахувати, що записувалися вони у формі конкретних юридичних казусів, взятих безпосередньо з життя. Предметно-наочна форма правової норми у «варварських правдах» відповідала конкретно-образній правосвідомості германців, для яких мова юридичних абстракцій була чужою і незрозумілою.

Для «варварських правд» характерний також докладний опис різних процедур і ритуальних дій, що свідчить про їх величезне значення у ранньофеодальному праві. Порушення вимог щодо детально розробленої процедури з вимовлянням певних слів, з використанням предметів-символів (наприклад, «жменя землі» у салічних франків у разі колективної виплати вергельду, зламані гілки «мірою в лікоть» у разі відмови від споріднення) могло звести нанівець дію самої норми права. Здійснювалися ці процедури обов'язково публічно, як, наприклад, виклик до суду відповідача при свідках, клятва в суді у присутності співпри-сяжників та ін.

Важлива роль правового ритуалу була пов'язана із самим характером ранньофеодального судочинства, що не знало ще усталеного порядку публічного, державного захисту життя та інтересів окремої особи. Основна функція суду у германців зводилася до організації змагання між сторонами. В публічному характері ритуально-правових дій, в їх наочності полягали своєрідні гарантії дотримання правової норми, виконання угоди тощо.

«Варварські правди» мають на собі відбиток старих родоплемінних відносин, вони відображають ще племінну свідомість германців. У цих пам'ятках права особа ще не відділена від колективу, правоздатність її визначається належністю до роду, общини, великої сім'ї. Поза цими колективами людина не мала ніяких прав. Вигнання з общини, роду, сім'ї залишалося одним з найтяжчих покарань, передбачених Салічною правдою. Навіть відповідальність за те чи інше правопорушення покладалась не тільки на індивіда, а й на ту соціальну групу, до якої він належав. 3 племінною свідомістю варварів був пов'язаний і персо-нальний характер дії норм, зафіксованих у «варварських правдах». Салічні франки керувалися своїм «салічним законом», ри-пуарські — своїм. Крім того, в правдах, зокрема в Салічній правді, «своє» населення прямо протиставлялося «чужинцям», римлянам.

Записуючи свої звичаї, германці прагнули зберегти свою племінну спільність перед реальною загрозою її падіння. Звідси й особливості судових процедур з їх публічними ритуальними діями, які мали демонструвати вірність варварів своїм споконвічним традиціям, звичаям.

«Варварські правди» не були єдиним джерелом ранньофеодального права. Із зміцненням королівської влади з'явилися королівські веління, розпорядження, які спочатку доповнювали правди, а згодом оформлялися окремо. До них належали, наприклад, капітулярії франкських королів. Перший капітулярій був написаний за правління Хлодвіга, особливо часто вони видавалися за Каролінгів. Законодавство Каролінгів, а також вплив католицької церкви сприяли у VIII—IX ст. поступовому утвердженню нового територіального принципу ранньофеодального права германців.

До джерел ранньофеодального права можна віднести також імунітеті грамоти, які видавалися королями великим феодалам, формули-грамоти, що встановлювали зразки документів, за допомогою яких оформлялися різні угоди — дарування, купівлі -продажу та ін. Проте основним джерелом права залишався звичай, що визначав партикуляризм ранньофеодального права.

З усіх «варварських правд» особливу цінність для історико-правової науки становить Салічна правда, оскільки її зміст відображає соціально-економічні й політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави і права.

3. Злочини проти приватної власності за Салічною правдою В цьому правовому документі ще немає однозначного поняття власності. До рухомих речей, які перебували у власності окремих осіб чи сімей, застосовувався термін «свій» (suus) на відміну від терміна «чужий» (alienus). Рухоме майно у франків безперешкодно відчужувалося, передавалося у спадок одному з членів сім'ї померлого або родичу з боку матері чи батька. Більшість приписів Салічної правди присвячені охороні права влас­ності на різні рухомі речі. У ній з усіма подробицями розглядаються випадки крадіжки великої рогатої худоби, а також вівць, кіз, собак, голубів, бджіл, свиней тощо.