3.5. Судовий процес за законами Ману

Судовий процес мав в основному змагальний характер. Потерпілий або кредитор повинні були самі привести відповідача до суду разом із свідками. Велика кількість шлок присвячена показанням свідків як основному способу встановлення істини в суді (VIII, 61. «[Тепер] я розповім про свідків, які мають бути представлені кредиторами на судових розглядах, а також про те, як ними має говоритися правда».

62. «Домогосподарі, які мають дітей, корінні мешканці, кшатрії, вайшії та шудри, викликані позивачем, гідні давати показання, а не будь-хто, — крім крайніх обставин».

63. «У судових справах мають допускатися свідки, гідні довіри, з усіх варн, які знають всю дхарму, не жадібні, а тих, хто

має протилежні якості, потрібно уникати».

64. «Не повинні допускатися [у свідки] ні заінтересовані у позові, ні родичі, ні співучасник, ні вороги, ні [раніше] викриті, ні уражені хворобами, ні опорочені».

65. «Не може бути допущений як свідок ні цар, ні ремісник, ні актор, ні знавець Веди, ні той, хто вивчає Веду, ні той, хто зрікся мирських уз».

66. «Ні раб, ні засуджуваний людьми, ні дасью, ні той, хто займається недозволеним заняттям, ні старець, ні дитина, ні людина низького походження, ні позбавлений будь-якого органу чуття».

1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 235.

67. «Ні злиденний, ні п'яний, ні божевільний, ні голодний і спраглий, ні виснажений втомою, ні той, який мучається від кохання, ні розгніваний, ні злодій».

68. «Нехай дають свідчення: стосовно жінок — жінки, стосовно двічі народжених — такі само двічі народжені, чесні шудри — щодо шудр, стосовно низько народжених — низько народжені».

69. «Але очевидець, хто б він не був, може давати свідчення стосовно тяжбущих [у разі подій] у внутрішньому покої, в лісі, а також у разі небезпеки для життя».

70. «У разі відсутності [належних свідків свідчення] має бути дане дитиною, старою людиною, учнем чи навіть родичем, рабом або слугою».

71. «Але свідчення дітей, старих людей, хворих, тих, які говорять на допиті невірно, слід вважати ненадійним, так само як [людей] із сум'яттям розуму».

72. «В усіх випадках насилля, крадіжки, перелюбства, образи словом чи дією не слід перевіряти свідків [дуже ретельно]».

73. «У разі суперечностей [у показаннях] свідків цареві слід надати перевагу [думці] більшості, у випадку рівності — наділеним видатними якостями, у разі суперечностей між різними — брахманам».

74. «Показання свідка, [засноване на] побаченому своїми очима чи на почутому, — вважається важливим, при цьому свідок, який говорить істину, не позбавляється дхарми і майна».

75. «Свідок, який у благородному суді говорить інше, ніж бачив і чув, після смерті йде у пекло й позбавляється неба».

76. «Навіть якщо [хтось], не залучений [як свідок], побачить чи почує що-небудь, то будучи запитаним, нехай говорить так, як бачив або чув».

77. «Один безкорисливий чоловік може бути свідком, а також інші [багато чоловіків], не обтяжені пороками, але не жінки, [хоча б і] чесні, навіть якщо їх багато, внаслідок непостійності жіночої вдачі».

78. «Що [свідки] говорять природно, те має бути прийняте до судочинства; тому те, що вони говорять інакше, згідно з дхармою, непридатне».

79. «До свідків, зібраних у суді, у присутності позивача і відповідача судді слід звернутися з такими словами: 80. «Що ви знаєте про те, що сталося між цими двома насправді? Це ви все скажіть по правді, бо ви — свідки в цій [справі]».

81. «Свідок, який говорить правду в свідченнях, досягає най­вищих світів, а в цьому світі — найвищої слави; така промова поважається Брахмою».

82. «Той, хто говорить неправду, даючи свідчення, міцно зв'язується путами Варуни, будучи безпорадним протягом ста існувань; тому, даючи свідчення, потрібно говорити правду».

83. «Правдою очищається свідок, за допомогою правди зростає дхарма; саме тому правда має говоритися свідками з усіх варн».

84. «Душа сама свідок душі, душа також притулок душі; не зневажайте свою душу — найвищого свідка у людей».

85. «Злодії думають: «Ніхто не бачить нас», — але їх бачать боги, а також їхня совість».

86. «Небо, земля, води, душа, місяць, сонце, вогонь. Яма, вітер, ніч, ранкові та вечірні сутінки і дхарма — знають поведінку усіх обдарованих тілом істот».

87. «[Суддя], очистившись, нехай у присутності богів і брахманів зранку запитає правильне показання у очищених двічі народжених, звернених обличчям па північ або схід».

88. «Брахмана належим, запитувати: «Скажи!»; кшатрія — «Скажи правду!»; вайшія [оголошуючи йому, що лжесвідчення є таким само злочином, що й крадіжка] корів, зерна і золота; шудру — [загрожуючи йому] покаранням, як за будь-який злочин, що позбавляє касти».

89. «Ті місця, які приписані [після смерті] для вбивці брахмана і для вбивць жінок і дітей, для того, хто зрадив друга, і невдячного, — ті будуть [місцеперебуванням після смерті] для того, хто говорить неправду».

90. «Яка б добра справа не була зроблена тобою, добра людино, [заслуга від неї] уся іде від тебе собакам, якщо ти говориш невірно».

91. «Якщо ти, добродію, думаєш: «Я сам, [то знай, що] в тебе у серці постійно є совість — спостерігач за заслугами і поганими справами».

92. «Якщо у тебе немає розладу із тим сином Вівасвата, божественним Ямою, який живе у твоєму серці, можеш не ходити ні до Гангу, ні до [мешканців] Куру».

93. «Хто дає неправдиві свідчення, той оголений, оббритий, чашею збираючи милостиню, страждаючи від голоду й спраги, йде до будинку ворога».

94. «Вниз головою в суцільній темряві падає у пекло грішник, який говорить неправду [у відповідь на] запитання, задане

під час судового розгляду».

95. «Людина, яка прийшовши до суду, говорить неправду у справі, очевидцем якої вона не була, схожа на сліпого, який їсть рибу з кістками».

96. «Боги не знають у цьому світі людини, кращої за ту, знаюча душа якої, коли вона дає свідчення, не відчуває занепокоєння».

97. «Вислухай тепер, друже, скількох родичів, за які свідчення вбивають ті, хто говорить брехню; [ці види лжесвідчень] перелічені у належному порядку».

98. «П'ятьох він вбиває у разі лжесвідчення стосовно худоби, десятьох вбиває у разі лжесвідчення стосовно корів, сотню вбиває у разі лжесвідчення стосовно коней, тисячу — у разі лжесвідчення стосовно людей».

99. «Той, хто говорить невірно у справі, яка стосується золота, вбиває народжених і ненароджених, він убиває все — у разі лжесвідчення щодо землі; не кажи брехні стосовно землі».

100. «[Лжесвідчення] щодо води, насолоди і зносин з жінками, щодо коштовностей, які зародилися у воді, й усіх каменів вважають рівними [лжесвідченню] щодо землі».

101. «Маючи на увазі усі ці злигодні, [які відбуваються], коли говориться неправда, говори точно усе, як чув, як бачив»¹.

До свідків «з усіх варн», «які заслуговують на довіру», висувається ряд вимог (VIII, 63. «У судових справах повинні допускатися свідки, які заслуговують на довіру, з усіх варн — які знають усю дхарму, нежадібні; а тих, які мають протилежні якості, слід уникати»), щоб виключити лжесвідчення, що є злочином, тяжким гріхом, наслідки якого наставали не тільки для самого лжесвідка, а й для його родичів. Не допускалися як свідки особи, заінтересовані у позові, родичі, вороги, особи, викриті раніше у лжесвідченні, уражені хворобами, а також ті, які вчинили тяжкий гріх (VIII, 64. «Не повинні допускатися [у свідки] ні заінтересовані в позові, ні родичі, ні співучасник, ні вороги, ні [раніше] викриті, ні уражені хворобами, ні опорочені»). Лише у виняткових випадках могли свідчити раби, старці, діти, якщо не було інших свідків (VIII, 70. «У разі відсутності [належних свідків, показання] має бути дане дитиною, старою людиною, учнем або навіть родичем, рабом чи слугою»).

Кастові обмеження діставали вияв у вимозі допускати як свідків у справах «двічі народжених» таких само «двічі народжених» (VIII, 68. «Нехай дають свідчення стосовно жінок — жінки, стосовно двічі народжених — такі само двічі народжені, чесні шудри — стосовно шудр, стосовно низьконароджених — низьконароджені») з перевагою, яка надається свідченням брахманів. Особливо цінними були свідчення очевидців. Інші показання свідків суддя мав ретельно перевірити, за винятком справ щодо «насилля, крадіжки, перелюбства, образи словом і дією» (VIII, 72. «В усіх випадках насилля, крадіжки і перелюбства, образи словом і дією не слід перевіряти свідків [дуже ретельно]»). Щоправда, стратити крадія цар міг лише у тому випадку, коли були знайдені прямі докази злочину — крадене майно (IX, 270. «Нехай справедливий пар не наказує стратити крадія, якщо у нього не знайдено вкраденого; спійманого з краденим та інструментом крадіжки нехай накаже стратити, не вагаючись»)¹.

Іншими способами доказу були клятва (VIII, 113. «Слід примусити клястися брахмана [своєю] правдивістю, кшатрія — колісницями та зброєю, вайшія - коровами, зерном і золотом, шудру — усіма тяжкими злочинами»)², випробуваня я вогнем, водою ордалії (VIII, 115. "Той, кою палаючий вогонь не об-палює, кою вола не >мушу< піднятися вгору і [з ким] невдовзі не трапляється лиха, має вважатися чистим у клятві»)³, які у Стародавній Індії не отримали широкого застосування.