1 Див.: Макарчук в. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — к., 2001. - с. 571.

основи системи соціального забезпечення. В 1970 р, видатки на соціальну допомогу становили 3,3 млрд німецьких марок, але з того часу почалося їх стрімке зростання, що продовжувалося і за правління християнських демократів. У 1988 р. ці видатки становили вже 27 млрд німецьких марок, тобто зросли у 8 разів.

Наприклад, в сучасній ФРН побудовано близько 3 млн соціальних квартир для квартиронаймачів з низькими доходами. Для тих, хто мало заробляє, але мусить багато платити за житло, щороку виплачується близько 4 млрд марок допомоги. Право на дотацію мають передусім пенсіонери, безробітні або сім'ї з низькими доходами.

Восени 1982 р. вільні демократи вийшли з коаліції з СДПН та приєдналися в бундестазі до блоку ХДС/ХСС.

Тим самим соціал-демократи були змушені перейти в опозицію, а канцлером став християнський демократ Г. Коль. Тривалий час майбутньому канцлеру доводилося боротися за вплив і владу зі своїм найближчим союзником по коаліції — лідером ХСС та головою земельного уряду Баварії Ф. Штраусом. Останній одразу після виборів 1976 р. оголосив про вихід ХСС з коаліції, намагаючись домогтися від ХДС як плати за відновлення партнерства значних політичних поступок. Коль, у свою чергу, заявив про поширення діяльності ХДС на Баварію, і тепер уже на поступки і поновлення коаліції був змушений піти Штраус. Уже на цьому прикладі німецькі виборці переконалися в тому, що Г. Коль є політиком з нестандартним мисленням, готовим піти до кінця у обстоюванні власної політичної лінії. Цікаво, що за роки перебування Г. Коля при владі чисельність ХДС зросла більш, ніж удвічі. Саме Німеччина у цей час стає головним рушієм ідеї Об'єднаної Європи — без внутрішніх кордонів і мита, з вільним рухом товарів і робочої сили та спільною валютою євро (цікаво, що майбутній канцлер, за його ж власними спогадами, в молоді роки «виривав прикордонні стовпи» на західнонімецько-французькому кордоні).

14 червня 1985 р. була підписана Шенгенська угода, учасниками якої стали Бельгія, Франція, Німеччина, Люксембург, Нідерланди. З 1990 р. до Шенгенської групи приєдналися Іспанія та Португалія, з 1998 р. — Італія, Греція та Австрія. Суть угоди полягає у тому, що між країнами-учасницями існує домовленість з питань вільного безвізового пересування — як туристів, так і найманої робочої сили.

У 1985 р. канцлер Німеччини вперше виступив на одному із з'їздів «Союзу вигнаних» (тобто колишніх жителів німець­ких земель, у післявоєнні роки захоплених СРСР, ПНР та ЧССР). В листопаді 1988 р. голова бундестагу і близький друг канцлера Ф. Еннінгер виступив у парламенті з промовою з приводу 50-річчя «імперської кришталевої ночі», коли по всій Німеччині були розгромлені тисячі єврейських магазинів та убиті десятки євреїв. Ф. Еннінгер, зокрема, сказав: «Хіба не Гітлер втілив у життя те, що тільки обіцяв Вільгельм II, а саме: повести німців назустріч прекрасним часам? Чи не був він справді обраний волею провидіння — вождь, якого дарують народу раз на тисячоліття?». Вибухнув гучний скандал. Голова бундестагу був вимушений подати у відставку, а у світі заговорили про загрозу з боку Західної Німеччини, яка зуміла за чотири повоєнних десятиріччя подолати свою колишню слабкість. Ось чому майбутнє возз'єднання ФРН та НДР (3 жовтня 1990 р.) не викликало особливого захвату у Вашингтоні, а британський прем'єр М. Тетчер виступила його фактичним противником. Американський посол з особливих доручень Пол Нітце навіть заявив: «Сьогодні «німецьке питання» зветься «об'єднана наддержава». Ще відвертіше висловлювання «Тіте»: «Не виключено, що Німеччина буде змушена перебрати на себе ту керівну роль у Східній Європі, яку раніше відігравав Радянський Союз».

Об'єднання двох Німеччин відбулося відносно спокійно і без особливих емоцій (щоправда, М. Горбачову присвоїли порожній титул «найкращого німця», тим самим відзначивши його найбільший серед ненімецьких політиків внесок в об'єднання ФРН з НДР). Столицю об'єднаної держави знову перенесли до Берліна. Дуже швидко виявилося, що економіка НДР вимагає на модернізацію багатомільярдних капіталовкладень (називалася цифра у півтрильйона марок). Східні німці («оссі») опинилися у новій державі як молодший брат, своєрідна мішень для кепкування.

Німецький анекдот початку 90-х років: Чому «оссі» ходять на роботу з мотком скотчу? Відповідь: щоб ним заклеювати помилки на екрані комп'ютера¹.

Політологи почали із занепокоєнням фіксувати спалах неонацистських проявів на землях колишньої НДР. Це знаходило свій вияв у погромах місць проживання «гастрар-байтерів», особливо турецьких, в актах антисемітизму, в успіху неонацис­

¹ Див.: Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — К., 2001. - С. 574.

тів на виборах. Своєрідним лакмусовим папірцем настроїв Берліна, як вважають, стала позиція країни в югославському питанні. З одного боку, ФРН поспішила визнати незалежність Хорватії (в роки Другої світової війни — союзника Гітлера у його війні проти сербів), що значною мірою відбилося на процесах розпаду СФРЮ. З іншого боку, Берлін відмовився надані свої сухопутні сили для використання за межами країни під час спільної акції країн НАТО проти Белграда у 1999 р. Очевидно, можна говорити про бажання ФРН відігравати більш значну роль у світових і особливо європейських справах при бажанні дотримуватися миролюбного зовнішньополітичного курсу.

Об'єднання Німеччини, яке стало, як вважають, «зоряним часом» канцлера Г. Коля, згодом було однією з причин втрати влади ХДС Західні німці не змогли «пробачити» надто великих, як на думку рядового виборця, федеральних капіталовкладень в економіку східних земель, «оссі», у свою чергу, вважали, що їх у чомусь навіть «обманули», якщо виходити із настроїв і сподівань 1990 р. Сьогодні при владі у ФРН знову соціал-демократи.