1.8. «Хабеас корпус акт» 1679 р.

У травні 1679 р. на парламентських виборах перемогли віги. Бажаючи обмежити владу Карла II, вони прийняли «Хабеас корпус акт». Точно не відомо, коли в англійському праві виник інститут «хабеас корпус». Суть його полягала у тому, що особа, яка вважала, що вона неправомірно позбавлена волі, могла звернутися до суду королівської лави з проханням видати наказ «хабеас корпус», який мав характер веління посадовій чи фізичній особі доставити заарештованого до суду, а також дати пояснення щодо мотивів затримання. Суддя у сумарному (спрощеному) порядку розглядав обставини справи і вирішував: звільнити затриманого, продовжувати його арешт чи звільнити під заставу.

Однак у видачі наказу «хабеас корпус» часто відмовляли на тій підставі, що розпорядження про арешт було зроблене за вказівкою короля чи Таємної ради або що прохання подане в канікулярний період. Не існувало обов'язкових для посадових осіб процесуальних строків, а також санкцій за невиконання вимог суду. Нарешті, якщо арештованого відправляли в замор­ські володіння Англії, він втрачав усяку можливість вдатися до одержання вищезгаданого наказу.

Виданий у 1679 р. «Хабеас корпус акт» (його офіційне най менування «Акт про краще забезпечення свободи підданого і про запобігання ув'язненням за морями») усунув серйозні недоліки в судовій практиці. Тепер шерифу або тюремному наглядачу належало у визначений термін із дня одержання наказу «хабеас корпус» (залежно від відстані) доставити арештованого до суду, який видав цей припис, і дати докладний звіт про причини арешту. Якщо посадова особа відмовлялася виконати цей наказ, вона, якщо це вперше, сплачувала потерпілому штраф у 100 ф. ст., вдруге — 200 ф. ст. і підлягала звільненню з посади. Судді були зобов'язані видавати наказ «хабеас корпус» не тільки в сесійний період, а й під час канікул. За порушення цього правила потерпілому мали сплатити пеню в сумі 500 ф. ст. Посадова особа мала протягом шести годин видати заарештованому копію розпорядження про арешт. Якщо чиновник відмовлявся це зробити, то в перший раз він сплачував потерпілому 100 ф. ст., у другий — 200 ф. ст. і звільнявся зі служби.

Суддя, до якого доставляли затриманого, мав протягом двох днів звільнити його, або заарештувати, або відпустити під заставу. Звільнений на підставі «хабеас корпус» не міг бути вдруге заарештований за тим же обвинуваченням. Винні в цьому піддавалися штрафу в 500 ф. ст. Для запобігання «ув'язненню за морями» заборонялося відсилати жителів Англії й Уельсу як ув'язнених у заморські володіння. Ті, хто порушував це правило, каралися штрафом на користь потерпілого в розмірі 500 ф. ст. і звільненням з посади.

Аналіз закону свідчить, що немає підстав оголошувати його наріжним каменем англійського конституційного законодавства і вважати, що він забезпечив реальну недоторканність особи. Однак, з іншого боку, не можна не бачити, що цей акт став юридичною основою права на швидкий і гласний суд: буржуазія, що йшла до влади, була носителькою прогресивних ідей.