Глава 7. Зміст авторського права

більше примірників твору, відеограми, фонограми у будь-якій ма­теріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер, повністю відповідає останнім змінам міжнародно-правових актів, що регулюють цю сферу правовідносин.

Третім способом використання твору ст. 441 ЦК України визна­чає переклад твору. Право на переклад твору іншою мовою озна­чає, що автор наділений правом здійснювати самостійно чи дозво­ляти іншій особі здійснювати переклад свого твору. Будь-яка особа, яка має намір перекласти твір, який має правову охорону, іншою мовою, повинна одержати дозвіл від автора чи іншого суб'єкта права інтелектуальної власності на цей твір. В іншому ви­падку переклад твору буде порушувати право автора на переклад і буде порушенням авторського права.

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів визнає право на переклад. Відповідно до її норм перекла­ди літературного чи художнього твору підлягають правовій охо­роні так само, як і оригінальні твори, без завдання шкоди правам автора оригінального твору (п. З ст. 2). До того ж автори творів, що мають правову охорону, «протягом усього строку дії їхніх прав на оригінальні твори користуються правом перекладати і ви­ключним правом дозволяти перекладати свої твори» (ст. 8). Відповідно до змісту ст. 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права» переклад характеризується такими ознаками: по-перше, є похідним твором, тобто є результатом перетворення оригіналу твору; по-друге, є самостійним об'єктом авторського права. Суб'єктивне право на переклад включає можливість авто­ра самостійно перекладати свій твір, а також виключне право на­давати дозвіл на переклад твору і використання перекладу іншими особами. До того ж, таке право дозволяти робити пере­клад і використовувати переклад може застосовуватися як до оригіналу, так і до похідного твору (перекладу). Перекладач, який робить переклад оригіналу твору на підставі авторського догово­ру з автором твору або іншим його правовласником, є са­мостійним суб'єктом авторського права. Права перекладача

порівняно з правами автора обмежені: він не має права вільно, без дозволу автора використовувати переклад твору. Строк дії авторського права на переклад твору дорівнює життю переклада­ча та 70 рокам після його смерті.

Слід зазначити, що не в усіх випадках для здійснення перекла­ду твору та його використання виникає необхідність отримання згоди автора цього твору. Прикладом цього можуть бути перекла­ди, які робляться з метою навчання, дослідження та в особистих цілях (статті 21—25 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

У міжнародній практиці існує й система примусових ліцензій для забезпечення можливостей видання перекладів творів у країнах, які розвиваються, за умови додержання деяких домовле­ностей¹.

¹ Так, Всесвітня конвенція про авторське право у ст. V. 2 передбачає надання примусових ліцензій для перекладу письмових творів на загальновживану мову у країні, в якій витре­бується така ліцензія, після закінчення семи років із часу першого випуску у світ письмово­го твору за умови, що впродовж цього часу не був випущений у світ переклад цього письмо­вого твору згаданою мовою.

Паризькі документи 1971 р. до двох конвенцій (додаток до Бернської конвенції про охоро­ну літературних і художніх творів і статті V>^is — V'"»"" Всесвітньої конвенції про авторське право) передбачають спеціальні примусові ліцензії для країн, що розвиваються, для пере­кладу творів, які випущені у світ у друкованій або аналогічній формі відтворення для вико­ристання в школах, університетах або з метою дослідження чи для відтворення творів, які опубліковані в друкованій або будь-якій іншій формі, з метою задоволення потреб шкільної або університетської освіти.

Ще одним винятком з авторського права є положення, відповідно до якого автор не може заборонити перекладати свій твір для особистого використання іншою особою, оскільки переклад для приватного (особистого) використання перебуває за межами дії авторського права і безпосередньо не пов'язаний із доведенням твору до широкого загалу. Автор може здійснювати непрямий контроль за «вільним перекладом» свого твору: не шляхом прямої заборони перекладу твору без його згоди, а за допомогою інших прав автора на переклад цього твору.

Зокрема, якщо авторові не подобається якість перекладу, він не може вимагати схвалення перекладу, але може заборонити його поширення. Укладення договору про передачу права на переклад твору без інших прав щодо використання цього перекладу можливе на прак­тиці, але за своєю суттю не має сенсу. Якщо автор за договором надасть право на переклад твору інший особі без надання їй права на використання цього перекладу, то у подальшому спроби автора щодо використання самостійно зробленого перекладу твору будуть розціню­ватися як зловживання правами. Цей висновок випливає з положень ст. 11 Бернської кон­венції про охорону літературних і художніх творів, згідно з якою при наданні права на пере­клад твору одночасно надається й право на використання перекладу: «будь-який громадя­нин країни може отримати ліцензію на переклад твору своєю мовою і видати у світ такий переклад в друкованій або аналогічній формі відтворення». На практиці для автора виника­ють ускладнення перевірки якості перекладу і усунення виявлених недоліків. Із метою вирішення цієї проблеми безпосередньо у договорі передбачається пункт щодо способів підтвердження якості перекладу.

176

177

Р озділ II. Авторське право і суміжні права

Законодавство України з авторського права не пов'язує право на переклад із правом на його використання. Завдяки цьому пра­вове становище перекладача за національним законодавством, порівняно з міжнародним, більш уразливе, оскільки надане йому право на переклад автоматично не тягне за собою і право на вико­ристання такого перекладу твору.

На сьогодні право на переклад поширюється лише на традицій­ні мови країн світу. Водночас були спроби обґрунтувати поширен­ня цього права на переклад програми з однієї комп'ютерної мови на іншу. Проте переклад комп'ютерної програми з однієї мови на іншу через обмежені можливості мови програмування полягає у повторенні не форми програми, а її змісту, тому висловлювалися думки про доцільність урегулювання цих питань не в межах інсти­туту авторського права, а в межах інституту права на результати на­уково-технічної творчості.

Четвертим способом відтворення твору законодавець називає його переробку, адаптацію, аранжування та інші подібні зміни. Пра­во на переробку чи інше переопрацювання твору означає, що ав­тор твору має право здійснювати чи дозволяти іншій особі здійснювати переробку свого твору. Будь-яка особа, яка має намір переробити твір, щодо якого встановлена правова охорона, зобов'язана одержати дозвіл від автора чи іншого суб'єкта права інтелектуальної власності на цей твір. В іншому випадку будь-яка переробка твору буде порушувати право автора на переробку чи інше переопрацювання твору і повинна вважатися порушенням авторського права на твір. Історичний розвиток права на перероб­ку творів дуже близький до права на переклад твору.

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів встановлює, що «адаптації, музичні аранжування та інші перероб­ки літературного чи художнього твору підлягають правовій охо­роні нарівні з оригінальними творами, без порушення прав автора оригінального твору» (п. З ст. 2). Крім того «автори літературних і художніх творів користуються виключним правом дозволяти пере­робку, аранжування та інші зміни щодо своїх творів» (ст. 12). Ці ж норми існують у законодавстві про авторське право і суміжні пра­ва інших країн світу.