Глава 13. Патентне право: поняття, предмет, принципи, джерела

Суди більш швидко, ніж закон, реагують на зміни цивільних правовідносини. Багато інститутів патентного права, спочатку визнані в судових рішеннях, потім були закріплені законом. На­приклад, у США критерій «неочевидність» винаходу, що був визначений рішенням Верховного суду ще у 1850 p., понад сто років застосовувався на практиці і тільки в 1952 р. був включений до Патентного закону.

Згідно з правовою традицією більшості європейських країн з континентальними системами права, правова система України проводить досить чітке розмежування між сферами правотвор-чості та правозастосування. Поряд із правовими нормами судова практика є важливим елементом правового регулювання. її місце і роль у системі правового регулювання визначаються, з одного бо­ку, необхідністю конкретизації правових норм у процесі їхнього застосування, а з іншого боку — необхідністю заповнення прога­лин у праві, що неминуче з'являються.

Слід зазначити, що в Україні судова практика із патентних спорів поступово накопичується, що сприятиме вдосконаленню правового регулювання відносин у сфері патентного права.

Розглядаючи джерела патентного права в Україні, особливу ува­гу слід приділити міжнародним угодам, учасницею яких є або в найближчому майбутньому буде Україна.

При цьому слід підкреслити, що Україна є учасницею найваж­ливіших міжнародних угод і договорів у сфері охорони промисло­вої власності, у тому числі Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) (1967), Паризької конвенції з охорони промислової власності (1883), Договору про патентну кооперацію, відомого за абревіатурою РСТ (1970), Буда­пештського договору про міжнародне визнання депонування штамів мікроорганізмів з метою патентної процедури (1977), Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків тощо. Здійснюються заходи з імплементації Тимчасової угоди про торгівлю і питань, пов'язаних із торгівлею, між Україною і Євро­пейським Союзом у частині взаємного забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, а також відповідних поло­жень Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) і Угоди, що

324

325

Розділ III. Патентне право

входить до неї, про торговельні аспекти прав інтелектуальної влас­ності (ТРІПС).

Сформована у світі система міжнародних угод у сфері охорони інтелектуальної власності поєднується у рамках Всесвітньої ор­ганізації інтелектуальної власності (ВОІВ), Женевське Міжнарод­не бюро (секретаріат) якої виконує адміністративні функції біль­шості міжнародних угод. У межах ВОІВ функціонують чотири програмних, чотири класифікаційних і п'ять реєстраційних угод. Програмними угодами передбачається підготовка програм із роз­витку міжнародного співробітництва у сфері охорони промислової власності. Такі програми здійснюються за рахунок внесків держав-учасників.

Відповідно до класифікаційних угод розробляються, застосову­ються та удосконалюються Міжнародні системи класифікації об'єктів промислової власності, зокрема для винаходів і корисних моделей — у межах Страсбурзької угоди про Міжнародну патентну класифікацію.

Особливе місце за обсягом робіт і фінансами посідають реєстраційні угоди. Такі угоди передбачають більш-менш уніфіко­вані системи міжнародної реєстрації прав промислової власності. При цьому Міжнародне бюро ВОІВ виконує роботу, близьку до роботи звичайного патентного відомства. Усі реєстраційні угоди фінансуються за рахунок зборів, що сплачуються приватними осо­бами, а не державами. Для винаходів і корисних моделей такою угодою є Договір про патентну кооперацію (РСТ).

Паризька конвенція з охорони промислової власності є основною міжнародною угодою, що містить загальні принципи охорони прав на об'єкти промислової власності. Вона була підписана 11 державами на дипломатичній конференції в Парижі у 1883 р. У межах цієї угоди здійснюються найбільш вагомі проекти ВОІВ щодо надання допомоги державам у становленні патентної систе­ми, гармонізації національних законодавств. Членство у Па­ризькій конвенції є необхідною умовою участі держав у низці інших угод. Це цілком відкрита міжнародна угода, тобто участь у ній нічим не зумовлена і залежить тільки від волі даної держави. На 15 січня 2006 р. учасниками конвенції були 169 держав.