Глава 20. Право інтелектуальної власності на торговельні марки

ходження товарів» від 23 вересня 1992 р.¹ виключні права на то­варний знак може мати юридична особа і фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність. До того ж такий статус осо­ба повинна мати уже на момент подачі заявки (ч. 1 ст. 8). Недотри­мання цієї вимоги є підставою для визнання недійсним надання правової охорони товарному знаку (ч. 1 ст. 28). Відповідно, у ви­падку припинення підприємницької діяльності фізичної особи — правовласника правова охорона товарного знака достроково при­пиняється на підставі рішення федерального органу виконавчої влади з інтелектуальної власності (ч. 1 ст. 29). Тобто у цьому випад­ку законодавство Російської Федерації з наявністю статусу підприємця у фізичної особи пов'язує не лише існування прав, а й можливість ставити питання про початок процедури видачі свідоцтва.

Що стосується міжнародного законодавства, то Договір про за­кони щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 p., який ратифіку­вала Україна, закріплює, що держава не може ставити як обов'яз­кову умову для реєстрації товарних знаків здійснення заявником виробничої чи торговельної діяльності. Однак країни-учасниці можуть встановлювати певний строк, протягом якого необхідно подати докази фактичного використання.

Враховуючи, що для реєстрації торговельної марки потрібен час, такий підхід є виваженим, оскільки не змушує фізичну особу перед подачею заявки на торговельну марку набувати статусу підприємця.

Оскільки фізична особа може скористатися майновими права­ми інтелектуальної власності на торговельну марку шляхом їх передачі в подальшому іншій особі або видачі ліцензії на викорис­тання об'єкта зацікавленій особі, положення законодавства України є виправданими. До того ж права на торговельну марку можуть бути достроково припинені у випадку її невикористання в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або віддати, коли використання марки було при­пинено.

' Патенты и лицензии. - 2003. - № 2. — С. 45-60.

414

415

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

Законодавство України надає можливість кільком фізичним та/або юридичним особам спільно отримати майнові права інте­лектуальної власності на певну торговельну марку, тобто не вста­новлює обмеження стосовно кількості осіб, які можуть мати права на марку.

Оскільки в Україні діє реєстраційний принцип, то за загальним правилом набуття право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Однак із цього положення існує виняток: набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установле­ному законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом (ст. 494 ЦК).

Відповідно до ст. 4 Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. зі змінами і доповненнями з дати міжнародної реєстрації знака в кожній зацікавленій договірній країні надається така ж правова охорона, якби він був заявлений там безпосередньо.

Таким чином, майнові права на торговельну марку в Україні можуть належати:

1. володільцю відповідного свідоцтва;

2. володільцю міжнародної реєстрації;

3. особі, торговельну марку якої визнано в установленому за­коном порядку добре відомою.

Крім того, суб'єктами права на торговельну марку є також правонаступники власника майнових прав інтелектуальної влас­ності на цей об'єкт, зокрема особи, які отримали зазначені права на підставі договору чи в порядку спадкування.