Глава 9. Правова охорона суміжних прав

5.3. Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих

програми сигналів, що передаються через супутники

(Конвенція про супутники)

Загальні положення. Конвенція про супутники прийнята в 1974 р. Вона відкрита для будь-якої держави — члена ООН або будь-якої спеціалізованої установи, що входить до системи ООН.

Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід здавати на збереження Генеральному секретареві ООН.

На відміну від універсальної (у межах суміжних прав) Римської конвенції Конвенція про супутники передбачає обов'язок кожної з договірних держав вживати належних заходів із метою запобіган­ня незаконному розповсюдженню на своїй або за межами своєї території будь-якого несучого програми сигналу, що передається через супутник.

Предмет Конвенції. Конвенція про супутники розширила обсяг охорони, надаваної організаціям ефірного мовлення, шляхом заборони протизаконного розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються за допомогою супутника, незалежно від того факту, що такі сигнали непридатні для прийому широкою аудиторією і, як наслідок, їх випромінювання не є ефірним мовленням за визначенням Римської конвенції. Охорона, перед­бачувана Конвенцією про супутники, також застосовна і в тих випадках, коли похідні сигнали поширюються по кабелю (на відміну від бездротових засобів), тобто способом доведення пере­дач до загального відома, не передбаченим Римською конвенцією.

Обов'язок договірних держав. Із формального погляду Конвенція не надає нових прав організаціям ефірного мовлення. Вона лише зобов'язує договірні держави перешкоджати розповсюдженню сигналів неправомочними на те організаціями.

Конвенція про супутники не охороняє трансльовану програму, бо об'єктом охорони є сигнали як такі, випромінювані органі­зацією ефірного мовлення. Щодо прав на програми, у Конвенції лише сказано, що її можна інтерпретувати таким чином, щоб не об­межити або завдати шкоди охороні, надаваній авторам, виконав­цям, виробникам фонограм або організаціям ефірного мовлення.

256

9 7-259

257

Р озділ II. Авторське право і суміжні права

Винятки з надаваних прав. Конвенція дозволяє розповсюджен­ня несучих програми сигналів не уповноваженими особами, якщо такі сигнали є носіями коротких уривків, що містять відомості про поточні події, або цитатами, короткими уривками програми, пере­даваної випромінюваними сигналами, або — щодо країн, які розвиваються, — якщо програма, носієм якої є випромінювані сигнали, розповсюджується виключно з метою навчання, включа­ючи освіту для дорослих, або наукових досліджень.

Строк охорони й адміністративні положення. Щодо строку охо­рони Конвенція відсилає до національного законодавства у будь-якій державі, у якій застосування вищезазначених заходів обмеже­не в часі, строк охорони визначає національне законодавство.

Конвенція про супутники незастосовна в тих випадках, коли розповсюдження сигналів здійснюють із супутників прямого мов­лення.

Конвенція не передбачає заснування союзу, керівного органу або бюджету.

5.4. Договір ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ) Загальні положення. Договір ВОІВ про виконання і фонограми укладений 20 грудня 1996 p., а набув чинності 20 травня 2002 р. Він відкритий для участі будь-яких держав — членів ВОІВ і Євро­пейського співтовариства. Асамблея, заснована Договором, може прийняти рішення про допуск інших міжурядових організацій до участі в Договорі.

Договір жодним чином не пов'язаний із будь-яким іншим дого­вором і не обмежує жодних прав та обов'язків за ним. Це сто­сується і Міжнародної конвенції про охорону інтересів вико­навців, виробників фонограм й організацій мовлення (Римської конвенції) 1961 р.

Договір стосується прав інтелектуальної власності щодо двох груп суб'єктів суміжних прав: виконавців і виробників фонограм, їхні права розглядають в одному й тому самому Договорі, оскільки більшість прав, надаваних Договором виконавцям, пов'язані з їхніми записаними, суто звуковими виконаннями (тобто фоно­грами).