Глава 3. Система правової охорони та захисту результатів...

гляд прохань про видачу привілеїв була збільшена з 30 до 100 крб., за процедури, пов'язані з оформленням товарних знаків, — з 3 до 30 крб., фабричних моделей — з 50 коп. до 50 крб.

27 червня 1918 р., на підставі ст. 76 Зводу Законів Російської імперії, т. XI ч. 2, 1913 p., було видане «Регістраційне свідоцтво» за № 1 (як охоронне до видачі патенту). Даний документ засвідчив, що 19 червня 1918 р. від жителів Ростова-на-Дону, інженерів П. Грюнталя та Л. Антошевського одержано заяву про видачу патенту на дерев'яну підошву, яка заміняє калоші. Заявників повідомили, що необхідно, «з огляду на те, що м. Ростов-на-Дону не належить до України... додати довіреність на імення якого-не-будь повіреного, який мешкає в Україні». Свідоцтво № 1 було виготовлене на художньому бланку з емблемою (тризуб у восьми­кутній зірці), прикрашене пишним рослинним візерунком із вико­ристанням шрифту, стилізованого під давньоукраїнській скоро­пис. Про видачу реєстраційного свідоцтва № 1 було оголошено у «Державному Віснику» № 28 від 29 липня 1918 р.

12 вересня 1924 p., коли Україна була вже у складі СРСР, ЦВК і РНК СРСР прийняли Положення про патенти на винаходи, за яким патент став єдиною формою охорони винахідницьких прав¹. Було встановлено, що патенти видають на нові винаходи, які допускають промислове використання. Патент на винаходи видавали на 15 років, його можна було вільно відчужувати та передавати для використання іншій особі на розсуд патентово-лодільця. Держава залишала за собою право, у разі неможливості отримати добровільну згоду патентоволодільця, примусово відчужувати патент на свою користь у межах потреб державних підприємств і установ із виплатою патентоволодільцеві певної винагороди.

У цьому ж 1924 p., 12 вересня, було прийнято і постанову ЦВК і РНК СРСР «Про промислові зразки (рисунки і моделі)». Зазна­чений акт передбачав охорону промислових зразків, під якими розумілися нові за виглядом або формою художньо-промислові

¹ Тут і далі: Дроб'язко В. С, Дроб'язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Гнтер, 2004. — С 28-30, 41-44.

90

91

Р озділ І. Загальні положення про інтелектуальну власність

рисунки, призначені для відтворення у відповідних виробах; нові за виглядом, формою, будовою або розташуванням частин моделі, призначені для промисловості, торгівлі, ремесла, домашнього вжитку і взагалі для будь-якої роботи.

У 1931 р. було прийнято Положення про винаходи і технічні вдосконалення, яке замінило патенти на авторські свідоцтва як основну форму охорони винахідницьких прав. Винагороду автору відповідно до зазначеного Положення виплачували не під­приємства, які використовували винахід, а галузеві органи з ви­нахідництва, які враховували розмір річної економії, одержаної від впровадження винаходу.

Патентне законодавство переглядали тричі — у 1941, 1959 і 1973 роках, коли приймалися чергові базові акти про ви­нахідництво.

У 1925 р. були прийняті Основи авторського права, які були до­повнені у 1928 р. Документ визнав за авторами виключне право на їхні твори, яке за законом 1925 р. було чинним протягом 25 років від моменту першого видання або публічного виконання твору, а у 1928 р. перетворилося щодо більшості творів на довічне право ав­тора. Основи закріплювали перехід авторських право до спад­коємців на 15 років після смерті автора.

6 лютого 1929 р. постановою Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів УСРР було затверджено пер­ший закон «Про авторське право», положення якого спрямовува­лися на стимулювання творчості, захист прав авторів.

8 грудня 1961 р. були затверджені Основи цивільного законо­давства Союзу РСР і союзних республік, четвертий розділ яких був також присвячений авторському праву. Права авторів були значно розширені, скороченим був перелік винятків в авторському праві, більше регламентувалася діяльність організацій, які використову­ють твори, на які є авторські права.

18 липня 1963 р. Законом Української РСР був затверджений Цивільний кодекс Української РСР, четвертий розділ якого при­свячувався авторському праву. Після приєднання СРСР у 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952 р.) було закріплено право автора на переклад твору, до 25 років збільшено