Глава 18. Захист прав авторів і патентовласників

Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори

про:

• авторство на винахід (корисну модель);

• встановлення факту використання винаходу (корисної моделі);

• встановлення власника патенту;

• порушення прав власника патенту;

• укладання та виконання ліцензійних договорів;

• право попереднього користування;

• компенсації.

Цивільно-правові способи захисту дещо відрізняються залежно від об'єкта охорони у сфері інтелектуальної власності.

Способами цивільно-правового захисту прав на винахід та корис­ну модель відповідно до положень статей 34, 35 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» є:

— вимога про визнання права;

• вимога про відновлення становища, що існувало до пору­шення права;

• вимога про відшкодування збитків, включаючи неодержані

доходи;

• відшкодування моральної шкоди;

• інші способи, передбачені законодавством.

Водночас існують певні особливості щодо застосування вказа­них способів захисту, які полягають у тому, що вибір потерпілим конкретного способу захисту з-посеред можливих визначається змістом порушеного права і характером скоєного правопорушен­ня. Законом допускається, а судовій практиці відома можливість одночасної реалізації кількох способів захисту за умови, що вони не виключають один одного і захищають самостійні інтереси осо­би, права якої порушені (наприклад, позов до суду про відновлен­ня становища, що існувало до порушення права, і відшкодування моральної шкоди).

До способів захисту прав власників патенту на промисловий зразок, виходячи з положень статей 26, 27 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», можна віднести такі вимоги: про визнання права; про припинення дій, що порушують право; про відновлення становища, що існувало до порушення права;

392

393

Р озділ III. Патентне право

щодо відшкодування збитків; інші способи захисту, передбачені чинним законодавством.

Що стосується спеціальних умов, процедур та порядку застосу­вання цивільно-правових санкцій за порушення права промисло­вої власності, то вони встановлюються цивільним процесуальним законодавством. До них належать: цивільно-процесуальна право­здатність та дієздатність; строк позовної давності, який дорівнює трьом рокам із дня, коли суб'єкт права промислової власності дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права; позов як процесуальний засіб порушення цивільної справи у суді на захист прав промислової власності. Позов подається відповідно до загальних правил підсудності за місцем проживання відповіда­ча або місцем знаходження органа або майна юридичної особи. Спори з авторського чи винахідницького права мають свої особли­вості — позовна заява може подаватися за місцем проживання позивача.

Виконання завдань цивільного судочинства щодо захисту суб'єктивних прав і законних інтересів у справах зі спірних пра­вовідносин у сфері промислової власності залежить від всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення судом таких справ у повній відповідності до чинного законодавства (ст. 2 Цивільно-процесуального кодексу України; далі — ЦПК).

Цивільними процесуальними засобами досягнення зазначеної мети є докази і доказування, що здійснюється у порядку, передба­ченому ЦПК, і яке складає основу принципу змагальності цивіль­ного судочинства.

Класифікація судових доказів проводиться в основному за трьома ознаками.

Так, за характером зв'язку змісту доказів із фактами, які підля­гають встановленню, судові докази поділяються на прямі та побічні. Перевага прямих доказів полягає в тому, що вони безпосе­редньо вказують на юридичний факт, який має значення для справи з правовідносин промислової власності і підлягає встанов­ленню. Побічні судові докази прямо не підтверджують юридичні факти, що покладені в основу обґрунтування вимог і заперечень сторін, а вказують на інші побічні факти, з яких можна зробити