Глава 12. Захист авторського і суміжних прав

Доведення у судовому засіданні цих фактів дає правовласникові право вимагати застосування вищезгаданих способів захисту ав­торських і суміжних прав. Питання пов'язані з доведенням того чи іншого факту порушення або оспорення авторських і суміжних прав є складним процесом і потребує особливої уваги правозахис­ників. Для прикладу візьмемо доведення належності авторських або суміжних прав позивачеві. Належність авторських або су­міжних прав позивачеві може виникати в силу:

1. факту створення твору позивачем (коли позивач — фізична особа й, відповідно, автор твору);

2. факту створення твору працівниками позивача при вико­нанні службових обов'язків або завдання;

3. факту переходу авторських прав у спадщину;

4) факту передачі авторських прав за авторським договором. Слід зазначити, що кожний із вищевикладених фактів, залежно

від конкретних обставин справи, складається з низки елементів. Наприклад, факт створення твору позивачем презумується, якщо позивач зазначений як автор на оригіналі або екземплярі твору (презумпція авторства). Авторське право на твір виникає в силу створення твору. Якщо даний факт оспорюється, позивач-автор може вимагати від суду: призначення низки експертиз (судово-авторознавчої, судово-літературознавчої, судово-мистецтвознав­чої, криміналістичної експертизи підпису й почерку); допиту свідків, які можуть підтвердити створення твору позивачем; дослідження письмових доказів (свідоцтва про офіційну реєст­рацію твору; виписки з відповідного державного реєстру; відо­мості про зареєстрований твір в офіційному виданні каталогів всіх державних реєстрацій; повідомлення засобів масової інформації про створення даного твору позивачем; документи про участь у виставках, конкурсах із цим твором позивача; дипломи, призи або інші нагородження за створення твору; листа, щоденника й ін.); огляду речових доказів, якими в цьому випадку можуть бути: оригінал твору із вказівкою автора; екземпляр твору із вказівкою автора; робочі рукописи, замальовки й інші матеріали, які викори­стовувалися при створенні оригіналу; попередні роботи позивача в цьому напрямку.

304

305

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Глава 12. Захист авторського і суміжних прав

§ 3. Кримінально-правові способи захисту авторського права і суміжних прав

Кримінально-правові способи захисту авторського права і суміжних прав встановлюються національним законодавством по­ряд із засобами цивільно-правового захисту авторських і суміжних прав.

Згідно із нормами Кримінального кодексу України (КК Украї­ни) кримінальним злочином визнається незаконне використання об'єктів авторського права і суміжних прав, а саме: незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мис­тецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, якщо вони вчи­нені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завда­ли матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, або вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи (ст. 176 КК України).

Об'єктом цього злочину є майнове право власника авторських і суміжних прав на використання об'єкта авторського і суміжного права. Слід зазначити, що не підпадають під кримінальне діяння порушення особистих немайнових прав автора (наприклад, права авторства, права на ім'я, права на захист репутації автора).

Об'єктивний бік зазначеного злочину у сфері авторського права і суміжних прав полягає у вчиненні будь-якої дії, пов'язаної з неза­конним використанням об'єктів авторських і суміжних прав, що спричинили матеріальну шкоду у великому розмірі. Слід мати на увазі, що матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо вели­кому розмірі — якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходів громадян (ст. 176 КК України).

Суб'єктивний бік цього злочину характеризується умислом, мотивом і метою. Умисел полягає у тому, що особа усвідомлювала

суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяль­ності), могла і передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання. Мотивом скоєння цього злочину може бути, наприклад, прагнення одержання при­бутку або просування по службі. Мета у цій категорії злочинів збігається з мотивом, проте в кожному конкретному злочині злочинець може переслідувати корисну мету, але суть цієї користі може бути різною. Кримінальну відповідальність за цей вид злочи­ну несуть особи, які досягли віку осудності (16 років).