Глава 7. Зміст авторського права

твору вважається також депонування рукопису твору у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання у ньому примірника (копії) твору.

Використання твору шляхом його опублікування придатне для друкованих творів науки, літератури та мистецтва. Що стосується інших об'єктів авторського права, то такий спосіб використання до них застосувати не можна. Тому у ст. 441 ЦК України доцільно було б зазначити такий спосіб використання твору, як його опри­люднення.

Під оприлюдненням (розкриттям публіці) твору розуміється здійснення за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права дії, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опубліку­вання, публічного виконання, публічного показу, публічної демонст­рації, публічного сповіщення тощо (ст. 1 Закону України «Про ав­торське право і суміжні права»).

Необхідність внесення змін до ст. 441 ЦК України пояснюється тим, що: по-перше, оприлюднення твору як спосіб його викорис­тання може застосовуватися не лише до друкованих творів літера­тури, науки і мистецтва; по-друге, оприлюднення твору є більш широким поняттям, що охоплює за своїм змістом й опублікування твору; по-третє, оприлюднення твору окремо виділяється в міжна­родно-правових актах (статті 11, 1 l^ter та ll^bis Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів).

Слід також зазначити, що у ст. 442 ЦК України законодавець фактично ототожнив право на опублікування та право на опри­люднення твору. Закон України «Про авторське право і суміжні права» застосовує термін «оприлюднення» і з цим фактом пов'язує відповідні об'єкти, що підпадають під правовий режим охорони авторським правом. ЦК України вказаний термін не використо­вує, а підміняє його практично іншим — «опублікуванням». Про підміну одного терміна іншим свідчать і наведені у зазначеній статті способи, які є способами оприлюднення, а не опублікуван­ня, що стверджує законодавець. Втім «оприлюднення» та «опуб­лікування» — два поняття не тотожні за своїм змістом.

Право на оприлюднення — це, по суті, право автора вирішува­ти, чи буде він знайомити публіку із своїм твором і в якій формі, чи

залишить його у таємниці, не виводячи із приватної сфери. Право на оприлюднення означає також право інформувати громадськість про основний зміст твору або знайомити широкий загал з описом твору. Вказане право пов'язане безпосередньо з волевиявленням автора, оскільки тільки автор може визначити стан завершеності свого твору і висловити бажання довести його до відома публіки. До факту оприлюднення право автора вносити до твору будь-які зміни і навіть знищити його не має обмежень. Здійснити право на оприлюднення твору автор може у будь-якій формі його викорис­тання. Причому оприлюднення твору в одній формі автоматично не приводить до оприлюднення його в іншій формі. Так, автор драматичного твору може оприлюднити його у формі театральної вистави. При цьому його право на оприлюднення твору у вигляді видання (опублікування) п'єси залишається недоторканим. Право оприлюднити твір включає також право знайомити публіку з тво­ром, право доводити твір до відома громадськості, право опубліко­вувати твір або право надавати дозвіл на випуск твору у світ.

Оскільки суть права на оприлюднення полягає в тому, щоб зро­бити твір доступним для широкого загалу, твір не буде вважатися оприлюдненим у тому випадку, коли з твором, що не був випуще­ний у світ, будуть знайомитися треті особи у приватному порядку у колі друзів та родичів автора. Не буде вважатися оприлюдненням і попереднє знайомство з твором із метою укладення у майбутньому контракту на його використання. Не можна розглядати як опри­люднення твору, наприклад, декламацію твору під час репетиції. Таким чином, доведення твору до відома інших осіб ще не означає його оприлюднення. Останнє передбачає згоду автора і наявність публіки — відповідного кола невідомих осіб, що не є друзями та ро­дичами автора, завдяки чому є підстави вважати, що твір пра­вомірно перейшов із приватної в публічну сферу. Оприлюднення твору має велике практичне значення. Майнові права автора вини­кають із моменту створення твору, але реалізація цих прав пов'яза­на із оприлюдненням твору. Використати можна лише оприлюдне­ний твір.

Найбільш поширеними способами оприлюднення твору до ос­таннього часу були: опублікування (випуск у світ) твору, публічний

172

173

Р озділ II. Авторське право і суміжні права

показ, публічне виконання, передача в ефір та інші. Розвиток тех­нічних засобів, за допомогою яких невизначене коло осіб може мати доступ до творів, безпосередньо впливає на способи доведен­ня творів до загального відома (розміщення твору на сайті) в Інтернеті, ознайомлення з твором в режимі «on line», а також на кількість людей, які мають реальну можливість одночасно ознайо­митися з твором, на час та на місце доведення твору до публіки (останнє визначається місцем знаходження користувача мережі Інтернет).

Оприлюднення об'єкта авторського права і суміжних прав є більш широкою категорією, ніж його опублікування.

Слід звернути увагу і на те, що у ст. 442 ЦК України терміни «опублікування» і «випуск у світ» використовуються як синоніми. Відповідно до п. 3.3. Бернської конвенції про охорону літератур­них і художніх творів під випуском у світ твору розуміється його видання з дозволу автора, незалежно від способів виготовлення екземплярів твору.

Якщо виходити з наведеного визначення та порівняти зміст п. 1 ст. 442 ЦК України, то можна дійти висновку, що випуском у світ не може бути публічний показ драматичного, музично-драматич­ного або кінематографічного твору, виконання музичного твору, публічна декламація літературного твору, передача по радіо чи те­лебаченню літературних або художніх творів, демонстрація творів мистецтва або творів архітектури. Відтак, п. 1 ст. 442 ЦК України суперечить п. 3.3. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

Другим способом використання твору ст. 441 ЦК України нази­ває право на відтворення твору. На міжнародному рівні право на відтворення твору отримало своє визнання у 1967 р. у Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів. Пізнє визнання цього права на міжнародному рівні пояснювалося складнощами, пов'язаними з формулюванням визначення цього права, яке повинне було відповідати двом вимогам: з одного боку бути загальним, з другого — бути конкретним.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Бернської конвенції про охорону літера­турних і художніх творів під відтворенням розуміється виключне