Глава 3. Система правової охорони та захисту результатів...

15. Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ТК «Велби», 2004.

16. Сусліков Л. М., Дьордяй В. С. Патентознавство: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005.

17. ЦибульовП. М., Чеботарьов В. П., Зінов В. Г., СуініЮ. Управління інте­лектуальною власністю / За ред. П. М. Цибульова. — К.: К.І.С, 2005.

18. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2-х т. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Вид. 2-е доп. і перероб. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006.

108

109

Глава 4. Поняття авторського права

Розділ II Авторське право і суміжні права

Глава 4 Поняття авторського права

§ 1. Історична ретроспектива розвитку правової охорони авторського права

Виникнення правової охорони об'єктів авторського права має свою цікаву історію та різні передумови, що сприяли її становлен­ню та розвитку в країнах світу. Починаючи зі стародавніх часів ми­стецтво займало особливе місце у житті суспільства, відображаючи та закріплюючи культурні традиції, етнос того чи іншого народу. Історії відомі факти культурної величі Стародавньої Греції та Риму, в яких мистецтво посідало у суспільному житті чільне місце, а творці мали відповідні авторські права. В Афінській республіці існувало право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни (2300 років тому). А у 330 р. до н. є. був прийнятий за­кон, який забороняв під час переписування текстів трагедій відо­мих авторів, а також акторам, які грали у цих трагедіях, вносити зміни до оригіналу твору (офіційного тексту), який, у свою чергу, зберігався в офіційному архіві. Римські автори мали право прийма­ти рішення щодо оприлюднення своїх творів, а плагіат піддавався засудженню громади. У стародавньому світі питання, пов'язані з інтелектуальною власністю, перебували у сфері загального права власності, тобто автори літературних творів, скульптури, творів

архітектури виступали власниками своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а тому вони могли будь-яким чином вирішувати долю свого твору (наприклад, відчужувати його шляхом продажу)¹.

Наступним етапом розвитку охорони авторського права є ви­никнення привілеїв. їх появі передувало створення у XV ст. в Англії друкарського верстата, що, у свою чергу, викликало появу нових професій — друкарів і книгопродавців. Ці підприємці інве­стували значні кошти на купівлю паперу, на купівлю або виготов­лення друкарських верстатів, а також на наймання робочої сили з метою відшкодувати в майбутньому свої затрати та отримати пев­ний прибуток. Слід зазначити, що у той період часу діяльність, пов'язана з інвестуванням коштів у друкування та продаж книг, була досить небезпечним та ризикованим заняттям, яке могло призвести до банкрутства. Це пояснювалося відсутністю будь-якої форми охорони авторського права, а також адекватного захисту від недобросовісної конкуренції — виготовлення та продажу незакон­них копій друкованої продукції.

Таким чином, під тиском підприємців на королівську владу з'являються привілеї, які надавалися королями (в Англії і Франції) або князями (Німеччина). Ці привілеї давали бенефіціаріям ви­ключні права на відтворення і поширення друкованої продукції. Привілеї надавалися на обмежений час, проте на час їх чинності їхні володільці мали певні засоби захисту від недобросовісної кон­куренції — штраф, арешт, конфіскація підробних копій книг, стяг­нення збитків. Система привілеїв, яка проіснувала до кінця XVII ст., заклала основи для формування сучасної правової систе­ми охорони авторських прав². Після закінчення дії привілеїв пра­вова охорона авторських прав а Англії, Франції та Німеччині пішла різними шляхами, що визначили події історико-політич-ного розвитку цих країн.

Переламним етапом у формуванні системи правової охорони авторських прав в Англії стало 10 квітня 1710р.— день, який озна­менувався закінченням дії привілеїв та появою Статуту королеви

¹ Дроб'язко В. С, Дроб'язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник — К.: Юрінком Інтер, 2004. - С 24.

² Основи інтелектуальної власності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — С. 31—32.

ПО

Ill

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Анни. Цей Статут став першим нормативним текстом, який визна­вав за автором його невід'ємне право власності на створений ним твір¹. Головною метою Статуту королеви Анни було закріплення за автором книги виключного права на її друкування і опублікування протягом 14 років від дати першої її публікації, причому цей строк міг бути продовжений на такий же термін за умови, що автор ще живий, тобто загальний строк охорони авторського права до­рівнював 28 рокам. Щодо тих книг, які на момент прийняття Ста­туту вже були надруковані, встановлювався єдиний строк охорони протягом 21 року. Таким чином, Статут королеви Анни наго­лошував на охороні від несанкціонованого копіювання та опублікування опублікованих творів, і більшу користь він приніс не авторам творів, а видавцям (книгопродавцям). Також Статут передбачав умову про реєстрацію і депонування — опубліковані книги повинні були реєструватися в Stationers Hall (Центрі книго­видань), а копії повинні були депонуватися для використання університетами і бібліотеками. Статут королеви Анни діяв до прийняття Закону про авторське право від 1911 року².

У Франції скасування привілеїв видавців було викликане рево­люцією, яка відмінила привілеї усіх видів. У 1791 р. Конституційна асамблея прийняла Декрет (від 13 та 19 січня 1791 p.), який забез­печував право автора на публічне виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким уступлене це право. А у 1793 р. Консти­туційна асамблея прийняла Декрет (від 19 та 24 липня 1793 p.), відповідно до якого авторові надавалося виключне право на відтворення його творів протягом його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і правонас­тупників. Ці два декрети започаткували французьку систему ав­торського права та закріпили права автора, які він може викорис­товувати протягом усього життя, незалежно ані від опублікування, ані від додержання будь-яких формальностей (реєстрації)³.