Глава 2. Поняття права інтелектуальної власності

Розмежування права власності у загальному цивілістичному ро­зумінні (на річ, майно) і права інтелектуальної власності (на ре­зультати інтелектуальної, творчої діяльності) пов'язане із особли­востями об'єкта та змісту правовідносин, що виникають у зв'язку з володінням, користуванням і розпорядженням об'єктами права інтелектуальної власності та предметами (речами), які є копією та­ких об'єктів, або об'єктами права інтелектуальної власності, які не мають властивостей до тиражування, наприклад твори мистецтва, архітектурні форми.

Незалежність права інтелектуальної власності та права влас­ності на річ (матеріальний носій об'єкта права інтелектуальної власності — його копія) проявляються через зміст суб'єктивних прав суб'єкта права інтелектуальної власності та власника речі (копії об'єкту інтелектуальної власності), який розкривається через право володіння, користування та розпорядження зазначе­ними об'єктами права.

У різних правових системах світу встановлюється різний правовий режим щодо об'єктів права інтелектуальної власності. Зокрема, у Великій Британії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії, США та деяких інших країнах результати інтелектуаль­ної, творчої діяльності визнаються об'єктами права інтелектуаль­ної власності. В Австрії, Бельгії, Греції, Нідерландах, Сканди­навських країнах, Швейцарії, Єгипті та в деяких інших країнах ці ж результати визнаються об'єктами виключного права на вико­ристання.

Проте аналіз, передусім, патентного законодавства зазначених країн як однієї, так і другої групи свідчить, що суб'єкти і права власності, і виключного права на використання об'єкта права інтелектуальної власності мають такі ж самі права.

§ 5. Об'єкти права інтелектуальної власності та їх класифікація

У різних правових системах світу права на об'єкти інтелектуаль­ної діяльності визначаються по-різному. У Великій Британії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії, США та деяких інших країнах результати інтелектуальної діяльності визнаються об'єкта-

66

67

Розділ І. Загальні положення про інтелектуальну власність

ми права власності. В Австрії, Бельгії, Греції, Нідерландах, Скан­динавських країнах, Швейцарії, Єгипті та у деяких інших країнах ці самі результати визнаються об'єктами виключного права на ви­користання.

Водночас аналіз передусім патентного законодавства зазначе­них країн як однієї, так і іншої групи свідчить, що суб'єкти і права власності, і виключного права на використання мають такі ж самі права. Отже, правовий режим цих узагальнених понять зумов­люється скоріше певними традиціями та іншими факторами.

Чинний нині перелік об'єктів права інтелектуальної влас­ності був легалізований на міжнародному рівні у 1967 р. у Кон­венції, якою засновувалася Всесвітня організація інтелектуаль­ної власності (ВОІВ), про що вже йшлося вище. Так, згідно зі ст. 2 цієї Конвенції інтелектуальна власність включає права, що належать до:

• літературних, художніх і наукових творів;

• виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо- і те­левізійних передач;

• винаходів у всіх галузях людської діяльності;

• наукових відкриттів;

• промислових зразків;

• торговельних марок, фірмових найменувань і комерційних позначень;

• захисту від недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, які стосуються інтелектуальної діяльності у промисловій, науковій, літературній та художній галузях.

Загальний перелік об'єктів права інтелектуальної власності у національному законодавстві закріплений у ст. 420 ЦК України. Проте зазначена стаття ЦК України не містить виключного пе­реліку та визначення категорії «об'єкт права інтелектуальної влас­ності», а наводить лише їх перелік.

Так, до об'єктів права інтелектуальної власності належать:

• літературні та художні твори;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• виконання;