Глава 7. Зміст авторського права

няттями, оскільки за будь-якого використання оприлюдненого твору, у тому числі й уривка з твору, ім'я автора має бути обов'яз­ково зазначене.

У деяких випадках реалізація права на авторство і права на ім'я викликає певні ускладнення. Тому законодавець у ст. 438 ЦК України робить вказівку, що зазначення імені автора на творі може бути, якщо це практично можливо¹.

Згідно з положеннями національного законодавства (п. 2 ст. 438 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 18 Закон України «Про авторське право і суміжні права») до особистих немайнових прав автора законодавець відносить право автора забороняти зазначення свого імені при оприлюдненні твору. Тобто на законодавчому рівні автору дозво-

¹ Останнім часом досить широко поширене явище, коли такі твори, як мемуари, сповіді, ав­тобіографії пишуть зовсім інші люди, а не ті, що позначені на обкладинках книг. Природно виникає питання, яким чином співвідносяться такі явища із законодавством про авторське право і суміжні права, а також чи реально можливе існування гетерономів (осіб, які пишуть книги на замовлення) в межах чинного законодавства? Зазвичай гетеронімами, або літера­турними поденниками, вважаються автори, які пишуть твори для іншої особи, що опри­люднює такий гетерономний твір від свого власного імені.

У національних законах про авторське право і суміжні права країн СНД ані термін «гете-ронім», ані інше подібне поняття не використовується. Проте правомірне існування гетеро-нимів є можливим у рамках майже будь-якого національного закону про авторське право і суміжні права. Це пояснюється тим, що справжній автор твору і його замовник завжди мо­жуть розглядатися як співавтори — один розповідає про те, що було насправді або що було вигадане, а інший це записує і переробляє. // Сударков С. А. Основы авторского права. — Минск: Амалфея, 2000. - С. 253-255.

Оскільки взаємини співавторів за ст. 436 ЦК України можуть визначатися угодою між ни­ми, то відносини замовника та гетероніма можуть також регулюватися такою угодою. До то­го ж замовник може запропонувати разову винагороду за працю гетероніма за умови, що ос­танній виявить бажання опублікувати твір анонімно, а замовник — під своїм власним ім'ям, і що гетеронім не буде пред'являти претензій на авторську винагороду при опублікуванні твору. За таких умов з'являється твір лише з одним автором — замовником, який стає пер­винним суб'єктом авторського права на твір із повним обсягом особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності.

Дійсний автор (гетеронім) не може за законом передати свої особисті немайнові права, а свої майнові права інтелектуальної власності на твір він реально передав замовнику за пев­ну винагороду. Такі відносини начебто містяться в межах правового поля, але явно присут­ня моральна некоректність замовника. Подібна моральна проблема виникає і у випадках написання статей, доповідей, виступів, промов різних політичних, державних та інших діячів, а також керівників будь-якого рангу і рівня. Передача авторського права на такі тво­ри відбувається «за посадою» (ex officio) без явного порушення законодавства про авторсь­ке право. На відміну від творів великих форм, наприклад книг, у випадку написання статей, доповідей, виступів, промов у гетероніма немає навіть співавтора-замовника. Це пояс­нюється тим, що не вважається співавторством звичайне «виправлення» готового тексту замовником. Посадову чи іншу особу за таких умов можна вважати виконавцем твору, написаного гетеронімом.

ляється оприлюднювати свій твір анонімно. Проте у деяких країнах, які належать до англосаксонської правової системи, законодавство про авторське право, з одного боку, не містить змісту загальної нор­ми щодо особистих немайнових прав автора твору, а з іншого — прямо встановлює вимогу про обов'язкове зазначення автора.

Крім того, автор твору у разі, якщо він не виявляє бажання оприлюднювати свій твір під власним ім'ям, має право оприлюд­нити його під псевдонімом (п. З ст. 438 ЦК України). Згідно зі ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» псев­донім — це вигадане ім'я, обране автором або виконавцем для по­значення свого авторства.

Автор самостійно вирішує питання про те, чи бажає він вияви­ти свій зв'язок із твором і яким способом (під власним іменем, під псевдонімом, ініціалами та ін.) або він бажає зберегти анонімність. Авторові, який використовує псевдонім, так само як і автору, який забажав залишитись анонімним, належать усі права на свій твір — як особисті немайнові, так і майнові права інтелектуальної влас­ності. Автор може у будь-який момент розкрити своє ім'я, але до­ки він цього не зробив, фізичні або юридичні особи за його згодою оприлюднюють твір під псевдонімом або анонімно. Ці особи не мають права розкрити ім'я автора без його згоди, в іншому випад­ку вони порушать особисті немайнові права автора.

Оскільки особисті немайнові права автора на твір є безстроко­вими, право на псевдонім або анонімність автора є непорушним навіть після смерті автора твору. Таким чином, ні спадкоємці, ані інші особи не мають права на розкриття імені автора, якщо автор їх не уповноважив це зробити у заповіті або будь-яким іншим спо­собом, що не залишає сумнівів щодо його наміру. Не буде розгля­датися як порушення особистих немайнових прав автора випадок, коли в іншому творі, який повністю або частково присвячений ав­торові і його твору, буде зазначене дійсне ім'я автора і цей твір буде оприлюднений. У такій ситуації особа, яка оприлюднила свій твір, присвячений іншому авторові та його творчості, має право вільно займатися науково-дослідною і критичною діяльністю.

Право захищати свій псевдонім, у разі якщо має місце привлас­нення або використання його на творі, автором якого він не є

160

6 7-259

161

Р озділ II. Авторське право і суміжні права