Глава 11. Міжнародний досвід колективного управління...

Як правило, композитори і автори тексту передають свої права на публічне виконання організаціям колективного управління на певний строк або без обмеження часу. Таке передання права ор­ганізаціям колективного управління включає також права на публічне виконання майбутніх творів автора. Передання здій­снюється на основі статутів і правил організацій колективного управління, з якими автор прямо чи опосередковано погоджується на момент вступу в члени такої організації. За загальним правилом організація колективного управління має виключне право давати дозвіл на використання творів, включених до її репертуару. Самі ж автори, як правило, не можуть здійснювати свої права на публічне виконання, передані організації.

Зазвичай ставки авторської винагороди та інші умови ліцензу­вання є предметом переговорів з об'єднаннями користувачів. Існують практичні та більш оновлені списки творів і правово-лодільців на електронних носіях: САЕ — список правоволодільців (композиторів, авторів і видавців), що показує їх належність до різних товариств; WWL — світовий список найбільш використову­ваних творів; GAF — файл генеральних угод.

Як правило, організації управління правами на публічне вико­нання одержують певну інформацію про програми від радіо- і телеорганізацій, а також програми концертів. В інших випадках використовується вибірковий метод. Інспектор організації колек­тивного управління регулярно відвідує практично всі місця, де відбувається публічне виконання (ресторани, бари тощо) і збирає інформацію про програми у вигляді списків виконаних музичних творів.

Адміністративні витрати товариств колективного управління правами на публічне виконання становлять, як правило, близько 20-30 %. Більшість організацій відраховують до 10 % зібраних сум гонорару на культурні та соціальні цілі.

Правила розподілу гонорару становлять добре розроблену пайову систему, що відображає як значення самого твору, так і характер його використання.

276

277

Розділ II. Авторське право і суміжні права

§ 2. Колективне управління механічними правами

Поняття «механічні права» у більшості випадків означає право автора дозволяти відтворення його твору у формі запису (звукозапи­су або аудіовізуального запису), здійсненого механічним способом у широкому розумінні цього слова, включаючи електроакустичні та електронні способи. Найбільш типовим і економічно важливим «механічним правом» є право автора музичного твору й автора тексту дозволяти звуковий запис своїх творів.

Деякі країни застосовують примусові ліцензії (Індія, Ірландія, Японія, Швейцарія, США). Розмір гонорару, що виплачується за механічний запис, встановлюється або законом, або компетентним органом. В інших країнах існує можливість встановлювати окремі елементи системи виплати винагороди на договірній основі.

Міжнародною неурядовою організацією, яка об'єднує товари­ства управління механічними правами, є Міжнародне бюро това­риств управління правами на механічний запис і відтворення (ВІЕМ). Первісно ВІЕМ було створено в 1929 р. як французьке цивільно-правове товариство. Відтоді його юридичний статус і основні функції зазнали змін. Певний час ВІЕМ діяло як цент­ралізоване агентство для його членів, яке здійснювало безпосе­реднє ведення переговорів із представниками фонографічної промисловості про розмір ставок винагороди і самостійно здійснювало її збір. Нині кожна національна організація — член ВІЕМ самостійно збирає винагороду зі своєї національної фоно­графічної промисловості, проте ВІЕМ продовжує діяти як орган, який централізовано здійснює переговори з представниками цієї промисловості.

Одним із головних партнерів, з якими ВІЕМ веде переговори, є Міжнародна федерація фонографічної індустрії (IFPI), створена в 1933 р. Між ВІЕМ і IFPI існує типовий договір, який час від часу переглядається і втілюється в життя шляхом укладення індивіду­альних договорів між національними товариствами — членами ВІЕМ і національними виробниками фонограм.

Типовий договір BIEM/IFPI стосується, зокрема, таких питань: дозвіл використовувати репертуар ВІЕМ (так званий світовий ре­пертуар); визначення розмірів авторської винагороди і способів її