§ 2. Поняття та юридична природа авторського права

В Україні на законодавчому рівні відсутнє визначення поняття авторського права. Проте якщо звернутися до міжнародно-право­вих актів, то у роз'ясненнях Міжнародного бюро ВОІВ можна знайти таке його визначення: авторське право — це надане законом виключне право автора твору оголосити себе творцем цього твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки будь-якими способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір визначеним способом?. На підставі наведеного визначення авторського права можна дати йому визна­чення у двох розуміннях — в об'єктивному і суб'єктивному.

В об'єктивному значенні авторське право, являє собою сукуп­ність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва.

У суб'єктивному значенні авторське право — це особисті немай-нові і майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури і мистецтва.

¹ Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. — Женева: ВОИС/No. 287 (R).

² Сударков С. А. Основы авторского права. — Минск: Амалфея, 2000. — С. 11.

³ Глоссарий терминов по авторскому праву и смежным правам. — Женева: ВОИС, 1981, № 827 (EFR) - С. 59.

114

115

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Якщо ж виходити зі змісту ст. 433 ЦК України та інших норма­тивно-правових актів України, то можна запропонувати таке ви­значення авторського права відповідно до змісту: авторське пра­во являє собою сукупність відносин, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури і мис­тецтва.

Слід зазначити, що в країнах з англо-американськими юридич­ними традиціями («common law») авторське право називають «copy­right», що буквально можна перекласти як право на копію, і роз­глядають як можливість використовувати авторське право шляхом відтворення створених творів. А в країнах континентальної юри­дичної традиції, яку ще називають латинською, або заснованою на римському праві, або романо-германською, здебільшого перева­жає концепція «droit d'auteur» авторського права, згідно із якою ав­торське право належить суб'єкту права, творцеві і визнає за ним юридичні прерогативи, що мають майновий та немайновий харак­тер. У країнах із латинською юридичною традицією, крім терміна «droit d'auteur», авторське право ще називають «літературна і мис­тецька власність» — «propriete litteraire et artistique» або «propriete intellectuelle»¹.

Визначення юридичної природи авторського права належить до дискусійних питань інтелектуальної власності. Це пояснюється наявністю різних характерних властивостей, які закладені в осно­ву поняття авторського права відповідно то тієї чи іншої правової традиції. На сьогодні існує кілька теорій, за допомогою яких їх представники намагаються розкрити сутність поняття авторського права.

Теорія права власності, що застосовується до авторського пра­ва, виникла на тлі Французької революції. Згідно із цією теорією за автором визнавалося право власності на створений ним твір, при цьому це право власності прирівнювалося до власності на ма­теріальні цінності (рухоме і нерухоме майно) і було спрямоване на отримання справедливої винагороди автором за використання