Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Учебник по ИС. Орлюк О. П..docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
16.07.2019
Размер:
1.53 Mб
Скачать

Глава 26. Комерційна таємниця як об'єкт інтелектуальної власності

Закон України «Про інформацію» також встановлює, що на­лежність певної інформації до категорії конфіденційної може бути самостійно визначена особою, яка володіє цією інформацією. Зо­крема, відповідно до ч. 5 ст. ЗО Закону особи, які володіють інфор­мацією, зокрема банківського, комерційного характеру або такою, яка є предметом банківського, комерційного інтересу, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до ка­тегорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (спосо­би) захисту. У свою чергу, ч. 6 ст. 30 цього Закону містить перелік винятків із цього правила: зокрема, виняток становить інформація комерційного та банківського характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 506 ЦК України суб'єктами прав на ко­мерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначили інформацію як комерційну таємницю. Слід звернути увагу на те, що чинне законодавство не встановлює будь-яких спеціальних обмежень володіння правами на ко­мерційну таємницю для іноземних громадян або іноземних юри­дичних осіб. Вони можуть володіти цими правами на тих самих підставах, що й українські юридичні та фізичні особи.

Розкриваючи загальні засади правової охорони комерційної таємниці в Україні, потрібно підкреслити її особливості.

По-перше, це стосується строку охорони комерційної таємниці, а конкретно — його необмеженості. Відповідно до положень Угоди ТРІПС за дотримання інших умов, термін дії права на комерційну таємницю не обмежений. Цей термін триває стільки, скільки така інформація відповідає умовам надання їй правової охорони1. Такий підхід є більш вдалим для захисту комерційної таємниці порівняно з патентною охороною, термін якої обмежується двадцятьма рока­ми у більшості країн, у тому числі і в Україні. Право на комерційну таємницю діє до того часу, до якого зберігається фактична моно­полія особи на інформацію, що її складає, а також наявні передба­чені законом умови її охорони. Ця обставина робить обрання цієї форми охорони привабливою для підприємців у тих випадках, якщо їх не задовольняє принцип строковості патентної охорони.

1 Основи інтелектуальної власності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — С. 440.

556

557

Р озділ V. Інститут прав на інші об'єкти права інтелектуальної власності і

По-друге, комерційна таємниця має таку властивість, як універ-; сальність серед інших об'єктів інтелектуальної власності. Якщо ; під винаходами, промисловими зразками, товарними знаками й І іншими об'єктами інтелектуальної власності закон розуміє цілком ' визначені результати інтелектуальної діяльності, то під поняття комерційної таємниці можуть бути підведені найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємця. При } цьому комерційною таємницею можуть охоронятися цілком по­тенційно патентоздатні рішення, які правоволоділець через якісь причини не бажає обнародувати і патентувати у встановленому порядку.

Водночас можливості підприємців щодо віднесення відомо­стей, пов'язаних із їхньою діяльністю, до комерційної таємниці не є безмежними. За державою закріплене право здійснювати кон­троль за здійсненням підприємницької діяльності, стежити за своєчасністю і повнотою сплати податків, оцінювати вплив їхньої і діяльності на навколишнє середовище тощо. У зв'язку з цим, за­лежно від країни, законом, іншими правовими актами або судо­вою практикою визначаються відомості, що не можуть становити комерційну таємницю.

В Україні коло таких відомостей було визначене Постановою Кабінету Міністрів України № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційну таємницю» від 9 серпня 1993 р.

Відповідно до неї не можуть становити комерційну таємницю:

  • установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

  • інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

  • дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

  • відомості про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

  • документи про сплату податків і обов'язкових платежів;