Глава 26. Комерційна таємниця як об'єкт інтелектуальної власності

5. Жаров В. О. Інтелектуальна власність в Україні: Правові аспекти на­буття, здійснення та захисту прав. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000.

6. Журик Ю. В. Розгляд антимонопольними органами України справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. — Кам'янець-Подільський: ПП Мошак М. І., 2006.

7. Калюжний Р. А., Швець М. Я. Інформаційне суспільство: Дефіні­ції. — К.: Інтеграл, 2002.

8. Мэгс IT. Б., Сергеев А. П. Интеллектуальная собственность. — М.: Юрист, 2000.

9. Шкіфоров Г. К, Нікіфоров С. С. Підприємництво та правовий захист комерційної таємниці. — К.: Олан, 2001.

10. Охорона інтелектуальної власності: Нормативно-правові акти / За ред. О. Д. Святоцького. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.

11. Соловьев Э. Коммерческая тайна и ее защита. — М.: ЗАО «Бизнес-школа», Интел Синтез, 1997.

12. Основи інтелектуальної власності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре»,

1999.

13. Практика защиты коммерческой тайны в США. Руководство по защите Вашей деловой репутации. — М.: СП «CROCUS International», 1993.

14. Байрактар Д. Д. Кримінальна відповідальність за розголошення комерційної таємниці // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: Матеріали міжнародної наукової конфе­ренції. - К., 2000.

15. Марущак А. Алгоритм створення та збереження комерційної таєм­ниці суб'єкта господарювання: Правові засади // Інтелектуальна влас­ність. - 2006. - № 3. - С 29-32.

16. Стройко И. Охрана коммерческой тайны предприятия // Менед­жер по персоналу. — 2006. — №2. — С. 6—9.

564

565

Розділ VI

Договори у сфері інтелектуальної власності

Глава 27 Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної власності

§ 1. Загальні положення про цивільно-правовий договір

Договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК).

Той факт, що ЦК був прийнятий в умовах становлення рин­кових відносин і проголошення інтеграції України до світової спільноти, значно вплинув на правове регулювання цивільних відносин. Досить наглядним підтвердженням цього є розширення принципу свободи договору. Відповідно до статей 6, 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вагому роль у цьому відіграло законодавче закріплення спів­відношення актів цивільного законодавства і договору (ст. 6 ЦК). Перш за все знайшли відображення традиційні для цивільного права положення: сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає за-

Глава 27. Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної...

гальним засадам цивільного законодавства, а також врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Такий підхід пояснюється тим, що в силу різнобарв'я цивільно-правових відносин нормативно регламентувати усі їх не видається можливим. Оскільки цивільне законодавство не містить вичерп­ного переліку договорів, можна укласти як законодавчо врегульо­вані договори, так і договори, які не передбачені нормативними актами. В останньому випадку сторони вправі врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак висувається одна вимога: до­говір не повинен суперечити засадам цивільного законодавства. У такий спосіб відбувається подолання прогалин у правовій регла­ментації.

Водночас з'явилася нова для законодавства України норма: сто­рони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. З ст. 6 ЦК). Це дає можливість говорити про допустимість кон­куренції договору й акта законодавства.

У цьому випадку мова також іде про розширення принципу свободи договору. Однак існують певні обмеження: сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного за­конодавства у випадках, якщо:

1) у цих актах прямо вказано про це (наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 259 ЦК позовна давність, встановлена законом, не може бу­ ти скорочена за домовленістю сторін);

2) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту;

3) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законо­ давства випливає із суті відносин між сторонами (зокрема, оскіль­ ки договори дарування і позички за своєю сутністю є безоплат­ ними, то їх умови не повинні містити положення про плату).

Таким чином, сторони договору мають можливість самостійно врегулювати свої відносини або скористатися нормативно перед­баченими конструкціями. Якщо ж суб'єкти цивільного права вибрали останній із зазначених варіантів, то необхідно дотри­муватися закріплених у ЦК положень стосовно цих договорів.

566

567

Р озділ VI. Договори у сфері інтелектуальної власності