Автономна Республіка Крим. Частка машинобудування і метало­обробки в структурі промислової продукції регіону в 1990 р. стано­вила 34,5 %. У подальшому ця частка знизилась до 23,9 % у 2000 р.

Найбільшого розвитку в 1990 р. набули такі галузі: промисло­вість засобів зв'язку, суднобудування, електронна промисловість, радіопромисловість, ремонт машин і обладнання, виробництво металоконструкцій, електротехнічна промисловість.

За період 1990—2000 pp. відбулися суттєві структурні зміни. Так, різко скоротилась частка промисловості засобів зв'язку, ра­діо- і електронної промисловості. Найбільшу частку сьогодні зай­мають: ремонт машин і обладнання, машинобудування для легкої і харчової промисловості, суднобудування, електротехнічна про­мисловість. Республіка виробляє значну частину трансформато­рів малої потужності, обладнання електрозварювального, елект-роустановочних виробів, устаткування технологічного для пере­робних галузей АПК, автомобілів.

Найбільшими машинобудівними підприємствами регіону є: Керченське AT «Суднобудівний завод «Затока», ВАТ «Завод «Фіо-лент», ВО «Кримпродмаш», ОП «Сімферопольський завод теле­візорів «Фотон» та ін.

Миколаївська область належить до регіонів з високим ступенем розвитку машинобудування і металообробки. У 1990 р. його частка в промисловому виробництві становила 41,7%, у 2000 р. — 22,2 %.

Провідним в області є суднобудування. Набули розвитку також електронна промисловість, дизелебудування, електротехнічна про­мисловість. У 2000 р. зросла частка суднобудування. Практично припинилося виробництво продукції електронної промисловості, дещо збільшилась частка електротехнічної промисловості.

Область виробляє 100 % турбін газових, а також дизелі і ди­зель-генератори, електродвигунів малої потужності, машин сіль­ськогосподарських для рослинництва, виробів загальномашино-будівного призначення.

Найбільші підприємства області: Миколаївський суднобудів­ний завод ім. 61 комунара, AT «Миколаївський суднобудівний завод «Океан», Миколаївське ДП «Чорноморський суднобудівний завод», Миколаївське ВО «Зоря».

Одеська область. У регіоні виробляється широкий спектр продук­ції машинобудування і металообробки. Частка галузі в структурі про­мислової продукції в 1990 р. становила 28,3 %, у 2000-му — 15,6 %. Найбільш вагому структурну частку займали в 1990 р. верстато-інструментальна промисловість, дещо нижчу — електронне, хіміч­не, нафтохімічне, тракторне і сільськогосподарське машинобуду-

394

вання, машинобудування для легкої і харчової промисловості, міжгалузеві виробництва, ремонт машин і обладнання. У 2000 р. на перше місце вийшла електротехнічна промисловість. Зросло також тракторне і сільськогосподарське машинобудування, ре­монт машин і обладнання. Решта галузей зменшили свою частку, особливо електронна промисловість.

Область виробляє: електроустановочні і кабельні вироби, верс­тати металорізальні, ковальсько-пресові машини, прилади і засоби автоматизації та запасні частини до них, устаткування технологіч­не для переробних галузей АПК, медичну техніку і запасні части­ни до неї, вироби загально-машинобудівного призначення.

Найбільші підприємства області: Іллічівський судноремонтний завод, AT «Пресмаш», AT «Завод радіально-свердлильних верс­татів», ВАТ «Одеський завод сільськогосподарського машинобу­дування», Одеський кабельний завод, ОНВО «Кисеньмаш», НВО «Одесхолод» та ін.

Херсонська область. Машинобудування і металообробка є ва­жливою галуззю в структурі промислового комплексу. За 1990— 2000 pp. його частка не змінилась і становить відповідно 19,8 %.

Провідною галуззю в області є суднобудування. Значний роз­виток отримали також тракторне і сільськогосподарське маши­нобудування, електронна та автомобільна промисловість. У 2000 р. суднобудування зберегло лідируючі позиції, наближаєть­ся до нього електротехнічна промисловість. Зменшили свою час­тку тракторне і сільськогосподарське машинобудування, а також електронна промисловість.

Область виготовляє: електродвигуни змінного струму, елект­родвигуни вибухонебезпечні, апаратуру низьковольтну електрич­ну, обладнання електрозварювальне, машини сільськогосподар­ські для рослинництва.

Найбільші машинобудівні підприємства області: суднобудівний завод, ВАТ «Південний машинобудівний завод» (м. Нова Каховка), ВАТ «Херсонські комбайни».

4.6. Проблеми і перспективи розвитку машинобудівного комплексу

Однією з організаційних проблем є реструктуризація машино­будівного комплексу та перереєстрація підприємств відповідно До класифікатора КВЕД. У подальшому заготівельні виробництва доцільно залучити до складу металургійних підприємств (комбі-

395

натів), зокрема до галузі чорної металургії, або навпаки, виокре­мити відповідні підрозділи в їх складі, що зумовить зміни і у сфері управління.

Іншою організаційною проблемою є необхідність створення великих об'єднань підприємств і організацій різних видів еконо­мічної діяльності, включаючи торгівлю і банки, з тим щоб забез­печити конкурентоспроможність виробництва й продукції на всіх етапах її створення і реалізації, а також можливість протистояти великим міжнародним корпораціям на внутрішньому та світово­му ринках. У великих структурах можуть вирішуватись два зав­дання — концентрація виробництва невеликої номенклатури та її розширення.

Формами таких об'єднань можуть бути фінансово-промислові групи, холдингові компанії, консорціуми, кластери тощо, а також нові форми, відмінні від звичних. Не виключається співробітницт­во з зарубіжними компаніями, особливо з відновленням на ново­му рівні зв'язків з підприємствами країн СНД. Це особливо акту­альним є для підприємств, спеціалізованих по галузях, що нале­жать до військово-промислового комплексу і діяльність яких була високоефективною в умовах єдиного комплексу СРСР. За­раз зв'язки з підприємствами інших країн СНД розвиваються в авіаційній, автомобільній промисловості та інших галузях.

До організаційних проблем належить також проблема підго­товки і перепідготовки кадрів. За останні десять років комплекс зазнав великих втрат кадрів, а вимушена бездіяльність підпри­ємств і частини кадрових працівників призводить до втрати ква­ліфікації, до відставання від сучасного рівня науково-технічного розвитку. За світовим досвідом у кризові періоди фірми активізу­вали, посилювали конструкторсько-експериментальну діяльність, впровадження інновацій, оновлення виробничого апарату.

Залишається проблемою оновлення продукції. Ця проблема має економічні, психологічні та організаційні корені. Поряд з ви­сокою якістю і високим науково-технічним рівнем значної кіль­кості машинно-технічної продукції у цілому галузь продовжує втрачати конкурентоспроможність, відсутні ознаки переходу на інноваційний шлях розвитку. Так, якщо у 1992 р. було видано охоронних документів на винаходи 6462, у 1993 р. — 3209, то у 1999 р. — 1699, 2000 р. — 2944, а в зарубіжних патентних відом­ствах у 1993 р. — 3472, 2000 р. — 132. Цей процес має ознаки за­гасання. До речі, у США в 1996 р. видано 109,6 тис. патентів на винаходи, у тому числі на машини, транспортне устаткування і прилади близько 72 тис.

396

Доцільно використати досвід вітчизняного ВПК, де очолює підприємства машинобудування конструкторська організація чи підрозділи, яким підпорядковується подальша виробнича діяль­ність і які несуть відповідальність за техніко-економічний рівень продукції, маючи для цього відповідні права.

Необхідно відновити престижність інженерної праці, вина­хідницької діяльності, поряд з підготовкою у вищих навчаль­них закладах забезпечити випускників — молодих спеціалістів робочими місцями на машинобудівних підприємствах і в орга­нізаціях, враховуючи потребу в кваліфікованих і досвідчених кадрах. Те саме стосується і підготовки кваліфікованих робіт­ників.

За досить чітко вираженої галузевої спеціалізації виробниц­тва і відмінностей підприємств за формами власності, техноло­гією, тривалістю виробничих циклів, масогабаритних характе­ристиках виробів, класифікацією машинобудівні галузі в цілому являють собою єдиний комплекс із взаємозв'язаними підприємствами. Незалежно від класифікаційної належності у підприємств є загальні для всіх інтереси в інформаційному, фінансовому, маркетинговому забезпеченні, в підтримці на внутрішньому та зовнішніх ринках, в організації постачання й

збуту.

Необхідно мати загальнодержавний орган управління комплек­сом, пристосований до сучасних ринкових умов, який здійсню­вав би функції державного регулювання, координації, прогнозу­вання і планування розвитку комплексу.

Проблемою залишається стан виробничого апарату галузі, з чим пов'язана недостатня сприйнятливість до змін в номенкла­турі попиту та впровадженні досягнень науки і техніки. Причи­на цього — в надзвичайно низькому рівні роботи проектних ор­ганізацій і проектів, за якими переважно здійснено реконст­рукцію, розширення діючих і навіть будівництво нових під­приємств. Підприємства за технікою і організацією виробництва орієнтовані переважно на серійне чи масове виробництво, не мають гнучких технологій та організації виробництва. Вузька або звужена спеціалізація приводить до дисбалансу виробничих потужностей, нестачі одних або надлишку інших. Покращання проектної справи, підвищення її рівня є однією з найважливі­ших завдань комплексу.

Стан виробничого апарату погіршився через те, що галузь упродовж останніх 10—12 років вкрай недостатньо фінансува­лась, тому зростало моральне і фізичне старіння основних фон-

397