Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
317-rps-doroguncov.docx
Скачиваний:
13
Добавлен:
09.11.2018
Размер:
5.41 Mб
Скачать

3. Економічне районування та територіальна структура народного господарства

3.1. Сутність економічного району та об'єктивний характер його формування

  1. Основні районоутворювальні чинники

  2. Принципи і критерії виділення великих економіч­них районів

  3. ієрархія економічних районів, їх основні типи

  4. Мережа економічних районів України

  5. Практичне значення економічного районування

3.1. Сутність економічного району

та об'єктивний характер його формування

У загальному розумінні район визначається як поняття, яке широко використовується в різних галузях знання і означає тери­торію, що вирізняється своїми специфічними особливостями — природними, історичними, соціально-економічними та іншими. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що район — це певна об'єктивна реальність.

86

Деякі вчені західних країн віддають перевагу у формуванні економічних районів природному чиннику — однорідності при­роди. Інші вчені вважають, що природний чинник є дуже важли­вим для формування економічних районів, але не вирішальним. Однорідні за природними умовами райони можуть збігатися і не збігатися з економічними районами.

У реальній дійсності виникнення і розвиток економічних ра­йонів пов'язані зі способом виробництва, рівнем розвитку і особ­ливостями розміщення продуктивних сил. Основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжрайон­ної кооперації.

У докапіталістичних формаціях, коли територіальний поділ праці ще не набув певного розвитку, не було і об'єктивних умов для формування економічних районів. Виникнення і формування їх відбулося в умовах розвинутого товарного виробництва і по­дальшого розвитку суспільного територіального поділу праці.

Значного розвитку набула теорія і методологія економічного районування у постсоціалістичних країнах, насамперед, у працях учених колишнього Радянського Союзу, що було зумовлено роз­витком планової господарської системи.

Вагомий внесок у розроблення наукових засад економічного районування зробили такі радянські економіко-географи і еконо­місти, як М. М. Баранський, М. М. Колосовський, П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман та ін.

У розробленні проблеми економічного районування колиш­нього Радянського Союзу особлива увага приділялась визначенню сутності поняття економічного району. Серед низки визначень найбільш вдалим є трактування П. М. Алампієва.

За визначенням П. М. Алампієва, економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господарст­ва країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно пов'язана з іншими частинами су­спільним територіальним поділом праці. Є й інші визначення по­няття економічного району. Спільними для них є такі ознаки: те­риторіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комп­лексність, тісні внутрішньорайонні і міжрайонні економічні зв'язки, особливість економіко-географічного положення.

Зі сказаного вище можна зробити таке узагальнення: великі економічні райони — це територіальні спеціалізовані частини на­родного господарства країни, взаємозв'язані між собою постій­ним обміном виробленої в них продукції та іншими економічни-

87

ми відносинами. Економічний район — це форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і форму­вання районних територіальних виробничих комплексів.

Поглиблення територіального поділу праці, ускладнення те­риторіальної структури народного господарства та посилення аг­ропромислової інтеграції вимагають подальшого розроблення тео­рії економічного районування. У післявоєнні роки вагомий вне­сок у вирішення цієї проблеми зробив М. М. Колосовський, який поглибив наукові засади економічного районування розкриттям сутності територіально-виробничих комплексів (ТВК) як основи економічного району, через пізнання енерговиробничих циклів (ЕВЦ), що являють собою тісно пов'язані виробничо-технологічні процеси від переробки сировини до випуску кінцевої продукції.

Концепція М. М. Колосовського, хоча й надала імпульсу по­дальшому розробленню теорії і методології економічного райо­нування, але мала й низку суттєвих недоліків.

Основним недоліком зазначеної концепції, на думку таких вче­них, як П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман, А. Є. Пробст, було поняття районного ТВК як виробничого комбінату. Його було зви­нувачено в технолого-виробничому ухилі, оскільки він не визнавав охоплення районним комплексом усієї сфери виробництва.

У результаті глибоких наукових розробок і дискусій визначи­лись загальноприйняті наукові засади економічного районування. Виходячи з позицій діалектичного підходу до розвитку і розмі­щення продуктивних сил і об'єктивності процесів формування еко­номічних районів, науково визначені районоутворювальні чинни­ки, принципи і критерії виділення економічних районів та їх основ­ні типи.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]