1. Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка

1. Природно-ресурсний потенціал і його структура

2. Економічна оцінка природних ресурсів та природ­них умов

3. Характеристика природно-ресурсного потенціа­лу економічних районів

4. Ресурсозбереження як головний напрям викорис­тання природно-ресурсного потенціалу

5. Екологічні проблеми України та шляхи їх вирішення

6. 1.1. Природно-ресурсний потенціал і його структура

7. Природно-ресурсний потенціал — важливий чинник розмі­щення продуктивних сил, який включає природні ресурси і при­родні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути викорис­тані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої уча­сті у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть ви­ступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик при­родно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсно­го потенціалу.

8. Вирізняють компонентну, функціональну, територіальну і ор­ганізаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компо­нентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвід-

9. 105

10. ношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — можливість відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та пев­них господарських комплексів.

11. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виріз­няють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку часто називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерп­ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна си­ровина, природні будівельні матеріали.

12. В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільо-вого та багатоцільового призначення.

13. Земельні ресурси. Земля як ресурс природи має багато­цільове значення: територіально-просторовий базис, головний засіб виробництва і предмет праці в сільському господарстві, джерело продовольства та ін. Розробляється класифікація зе­мель за ступенем їх придатності щодо різних сфер господарсь­кого призначення.

14. Відповідно до властивостей (якостей) визначається народно­господарська цінність земель та вирізняються їх цільові категорії: 1 —землі сільськогосподарського призначення; 2 — землі жит­лової та громадської забудови; 3 — землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; 4 — землі оздоров­чого призначення; 5 — землі рекреаційного призначення; 6 — землі історико-культурного призначення; 7 — землі лісового фо­нду; 8 — землі водного фонду; 9 — землі промисловості, транс­порту, зв'язку, енергетики, оборони тощо.

15. Загальний земельний фонд України на початок 2001 р. ста­новив 60 354,8 тис. га. Переважно це землі сільськогосподар­ського призначення (71,3 %, площі території країни), які нада­ні для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснен­ня сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної ді­яльності, рОЗМІщеННЯ ВІДПОВІДНОЇ Виробничої iHApaCTDVKTVDH

16. (табл. 2.1). ^r ^^{J Jy}

17. Таблиця 2.1

18. ЗЕМЕЛЬНИЙ ФОНД УКРАЇНИ СТАНОМ НА 01.01.2001 р.

Види основних угідь, функціональне використання	Площа земель		Зміни за період з 01.01.1996 р. по 01.01.2001р. (+), (-), тис. га
	усього, тис. га	%до тери­торії	за весь період	у тому числі
				за 1996— 1999 рр.	за 2000 р.
Сільськогосподарські угіддя	41 827,0	69,3	-25,9	-23,4	-2,5
у тому числі: рілля	32 563,6	54,0	- 722,6	-616,3	- 106,3
перелоги	421,6	0,7	+ 421,6	+ 376,4	+ 45,2
багаторічні насадження	931,9	1,5	-111,0	-97,7	-13,3
сіножаті	2388,6	4,0	+ 168,0	+ 115,8	+ 52,2
пасовища	5521,3	9,1	+ 218,1	+ 198,4	+ 19,7
Інші сільськогосподарські зе­млі	1230,8	2,0	-45,6	-38,8	-6,8
Ліси та лісовкриті площі	10 413,6	17,3	+ 55,8	+ 45,5	+ 10,3
Забудовані землі	2456,2	4,1	+ 143,1	+ 144,3	-1,2
Відкриті заболочені землі	947,2	1,6	+ 12,3	+ 11,1	+ 1,2
Сухі відкриті землі з особли­вим рослинним покривом	17,5	0,0	+ 5,1	+ 5,1
Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рос­линним покривом (піски, яри, землі, зайняті зсувами, щеб­нем, галькою, голими скелями)	1039,0	1,7	- 149,7	-151,4	+ 1,7
Усього земель (суша)	57 931,3	96,0	-4,9	-7,1	+ 2,7
Води (території, що покриті поверхневими водами)	2423,5	4,0	+ 4,9	+ 7,6	-2,7
Разом (територія)	60 354,8	100,0	-	-	-

132. 106

133. 107

134. До них відносять: сільськогосподарські угіддя — рілля, бага­торічні насадження, сіножаті, пасовища і перелоги; несільського-сподарські угіддя — господарські шляхи і прогони, полезахисні лісосмуги, землі під господарськими будівлями, консервовані зем­лі тощо. Найбільш цінними є рілля та багаторічні (плодові) наса­дження (сади, виноградники тощо), а менш цінними — пасовища і сіножаті.

135. Використання земель дозволяє формувати в Україні 95 % про­довольчого обсягу, 2/3 фонду товарів споживання. У ресурсних складових земельні ресурси становлять 40—44 %, у виробничих фондах та оборотних засадах — 20—21 %, у трудових ресурсах — 38—39 %.

136. Управління земельними ресурсами здійснюється як за терито­ріальною ознакою, так і за функціональною (табл. 2.2). Об'єднує їх, крім спільної мети, зміст самих функцій управління (розпоряд­чі, фіскальні, контрольні тощо).

137. Таблиця 2.2

138. РОЗПОДІЛ ЗЕМЕЛЬНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ ЗА ВЛАСНИКАМИ ЗЕМЛІ ТА ЗЕМЛЕКОРИСТУВАЧАМИ станом на 01.01.2001 р.

139. Основні власники землі та землекористувачі	Загальна площа земель
     	тис. га	%
     Недержавні сільськогосподарські підприємства	27 227,2	45,1
     у тому числі: колективні сільськогосподарські підприємства	1310,0	2,2
     сільськогосподарські кооперативи	6257,8	10,4
     сільськогосподарські товариства	14 466,9	24,0
     Державні сільськогосподарські підприємства	2179,7	3,6
     Міжгосподарські підприємства	19,5	0,0
     Громадяни, яким надано землі у власність і користування	11337,4	18,8
     у тому числі: селянські (фермерські) господарства	2379,9	3,9
     Заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціа­льного забезпечення, фізкультури і спорту, торгівлі, побу­ту, громадські організації та ін.	701,6	1,2
     Промислові та інші підприємства	640,6	1,1

140. Закінчення табл. 2.2

141. Основні власники землі та землекористувачі	Загальна площа земель
     	тис. га	%
     Підприємства та організації транспорту і зв'язку	663,6	1,1
     Частини, підприємства, організації, установи, навчальні заклади оборони	457,1	0,7
     Організації, установи природоохоронного, оздоровчого, рекреа­ційного, історико-культурного призначення	384,3	0,6
     Лісогосподарські підприємства	905,4	13,1
     Водогосподарські підприємства	550,3	0,9
     Підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам	1,5	0,0
     Спільні підприємства, міжнародні об'єднання та організації з уча­стю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб	34,6	0,1
     Землі запасу та землі, не надані у власність і постійне користуван­ня в межах населених пунктів (які не надані у тимчасове користу­вання)	8252,0	13,7
     Усього	60354,8	100

142. Утім у процесі земельної реформи в Україні змінюється не тільки розподіл земельних ресурсів і форм власності (табл. 2.3), а й характер та правомірність самих функцій управління земельними ресурсами.

143. Таблиця 2.3

144. ЗМІНА РОЗПОДІЛУ ЗЕМЕЛЬНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ ЗА ФОРМАМИ ВЛАСНОСТІ з 01.11.1990 р. по 01.01.2001 р.

Роки	Державна власність			Колективна (згідно з державними актами) власність			Приватна власність
	тис. га	%	тис. га		%	тис. га		%
1990— 1991	60 354,8	100	—		—	—		—
1992	60 354,8	100	—		—	—		—
1993	60 199,2	99,74	141,8		0,24	13,8		0,02
1994	57 822,6	95,8	1621,6		2,7	910,6		1,5
1995	55 148,5	91,4	3717,7		6,2	1488,6		2,4
1996	36 310,5	60,2	22 118,9		36,6	1925,4		3,2
1997	33 141,6	54,9	24 766,6		41,0	2446,6		4,1
1998	30 701,2	50,9	26 563,3		44,0	3090,3		5,1
1999	30 097,0	49,9	26 864,0		44,5	3393,8		5,6
2000	29 265,5	48,5	26 762,0		44,3	4327,3		7,2
2001	30 166,5	50,0	1079,1		1,8	29109,2		48,2

309. 108

310. 109

311. Розподіл земельного територіального ресурсу за цільовим призначенням має довільний характер, без екологічної та еконо­мічної обґрунтованості. Так, структура та екологічна незбалансо-ваність земельного фонду суттєво погіршують ефективність ви­користання та охорону земель і природну здатність грунту до самовідновлення.

312. Лісові ресурси. У структурі природно-ресурсного потенціалу важливе місце припадає на ліси, площа яких становить 10,8 млн га. З них вкриті лісом землі — 9,4 млн га із загальним запасом деревини 1,74 млрд м³, у тому числі стиглих і перестійних — близько 250 млн м . У грошовому виразі ресурси деревини оціню­ються приблизно в 3,4 млрд дол. США, а за світовими цінами — 27 млрд дол. США. Загальний середньорічний приріст деревини (зміна запасу) становить до 35 млн м³, а в розрахунку на 1 га вкритих лісом земель — до 3,7 м³. Частка вкритих лісом земель у загальній площі території (лісистість) становить 15,6 %. Це знач­но нижче розрахункового оптимального показника (22 %), необ­хідного для досягнення збалансованості між запасами лісосиро-вини, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами. На одного жителя України припадає близько 0,18 га вкритих лісом земель і 34 м³ запасу деревини.

313. Ліси України по території розміщені нерівномірно. Найбільші їх площі зосереджені в зоні Карпат та Полісся, найменше — у Лі­состепу і особливо Степу. У структурі лісового фонду України переважають цінні хвойні і твердолистяні насадження. На їх част­ку припадає відповідно 42,2 і 43,2 % вкритих лісом земель. М'яколистяні (вільха, береза, осика, тополя тощо) займають 13,6 %. Вікова структура лісів украй нерівномірна. На молодняки при­падає близько 32 %, середньовікові — 44, достигаючі — 14, стиг­лі і перестійні — 10 %. Таке становище стало наслідком надмір­ної лісоексплуатації в недалекому минулому.

314. Відповідно до чинного законодавства лісовий фонд України задекларований як виключно державна власність. Однак фактич­но він перебуває у постійному користуванні лісових підприємств, які підпорядковуються різним міністерствам та відомствам (Держ-комлісгосп, Мінагропромполітики, Міноборони тощо).

315. З метою диференційованого використання різноманітних властивостей та відповідної спеціалізації лісового господарства ліси поділені на дві групи. Ліси першої групи (санітарно-гігієнічного та оздоровчого призначення) займають близько 60 %, другої (експлуатаційного призначення) — 40 % площі лісового фонду.

316. ПО

317. Загальний стан лісів не відповідає еколого-економічним ви­могам. Низькою є продуктивність лісів, що перебувають у по­стійному користуванні підприємств неспеціалізованих відомств, зокрема, агропромислового комплексу та оборони, де на знач­них площах деревостани розладнані внаслідок незадовільного ведення господарства, пошкоджені пожежами, шкідниками і хворобами. Негативний вплив на стан лісових насаджень також справляє надмірна інтенсивність деяких видів рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства незалежно від відомчого під­порядкування.

318. Загальні обсяги рубок скоротилися з 13,5 млн м³ у 1990 р. до 10,3 млн м³ у 2000 р. Лісозаготівлі (рубки всіх видів) у регіона­льному розрізі розміщені нерівномірно. В останні роки показ­ники лісокористування в цілому зберігають стійку тенденцію до зниження.

319. На даний час відновлення лісів відбувається переважно за ра­хунок створення лісових культур на землях лісового фонду. У 2000—2001 pp. посадку і посів лісу проведено на площі 30 тис. га, створення насаджень на неугіддях — 5,2 тис. га та полезахис­них лісових смуг — близько 0,3 тис. га.

320. Створення захисних насаджень на неугіддях (за межами існу­ючого лісового фонду) тісно пов'язане з охороною земельних ре­сурсів. Це важливо для регіонів, де значні площі сільськогоспо­дарських угідь зазнають згубного впливу водної і вітрової ерозії. В Україні кожен третій рік трапляються посухи, тому проблема захисту земель не втрачає своєї актуальності. Світовий досвід (зокрема державні програми із захисту земель від ерозії) переко­нливо свідчить про винятково важливу роль залісення.

321. У цілому обсяги створення захисних лісових насаджень (за межами існуючого лісового фонду) в ярах, балках, на пісках та інших неугіддях внаслідок серйозних проблем з фінансуван­ням і невизначеністю щодо форм власності значно знизилися (5,2 тис. га в 2000 р. проти 17 тис. га в 1990 p.). Хоча в перспе­ктиві лише за цей рахунок можна було б дещо оптимізувати розміщення лісових ресурсів у регіональному розрізі, що пози­тивно позначилося б на екологічній стабілізації територій. Значну частину захисних лісових насаджень доцільно було б створювати у прибережних смугах уздовж річок і навкруг во­доймищ.

322. Практично всі ліси України знаходяться в зоні негативного впливу промислового забруднення. Найбільші втрати спричини­ла Чорнобильська катастрофа. У результаті ліси різною мірою

323. 111

324. забруднені радіонуклідами на площі 3,5 млн га. З експлуатації ціл­ковито вилучено близько 200 тис. га лісових насаджень. Основна маса таких насаджень (більше як 165 тис. га) розташована в ме­жах зони відчуження Чорнобильської АЕС. Внаслідок цього не добирається приблизно 1 млн м³ деревини щорічно, значно змен­шились обсяги заготівлі грибів, ягід, лікарської та технічної си­ровини. Відчутні збитки несе народне господарство через скоро­чення рекреаційного лісокористування.

325. У лісах країни зосереджено близько 250 млн м³ стиглої та перестійної деревини на корені, у тому числі 90 млн м³ хвойної та 123 млн м твердолистяної, потенційно можливої для експлуа­тації. Щорічні обсяги всіх видів рубок становлять до 33 % за­гального щорічного приросту деревного запасу (35 млн м³). Ви­ходячи з науково обґрунтованих нормативів лісокористування та міжнародного досвіду, обсяги лісозаготівель без суттєвих збитків можуть бути збільшені принаймні в 1,5—2 рази. Однак на даний час не вся деревина, що вирубається, вивозиться з лі­сосік і реалізується споживачам. Це стосується передусім певної частки деревини від рубок, пов'язаних з веденням лісового гос­подарства.

326. Сучасний стан лісоресурсного потенціалу України та її регіо­нів не можна вважати прийнятним ні в плані задоволення сиро­винних потреб народного господарства, ні в плані забезпечення стабільності екологічної ситуації. Для повного забезпечення си­ровиною існуючих потужностей деревообробної і целюлозно-паперової промисловості існує потреба імпорту лісосировини з Росії. У перспективі за рахунок збільшення площі лісів є реальні можливості для забезпечення споживачів України власними ре­сурсами лісу.

327. Водні ресурси. В Україні налічується 63 119 річок, у тому чис­лі великих (площа водозабору більше 50 тис. км²) — 9, середніх (від 2 до 50 тис. км²) — 81 і малих (менше 2 тис. км²) — 63 029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. км, з них 90 % при­падає на малі річки.

328. Водні ресурси України формуються за рахунок припливу тран­зитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого стоку і підзе­мних вод.

329. Для усунення територіальної і часової нерівномірності розпо­ділу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за допомо­гою 1,16 тис. водосховищ (загальним об'ємом майже 55 км ), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 км; пропускною здатністю 1000 м³/с), 10 великих водоводів, якими

330. 112

331. вода подається у маловодні райони. Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об'ємом 18,7 км³ забезпечують більше поло­вини обсягу водоспоживання.

332. За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річко­вих вод становлять 209,8 км³, з яких лише 25 % формуються в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 км³. Затверджені експлуатаційні запаси підземних вод дорівнюють близько 6 км³.

333. Стримуючим чинником використання водних ресурсів є їх мін­ливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку при­падає 60—70 % на півночі і північному сході і до 80—90 % на півдні. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. м³ на 1 лю­дину) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі (Швеція — 2,5 тис. м³, Великобританія — 5, Франція — 3,5, Німеччина — 2,5, Європейська частина колишнього СРСР — 5,9 тис. м³).

334. У більшості регіонів України приплив перевищує місцевий стік. Винятком є Крим, де природного зовнішнього припливу не­має, а також Львівська і Закарпатська області, де приплив мен­ший, ніж місцевий стік.

335. Внутрішні регіональні відмінності характеризуються тим, що за міжнародною класифікацією лише Закарпатська область на­лежить до середньозабезпечених місцевим стоком (619 тис. м³ на 1 людину); низька вона в Чернігівській, Житомирській, Волин­ській та Івано-Франківській областях (2,0—2,6 тис. м³); в інших областях — дуже низька і надзвичайно низька (0,11—1,95 тис. м³ на 1 людину).

336. Створений в Україні багатогалузевий господарський комп­лекс потребує значних об'ємів води. Найбільші валові потреби у воді населення та галузей економіки відзначені в 1990 р. і дорівнювали 103 км³, а в 2000 р. зменшилися до 59,8 км³, або на 42 %. Задовольняються ці потреби водозабором з поверхне­вих джерел (24 %), підземних горизонтів (5 %), моря (1 %) і за рахунок вод, залучених в оборотні і повторно-послідовні сис­теми (69 %) (табл. 2.4).

337. У 2000 р. з водних джерел України забрано 18,3 км³ води, у тому числі у басейні Дніпра — 10,4 км³ (або 57 %), у басейні Сі-верського Дінця — 2,0 км³ (11 %), у басейні Дністра — 0,8 км³ (4,4 %), у басейні Південного Бугу — 0,9 км³ (5 %), у басейні Ду­наю — 1,4 км³ (7,6 %), у басейні Західного Бугу — 0,1 км³ (0,5 %).

338. 113