Лекція 3 Конституція України – Основний закон держави

Питання теми

1 Конституційне право - провідна галузь національного права України.

2 Конституція України про основні засади конституційного ладу.

3 Безпосередня і представницька демократія.

Основні терміни теми: конституційне право, конституція, конституційний лад, засади конституційного ладу, державні символи, демократична держава, правова держава, соціальна держава, державна мова, верховенство закону, народовладдя, безпосередня демократія, представницька демократія, референдум, активне виборче право, пасивне виборче право, вибори, виборча система, мажоритарна виборча система, пропорційна виборча система .

Інформаційний блок

1 Конституційне право - провідна галузь національного права України

Головною галуззю національного права України є конституційне право, оскільки містить в собі норми інших галузей права (адміністративного, цивільного, фінансового тощо), визначає їх основи і врегульовує найваж­ливіші з точки зору держави відносини.

Конституційне право - це система правових норм, що закріплюють економічні, соціальні та політичні основи держави, форму правління та державного устрою, визначають організацію, компетенцію та порядок діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, основні права та обов'язки громадян, форми народовладдя, виборче право та виборчу систему.

Предметом конституційного права є суспільні відносини, які складаються в процесі організації і здійснення державної влади. Це перш за все :

- відносини, що характеризують державний і суспільний лад;

- відносини, пов'язані з визначенням основ правового стату­су особи та його гарантій;

- відносини, що визначають особливості організації держав­ної влади, тобто систему, порядок формування і компетенцію її органів;

- відносини, що визичають систему, порядок організації та компетенцію місцевого самоврядування.

Суб'єктами конституційно-правових відносин є: народ, окремі фізичні особи, об'єднання громадян і трудові ко­лективи, юридичні особи, державні органи, територіальні громади, органи місцевого самоврядування, держава в цілому, інші держави, їхні фізичні та юридичні особи.

Основним джерелом конституційного права є конституції. Однак, вони визначають лише основні принципи регулювання важливіших суспільних відносин. Тому, крім них існують і такі джерела, як конституційні та інші закони, нормативні акти урядів та керівників держави, конституційні угоди , конституційні звичаї тощо.

Термін “конституція” походить від латинського слова сonstitutio (“встановлення”,“устрій”).

Конституція - це основний закон держави, в якому регламентуються основи державного ладу, права, свободи й обов’язки людини та громадянина, система та принципи організації державної влади, територіальна організація держави.

Конституція має свої властивості – її специфічні риси, які відрізняють конституцію від інших нормативно - правових актів, характеризують її сутність та зміст.

Конституція є Основним законом держави оскільки вона :

• має найвищу юридичну силу;

• є базою для інших нормативно – правових актів країни;

• закріплює основи державного ладу;

• визначає основи правового статусу особистості;

• визначає взаємовідносини особи з суспільством і державою;

• є стабільною, тобто забезпечується особливим, ускладненим порядком внесення до неї зміні доповнень;

• має пряму дію;

• забезпечується особливим правовим захистом.

Конституція закріплює

На основі тих або інших ознак конституції поділяються на певні види.

В залежності від юридичної форми конституції бувають писані й неписані.

Писані конституції - це єдиний нормативний акт, який прийнятий у жорстко встановленому порядку й має чітку внутрішню структуру (розділи, глави, статті тощо). Писа­ними є конституції майже всіх держав світу, в тому числі й України.

Неписані конституції складаються з кількох законів, які мають самостійне значення, прийняті в різний час і в різ­ному порядку, але у своїй сукупності проголошуються конституцією держави. Такою є конституція Великобри­танії, яка складається з ряду законів, прийнятих у XIII - XX століттях.

За порядком прийняття, шляхів та засобів зміни конституції поділяються на гнучкі та жорсткі. Для гнучких конституцій цей порядок майже не відріз­няється від порядку, передбаченого для всіх інших законів. Як правило, різниця полягає лише в кількості голосів де­путатів парламенту, необхідних для ухвалення рішення (для конституції — не менше 2/3 голосів депутатів, а для інших законів — 50% + 1 голос).

Жорсткі конституції вимагають для порядку їх прийняття, внесення змін та відміни особливих умов. Для ухвалення відповідного рішення не­обхідно не тільки зібрати більшу кількість голосів депутатів, а й виконати ряд додаткових процедур. Жорсткою є Консти­туція США. Конституція України також належить до жорстких конституцій, про що свідчать положення її XIII розділу, який нази­вається “Внесення змін до Конституції України”;

За способом прийняття класифікують даровані, народні та договірні конституції.

Даровані конституції – підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора. В ХХ столітті конституції населенню колоній іноді “дарувалися” урядом або парламентом метрополії.

Народні конституції – прийняті загальновизнаними, демократичними засобами. До них належать:

- прийняті парламентом;

- прийняті через референдум;

- прийняті конституційною асамблеєю (зібранням).

Договірні конституції – конституції, прийняті через укладення відповідної угоди між різними суб’єктами конституційного процесу.

За часом дії конституції поділяються на тимчасові і постійні.

Постійна конституція – це така конституція, яка прийнята на невизначений строк.

Тимчасова конституція – конституція яка прийнята на певний термін чи до настання певної дії.

У відповідності з державним устроєм конституції можуть бути федеративними (США, ФРН та ін.) й унітарними (Франція, Білорусія тощо).

Конституція закріплює найважливіші суспільні відносини в даній країні. Це зумовлює її провідне місце в системі зако­нодавства будь-якої країні.

Конституційне право сучасної України має джерелом Конституцію України.

Загальна характеристика та структура Конституції України.

Насамперед, слід коротко схарактеризувати структуру Конституції: вона складається з Преамбули та 15 розділів (161 статей ).

Структура Конституції:

Преамбула.

I Загальні засади.

II. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина.

ПІ. Вибори. Референдум.

IV. Верховна Рада України.

V. Президент України.

VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади.

VII. Прокуратура.

VIII. Правосуддя.

IX. Територіальний устрій України.

X. Автономна Республіка Крим.

XI. Місцеве самоврядування.

ХП. Конституційний суд України.

XIII. Внесення змін до Конституції України.

XIV. Прикінцеві положення.

XV. Перехідні положення.

Розділи І—XIV об'єднують 161 статтю; останній XV розділ “Перехідні положення” містить приписи, пов'язаних з поступовим вве­денням у дію окремих положень Конституції, об'єднаних у 14 пунктів.

За загальними класифікаційними ознаками Конституцію України можна визначити як:

- писану кодифіковану конституцію унітарної держави з автономним утво­ренням;

- жорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень до неї, на відмі­ну від внесення змін і доповнень до інших законів, потребує в окремих випадках як спеціальних суб'єктів, так і кваліфікованої більшості голосів (не менше 2/3 голосів від конституційного складу ВР);

- за порядком прийняття Конституція України є конституцією народною (демократичною),

оскільки прийнято її було 26 червня 1996 p. парламентом від імені народу України - громадян

усіх національностей.

Крім Конституції України до законів, що входять до складу конституційного законодавства відносяться: Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р.; “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р.; “Про Рахункову палату Верховної Ради України” від 11 липня 1996 р.; „Про громадянство України” (у редакції від 2001 р.) “Про Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини”; “Про Регламент Верховної Ради України” та інші