Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
317-rps-doroguncov.docx
Скачиваний:
13
Добавлен:
09.11.2018
Размер:
5.41 Mб
Скачать
  1. 1.4. Ресурсозбереження як головний напрям використання природно-ресурсного потенціалу

  2. Земельні ресурси. За експертними оцінками, за умови раціо­нального використання земельних ресурсів Україна здатна забез­печити продуктами харчування майже 150 млн чоловік. Втім споживання основних видів сільськогосподарської продукції ниж­че за встановлені норми. Не сприяє покращанню ситуації висо­кий рівень розораності території держави. Один із шляхів підви­щення ефективності використання земельних ресурсів полягає у вдосконаленні структури земельного фонду. З цією метою необ­хідно зменшити розораність земельУкраїни до 30—40 %. Даний

  3. 145

  1. рівень розораності існує у більшості розвинених країн: Німеччині — 33,1 %, Франції — 32,1, Великобританії — 24 %.

  2. За останній період суттєво збільшилась кількість порушених земель в Україні. Так, тільки за один 1999 р. їх кількість зросла на 1853,9 га, що дозволило перевищити в цілому 162 тис. га. У той час як рекультивованих земель в Україні всього 3721 га. Більша частина їх утворена внаслідок промислової розробки покладів корисних копалин. Основними причинами нераціонального ви­користання земель в Україні є:

  • розробка корисних копалин з порушенням екологічних та технічних норм;

  • використання земель не за цільовим призначенням;

  • понадлімітні викиди (скиди) забруднюючих речовин у Грунт, повітря та водне середовище;

  • наявність великої кількості відкритих сміттєзвалищ, побуто­вих та інших відходів, у тому числі і несанкціонованих;

  • безпосереднє руйнування верхнього (родючого) шару ґрунту та його повне вилучення;

  • нераціональна структура земельних угідь, і в першу чергу сільськогосподарських.

  1. Крім цього, навіть землі населених пунктів, особливо великих міст, мають низьку щільність забудови (багато п'ятиповерхових будівель, недостатнє використання підземного простору). Часто під забудову використовують високоцінні сільськогосподарські землі. Натомість у середині самих міст залишається велика кіль­кість малоцінних земель (ярів, боліт, піщаників тощо).

  2. Надзвичайно цінними є землі з особливим правовим режимом охорони: природно-заповідні території, рекреаційно-оздоровчі, території історико-культурного значення тощо. Загальна площа даних земель становить 7,2 % території України, в тому числі природоохоронні землі — 2,2 %. Збільшення площі даних земель до 15—20 % дасть можливість створити необхідні умови стійкос­ті природного середовища щодо антропогенних забруднень.

  3. Лісові ресурси. Ресурсозбереження — важливий чинник під­вищення ефективності використання і відтворення лісових ре­сурсів на основі впровадження науково-технічного прогресу, ра­ціоналізації господарських зв'язків, посилення режиму економії. Шляхи вирішення проблеми різноманітні. На перший план ви­ступають завдання одержання все більшої кількості кінцевої про­дукції з одиниці заготовленої сировини.

  4. В умовах дефіциту деревини, обмежених можливостях збіль­шення її заготівлі в Україні та суттєвого зменшення завозу з Росії

  5. 146

  6. ресурсозбереження стає основним шляхом забезпечення потреби народного господарства в лісопродукції. Рішення відповідних зав­дань з проблеми повинно забезпечуватися і оцінюватись за комп­лексом заходів техніко-економічного спрямування, що прово­дяться на підприємствах лісового господарства, деревообробної промисловості, будівництва та інших галузях.

  7. До основних напрямів ресурсозбереження слід віднести: впро­вадження прогресивних технологій, що забезпечують скорочення періоду лісовирощування і підвищення продуктивності лісових насаджень; спеціалізація і концентрація лісовирощування, роз­ширення поквартально-блокової системи рубок лісу, спрямова­них на скорочення затрат праці і коштів у лісовому господарстві; поліпшення заготівлі деревини, збору і утилізації лісосічних від­ходів; скорочення втрат продукції лісу за рахунок вилучення із про­цесу лісовирощування площі для будівництва об'єктів, не пов'я­заних з веденням лісового господарства; впровадження еконо­мічно ефективних і екологічно безпечних лісогосподарських захо­дів з охорони і захисту лісу.

  8. Ресурсозбереження — важливий резерв економії деревини. Ця проблема вирішується в деревообробній галузі. Удосконалюється техніка і технологія переробки деревини. Знижується питома вага відходів у цьому процесі та підвищується рівень використання їх як технологічної сировини. Безперервно поліпшуються методи ділення (розкряжування) деревини, більш раціонально перероб­ляється тонкомірна і низькоякісна сировина як хвойних, так і лис­тяних порід. Підвищення ефективності лісосировинних ресурсів — наслідок інтенсифікації виробництва на основі прискорення НТП. Втім рівень переробки деревини залишається ще дуже низьким. Вихід продукції із загального обсягу деревини, що перероб­ляється, становить близько 25—30 %. Остання маса іде у відходи. При цьому утворюється 38 — 40 % кускових відходів, 17—20 % — тирси і 8—12 % — стружки. Значні обсяги відходів утворюються і на лісозаготівлях.

  9. Із відходів деревини виготовляються тріски для виробництва деревностружкових плит, клепка, паркетний фриз, тара, штахет­ник, сувеніри тощо. На їх базі розвинуте також лісохімічне вироб­ництво. Із пневого осмолу виробляється смола, скипидар, вугіл­ля; із кори берези — фармакопейний дьоготь, із хвої — вітамінне борошно, хлорофіло-каротинова паста і хвойний екстракт; із зе­лені дерева — вітамінне борошно. На технологічні цілі викорис­товується також тирса, стружка, тонкомірна і низькосортна дере­вина від рубок догляду за лісом.

  10. 147

  1. Подальше удосконалення використання лісосировинних ре­сурсів вимагає переходу всіх структурних підрозділів лісового комплексу на ресурсозберігаючі, маловідходні і безвідходні тех­нології, оснащення їх сучасним обладнанням та розроблення і здійснення системи наукових, техніко-економічних і організацій­но-господарських заходів, основними з яких є: удосконалення нормативної бази відходів, поліпшення їх обліку в процесі лісо-вирощування, догляду за лісом, лісозаготівель і переробки дере­вини; поліпшення організації збирання відходів, які утворюються в колективних сільськогосподарських підприємствах, сфері по­слуг, інших організаційних структурах та передачі їх для перероб­ки спеціалізованим підприємствам; створення спеціалізованих пунктів з переробки відходів та поставки їх споживачам для ви­робництва деревних плит, целюлози; оснащення опорних пунктів з переробки відходів необхідним технологічним обладнанням і транспортними засобами для їх підвезення, поставки споживачам; розробка менш деревомістких конструктивних матеріалів, освоєн­ня нових і розширення виробництва високоефективних видів про­дукції (деревного борошна, паркету, пресованих паливних брике­тів тощо); концентрації лісопиляння і деревообробки, поглиблення спеціалізації лісогосподарського і деревообробного виробництв.

  2. У перспективі за умови відносної стабілізації споживання лі­сопродукції очікується зниження утворення відходів деревини на одиницю заготовленої сировини. Це буде пов'язано з розробкою та впровадженням прогресивних методів перероблення деревини. Обсяги ж використання вторинних ресурсів деревини в результа­ті проведення заходів, спрямованих на підвищення споживчих властивостей, удосконалення конструкцій виробів і технологій виробництва, концентрації потужностей з деревообробки, забез­печать збільшення частки доступних вторинних ресурсів у загаль­ному обсязі їх утворення.

  3. Основними галузями використання відходів деревини зали­шаться виробництво деревностружкових плит, хімічні методи перероблення, застосування як наповнювачів при виготовленні будівельних конструкцій, брикетування для паливних та інших потреб, виготовлення товарів народного споживання.

  4. Водні ресурси. За енергоспоживанням галузь є однією з най­більш енергомістких у країні. Річне споживання електроенергії становить більше 8 млрд кВт. год, що дорівнює виробництву елек­троенергії майже всім каскадом Дніпровських ГЕС.

  5. За останні роки суттєво погіршилась якість води основних джерел централізованого водопостачання, що обумовлено неза-

  6. 148

  7. довільною водогосподарською діяльністю, забрудненням річко­вого стоку і підземних водоносних горизонтів органічними спо­луками, фенолами, нітратами, нафтопродуктами, патогенними мікроорганізмами тощо.

  8. Сьогодні в 260 населених пунктах України питна вода за окремими фізико-хімічними показниками (загальний вміст солей, жорсткість, залізо, аміак природного походження) не відповідає вимогам стандарту. У той же час через відсутність місцевих дже­рел близько 1200 населених пунктів в АР Крим і південних обла­стях України частково чи повністю забезпечуються привізною питною водою.

  9. Водопровідні очисні споруди, які проектувались та будува­лись відповідно до діючих раніше нормативів, сьогодні вже не спроможні без удосконалення технології і застосування нових високоефективних реагентів перешкодити доступу в питну воду шкідливих речовин.

  10. Особливо несприятлива ситуація з якістю питної води скла­лась у Луганській, Донецькій, Хмельницькій, Запорізькій, Хер­сонській і ряді інших областей України, де близько 2 млн м3 во­ди, або 14 % від загальної добової подачі, не відповідають вимо­гам стандарту.

  11. Дуже гостро стоїть питання раціонального використання пит­ної води. У цілому в Україні незважаючи на її дефіцит в окремих регіонах, де вода подається за графіком, непродуктивні втрати за даними експертних оцінок, становить 32 %. Слід зауважити, що це — додаткові втрати електроенергії, реагентів, матеріальних та трудових ресурсів.

  12. Не менш важливою проблемою є відсутність у багатьох містах альтернативних джерел централізованого водопостачання, переду­сім, це стосується міст Вінниці, Одеси, Житомира, ряду населених пунктів Донецької, Луганської областей і Великої Ялти, водопо­стачання якої повністю залежить від водосховищ, з яких вода в мі­сто подається по тунелю, що знаходиться в аварійному стані.

  13. До позитивних тенденцій слід віднести: зменшення частки безповоротного, в загальному обсязі використаної води, скоро­чення витрат питної води на виробничі потреби; збільшення част­ки морської, оборотної повторно використаної води в загальному обсязі використаної води на виробничі потреби.

  14. У структурі промислового водокористування переважають водомісткі галузі (енергетика, чорна металургія), галузі, що ви­робляють продукцію кінцевого споживання і, як правило, мало-водомісткі, становлять близько 10 %.

  15. 149

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]