Таблиця 6.12

Динаміка обсягів імпорту послуг по регіонах україни у 1996—2000 pp., млн дол. Сша

964

2.3. Конкурентні переваги України та основні напрями їх використання

В умовах посилення взаємозалежності, глобалізації економіч­них та політичних процесів вирішення внутрішніх проблем України цілком залежить від визначення оптимального вектора розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Україна поки що не включена належним чином до міжнародної спеціалізації; її частка у світо­вому експорті залишається незначною.

Проте конкурентоспроможною на зовнішньому ринку можна вважати лише деяку частину промислової продукції.

Разом з тим є потенційні конкурентні переваги українського експорту, які склалися на цей час: наявність технологічно пере­дових секторів промисловості, здатних до швидкого освоєння нових видів продукції, насамперед у військово-промисловому комплексі; наявність значних сировинних ресурсів; традиційних ринків збуту української продукції; високий рівень кваліфікації низки професійних категорій працівників.

Зараз досить стабільним попитом в окремих сегментах світо­вого ринку користується вітчизняна продукція металургійного комплексу (прокат чорних металів, сталеві труби, залізорудна си­ровина, феросплави), частково машинобудування (машини та об­ладнання для власного машинобудування), гірничовидобувної, електроенергетичної промисловості, будівельної індустрії, про­мисловості будівельних матеріалів (поліроване і віконне скло, каоліни, тугоплавка глина, кварцовий пісок, вироби з граніту, са­нітарно-керамічні вироби, цемент), хімічного комплексу (аміак, карбамід, оцтова кислота, бензол, вінілхлорид, шини, лікарські засоби тощо).

Оцінюючи експортний потенціал обробної промисловості, слід в першу чергу виділити металургію України. В умовах ско­рочення поставок металопродукції до країн СНД і скорочення внутрішнього попиту продукція цієї галузі почала постачатися на ринки далекого зарубіжжя.

Зростання експортних поставок підтверджує достатню конку­рентну спроможність продукції галузі на зовнішніх ринках — значна частка продукції сертифікована. Цей процес додатково стимулювали більш низькі експортні ціни (на декілька відсотків), ніж у західноєвропейських партнерів. За рахунок антидемпінго­вих заходів було досягнуто підвищення цін на експортовану про­дукцію. Експорт чорних металів збільшився у 2000 р. порівняно з 1999 р. на 29,4 % і досяг 5 млрд дол. США; алюмінію і виробів з

965

нього — на 29,7 % (0,48 млрд дол. США). Проте вирішення бага­тьох проблем ускладнюється внаслідок значних поставок продук­ції на експорт через посередників та з використанням давальниць­ких схем.

Експортний потенціал чорної металургії постійно зростає. Але якщо не буде вжито заходів щодо поліпшення якості і асортимен­ту металопродукції в майбутньому, найбільш ймовірно погір­шення кон'юнктури на традиційних ринках експорту української металопродукції в Південно-Східній Азії та Китаї; поширення конкуренції з боку металургійної промисловості Росії, яка має можливість використовувати значно дешевші енергоносії.

Експортний попит став головним чинником зростання виробни­цтва у хімічній промисловості. У хімічній та нафтохімічній промис­ловості зосереджено значний експортний потенціал — майже 60 % продукції реалізується на експорт, переважно в країни далекого за­рубіжжя. Експортні потужності підприємств цих галузей спеціалі­зуються на виробництві аміаку і азотних добрив, зокрема, карбаміду та шин для легкових автомобілів і сільгосптехніки. Експорт продук­ції неорганічної хімії збільшився за 1999—2000 рр. на 42,3 %, доб­рив — на 42,8 %. На поставки продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості припадає 10,6 % загального обсягу екс­порту (у тому числі продуктів неорганічної хімії—4,3 %).

Подальше нарощування випуску експортної продукції в цьому комплексі стримується насамперед несприятливою кон'юнкту­рою світового ринку аміаку і карбаміду, ціни на які за останні ро­ки різко знизились, та недостатньою конкурентоспроможністю такої групи товарів, як аміак, азотні добрива та шини. Тому зараз проводиться реконструкція та технічне переозброєння частини агрегатів і потужностей за участю іноземних фірм та їх інвести­цій з метою впровадження у виробництво новітніх та енергозбе­рігаючих технологій, суттєвого збільшення обсягів випуску і під­вищення якості продукції.

Слід зазначити, що позиції українського машинотехнічного експорту останнім часом значно погіршились. Враховуючи загально­світову тенденцію зростання питомої ваги продукції машинобу­дування у структурі міжнародної торгівлі, що досягає третини та більше експорту, на поставки українських машин, устаткування та механізмів припадає лише 9,3 % експорту (у тому числі меха­нічних машин — 6,0 %, електричних — 3,3 %).

Україна мало експортує наукомістких машинотехнічних ви­робів і не адаптувалась до світової торгівлі товарами, які мають високий рівень «інтелектуалізації». Це призводить до незвичай-

966

них для світової практики обмежень вітчизняних експортерів і відповідних скорочень валютних надходжень.

Динаміка експорту машин і устаткування свідчить як про пев­ну втрату традиційних ринків, так і про тяжкий стан машинобу­дування порівняно з іншими галузями. Найгірше, що його конку­рентні переваги, які існували раніше, поступово втрачаються через випереджальне зростання цін на первинні ресурси, звужен­ня серійності, погіршення економічного стану підприємств.

Багатогранність промислового виробництва і сфер реалізації його продукції, у тому числі за сегментами світового ринку, пе­редбачає багатовекторність експорту і наявність різних стратегій розвитку. Але серйозні проблеми для України пов'язані зі зрос­таючою залежністю від Росії і Заходу, втратою позицій у міжна­родному розподілі праці. Зараз Україна не в змозі реально впли­вати на своїх стратегічних партнерів і не в останню чергу через обмеженість її партнерського потенціалу, насамперед у наукоміс­тких галузях обробної промисловості.

Підвищення конкурентоспроможності продукції машинобуді­вного комплексу, як найбільш прогресивного в науково-техніч­ному відношенні, повинно бути першочерговим. Зараз на світо­вому рівні якості виробляється частина продукції літако- і судно­будування, космічної, військової техніки та озброєння. Проте підвищення конкурентоспроможності значної кількості продукції галузі відбувається вкрай повільно. Вирішення цього важливого завдання необхідно здійснювати за рахунок прискорення струк­турної перебудови галузі, втілення у виробах новітніх досягнень вітчизняної і зарубіжної науки і техніки, створення нових органі­заційних структур — спільних підприємств, промислово-фінансо­вих груп, холдингових компаній — із залученням коштів як іно­земних, так і вітчизняних інвесторів.

Для збільшення обсягів випуску експортної продукції слід та­кож відбудувати експортні потужності підприємств важкого, елект­роенергетичного машинобудування, верстато- і приладобудування, з випуску обладнання і устаткування для нафтогазовидобув­ної та нафтохімічної промисловості, що можуть суттєво поповни­ти експортний потенціал країни продукцією, яка відповідає світо­вому або близькому до нього науково-технічному рівню.

Поряд з традиційними видами експорту слід створювати нові види продукції у^галузях, що використовують новітні досягнення науки і техніки. Йдеться в першу чергу про:

• розроблення керамічних матеріалів і виготовлення з них вели­ких дрібнооптових партій товарів, які за своїми характеристиками

967

могли б задовольняти сучасний і перспективний попит на електро­технічні керамічні вироби, конструкційні, жароміцні деталі, авто­мобільні керамічні двигуни, керамічні газові турбіни, біокераміку;