2.4. Чинники розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів

Економічно ефективне розміщення і територіальна організація продуктивних сил можлива лише за умови врахування сукупнос­ті чинників, що впливають на ці процеси. Чинниками розміщення продуктивних сил та розвитку економіки регіонів називають су­купність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця прос­торового розташування окремих підприємств, їх груп і галузей. Розрізняють такі групи чинників: сировинні — кількісні запаси і якісний склад природних ресурсів, умови їх експлуатації і вико­ристання, кліматичні, гідрогеологічні, орографічні та ін.; еколо­гічні — природоохоронні, комплексного використання природ­них ресурсів і чинники забезпечення сприятливих екологічних умов для життя і діяльності населення; технічні — досягнутий і можливий у перспективі рівень техніки і технологій; соціально-демографічні — забезпеченість виробництва трудовими ресур­сами, стан виробничої і соціальної інфраструктури; економічні — вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність (до­хідність) виробництва, призначення і якість продукції, виробничі зв'язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.

Серед природних чинників найсуттєвішу роль відіграють сиро­винний, паливно-енергетичний, водний.

Сировинний чинник. Відомо, що витрати на сировину і матеріа­ли в багатьох галузях промисловості становлять більше половини всіх витрат. Такі виробництва і галузі називають матеріаломіст­кими. Ступінь матеріаломісткості визначається відношенням су­ми витрат на сировину до вартості виробленої промислової про­дукції або зіставленням натуральних величин: ваги вихідної си­ровини та ваги готової продукції. Якщо відношення сировини до готової продукції дещо нижче одиниці, то виробництво — нема-теріаломістке; якщо ж це відношення значно більше одиниці, то

80

таке виробництво відносять до матеріаломістких. Вирізняють га­лузі низької, середньої і високої матеріаломісткості (табл. 1.1). Найпоширенішим показником матеріаломісткості є показник пи­томих матеріальних витрат у загальних витратах.

Таблиця 1.1

МАТЕРІАЛОМІСТКІСТЬ ОКРЕМИХ ВИДІВ ВИРОБНИЦТВА, 2000 р.

Ступінь матеріало­місткості	Вид виробництва	Матеріальні витрати у відсотках до загальних витрат
Низький	Виробництво машин та устаткування	51,6
	Легка промисловість	52,0
	Машинобудування	55,0
Середній	Виробництво електроенергії	61,9
	Виробництво електронного устаткування	57,8
	Виробництво транспортного устаткування	58,5
Високий	Обробна промисловість	71,4
	Перероблення сільськогосподарських продуктів	76,4
	Виробництво шкіри та шкіряного взуття	70,4
	Виробництво коксу та продуктів нафто­переробки	79,6
	Хімічна та нафтохімічна промисловість	70,9
	Виробництво гумових та пластмасових виробів	77,9
	Металургія та оброблення металу	78,7

Паливно-енергетичний чинник. Типовими ознаками енергоміст-кості галузей є частка паливно-енергетичних витрат у собівартості готової продукції і питомі витрати палива та енергії на її вироб­ництво. У технологічних процесах різних галузей може переважа­ти споживання електроенергії (електромісткі виробництва), палива (паливомісткі виробництва), тепла (тепломісткі виробництва).

Виходячи з того, які питомі витрати палива та енергії характер­ні для різних виробництв, виокремлюють три групи галузей: 1) ви-сокоенергомісткі, де частка паливно-енергетичних витрат стано­вить 30—45 % витрат на сировину і матеріали; 2) середньо- або малоенергомісткі, в яких частка паливно-енергетичних витрат ста­новить лише 15—20 % (тобто менші порівняно з витратами на си­ровину і матеріали); 3) неенергомісткі, де паливно-енергетичні вит­рати становлять менше 6 % (тобто в багато разів менші від витрат на сировину і матеріали). У табл. 1.2 наведені дані, що характери­зують енергомісткість виробництва деяких видів продукції.

81

Таблиця 1.2

ЕНЕРГОМІСТКІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ДЕЯКИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ, 2000 р.

Ступінь електромісткості	Вид виробництва	Електроенер­гія, кВт-год
Низький	Переробка нафти, т	75,2
	Видобуток вугілля, т	94,5
	Виробництво чавуну, т	13,3
	Виробництво сталі, т	23,9
	Виробництво консервів, тис. умовних банок	43,2
	Виробництво хліба, т	89,2
Високий	Виробництво електроферосплавів	4355,8
	Виробництво соди каустичної, т	3397,4
	Виробництво калійних добрив, т	1645,2
	Виробництво хімічних волокон і ниток, т	12 139,3
	Виробництво бавовняних тканин, тис. м2	1838,8
	Виробництво лляних тканин, тис. м	3175,3
	Виробництво шкіряного взуття, тис. пар	1638,3

Водний чинник. У процесі виробництва промислової та сільсь­когосподарської продукції споживається велика кількість води. Саме тому вплив водного чинника на розміщення виробництва має велике значення. Найбільш водомісткими є галузі хімії орга­нічного синтезу, чорної металургії, очистка первинної текстиль­ної сировини тощо. Наприклад, на виробництво тонни синтетич­ного каучуку необхідно витратити 220 м³ води, целюлози — 200 м³, а віскозного шовку — до 500 м³. У зв'язку з обмеженістю водних ресурсів України необхідно переводити промислові підприємства на замкнуте оборотне водопостачання і знижувати норми витрат води на виробництво промислової продукції. Показники водоміс­ткості деяких виробництв наведено в табл. 1.З.

Таблиця 1.3

ВОДОМІСТКІСТЬ ДЕЯКИХ ВИДІВ ВИРОБНИЦТВА, м³/т

Ступінь водомісткості	Вид виробництва	Питомі витрати води
Низький	Суперфосфат	3
	Чавунне литво	7
	Текстильні машини	12
	Сода	15
Середній	Глинозем	20
	Кормові дріжджі	26
	Алюміній	34
Високий	Очищення вовни	81
	Очищення бавовнику	100
	Целюлоза	200
	Синтетичний каучук	220
	Віскозний шовк	500

82

Серед соціально-демографічних чинників особливе місце нале­жить демографічному, трудовому, соціальному та споживчому чин­никам.

Демографічний чинник. На характер розміщення і розвитку продуктивних сил істотно впливають: різке падіння показників народжуваності та зростання загальної смертності, погіршення показників шлюбності; низька порівняно із показниками розви­нутих країн світу середня тривалість життя; несприятлива з пог­ляду потреб сучасної економіки вікова структура населення; зро­стання економічного навантаження на працездатне населення з боку осіб, що вийшли за межі працездатного віку; від'ємний при­родний приріст населення внаслідок перевищення смертності над народжуваністю тощо.

Чинник робочої сили (трудовий). Вплив цього чинника на розміщення виробництва визначається кількістю затраченої праці на виробництво одиниці продукції, кількістю робітників (робочо­го часу), потрібних для виробництва певної кількості продукції, кількістю продукції в розрахунку на одного робітника. Індикато­ром трудомісткості служить також показник частки заробітної плати у собівартості виробленої продукції.

За ступенем трудомісткості виробництва галузі поділяються на такі групи: 1) високотрудомісткі з великими затратами праці (в людино-годинах) на одиницю продукції за відносно малої ваги кількості випущеної продукції в розрахунку на одного працівника; 2) середньої трудомісткості з меншими, ніж у першій групі, за­тратами праці на одиницю продукції за відносно великої кількос­ті випущеної продукції в розрахунку на одного працівника; 3) не-трудомісткі з мінімальними затратами праці на одиницю про­дукції за найбільшої за вагою кількості випущеної продукції в розрахунку на одного працівника.

Соціальний чинник включає соціальну інфраструктуру, що задо­вольняє потреби населення в освіті, охороні здоров'я, сфері пос­луг та житлово-комунальному обслуговуванні; санітарно-гігієніч­ні умови та ін. З розвитком продуктивних сил роль соціального чинника постійно підвищується. У площині практичних дій це означає необхідність створення потужного інфраструктурного потенціалу соціальної сфери та задоволення зростаючих соціаль­них потреб населення. Важливо досягти внутрішньорегіональної збалансованості в економічному й соціальному розвитку, і в пер­шу чергу на рівні міських і сільських поселень.

Споживчий чинник. До районів і центрів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення (ви-

83

робництво товарів народного споживання та послуг) або ж вироб­ляють малотранспортабельну продукцію (порівняно з вихідною сировиною і паливом). Роль споживчого чинника часто посилюєть­ся чинником робочої сили, оскільки місця зосередження населен­ня — це не лише джерела трудових ресурсів, а й райони спожи­вання промислової і сільськогосподарської продукції.

Серед економічних чинників необхідно виокремити транспорт­ний, ринкової кон'юнктури та економіко-географічного положення.

Транспортний чинник — один з найвпливовіших для розмі­щення виробництва. Залежно від величини транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє до сировини або до споживачів. Визначаючи інтенсивність його впливу, необхідно враховувати, передусім, витрати сировини і палива на одиницю виробленої продукції. Якщо вони перевищують вагу готових виробів, то під­приємства вигідно розміщувати поблизу сировини і палива, бо це приводить до скорочення транспортних витрат. І навпаки, у тих випадках, коли витрати сировини і палива менші за вагу готової продукції, підприємства можуть бути розміщені на значній від­стані від сировинних баз (наприклад, виробництво суперфосфату, макаронних виробів, бавовняних тканин). Нарешті, якщо на ви­робництво готового продукту витрачається стільки сировини, скільки становить його вага, то тоді підприємства розміщують виходячи з економічної доцільності (або в районах наявності си­ровини та поблизу них, або в районах споживання готової продук­ції, або в місцях концентрації робочої сили).

Чинник ринкової кон 'юнктури визначає рух цін, цінних папе­рів, обсягів виробництва, зайнятості. Кон'юнктура ринку складаєть­ся на основі співвідношення між наявними на ринку матеріаль­ними цінностями і послугами та потребами в них. Стимулом для розвитку виробництва є зростання попиту на вироблену продук­цію, і навпаки, зменшення попиту веде до скорочення виробницт­ва. Якщо зниження попиту на сировину та готові вироби продов­жується тривалий період, то це може привести до значних змін у розміщенні виробництва.

Ринкова кон'юнктура складається під великим впливом нау­ково-технологічних змін. Застосування нових технологій у ви­робництві сприяє поліпшенню якості товарів, підвищує їх кон­курентоспроможність, такі товари користуються широким по­питом і реалізуються за підвищеними цінами. У результаті кон­курентної боротьби між виробниками перемагають сильніші, ті, хто випускає продукцію вищої якості або за нижчою ціною. Во­ни розширюють виробничі потужності, будують нові об'єкти,

84

що обов'язково веде до змін у розміщенні та територіальній структурі виробництва.

Чинник економіко-географічного положення займає серед інших дещо виняткове місце, оскільки положення кожного об'єкта народного господарства у просторі обумовлене низкою причин. Економіко-географічним положенням об'єкта (країна, район, населений пункт, підприємство) називається сукупність його просторових відношень до інших, які впливають або мо­жуть впливати на його розвиток. Аналіз економіко-географіч­ного положення означає вивчення просторових відношень до­сліджуваних об'єктів порівняно з положенням усіх інших. До найважливіших відношень належать відношення до джерел при­родних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, головних еко­номічних центрів і вузлів.

Серед технічних чинників провідну роль відіграє науково-технічний прогрес.

Чинник науково-технологічного прогресу істотно впливає на розміщення підприємств і галузей у результаті наукових здобут­ків та змін у технологіях промислового і сільськогосподарського виробництва. У міру розвитку та вдосконалення технології змі­нюються витрати на одиницю готової продукції сировини, палива та енергії, що у свою чергу посилює територіальні зрушення у виробництві. Однак створюючи умови для більш вільного розмі­щення підприємств, науково-технічний прогрес діє і в протилеж­ному напрямі. У результаті збільшення масштабів виробництва зростає його залежність від відповідних за розмірами сировинних і паливно-енергетичних баз. Отже, з розвитком техніки деякі га­лузі промисловості змінюють потреби у певних природних ре­сурсах. Це змушує підприємства освоювати відносно бідні при­родні ресурси, вдаватися до їх комплексної переробки, залучати до виробництва все нові природні ресурси, розширювати сиро­винну і паливно-енергетичну базу.

Екологічний чинник відіграє вирішальну роль у розміщенні про­дуктивних сил і розвитку економіки регіонів за сучасних умов. Вплив цього чинника надзвичайно посилився, оскільки різко зрос­ли масштаби промислового і сільськогосподарського виробницт­ва. Це призвело до хижацького витрачання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Особливо небезпечним стало збільшення викидів в атмосферу окису вуглецю і двоокису сірки великими електростанціями, хімічними та металургійними підприємствами. Не менш небезпечним вважається забруднення довкілля відходами господарської діяльності.

85

Екологізація виробництва — складова екологічної політики дер­жави, що передбачає проведення комплексу заходів правового та економічного регулювання ресурсоспоживання. Врахування еко­логічного чинника в розміщенні продуктивних сил повинно пе­редбачати недопустимість концентрації шкідливих виробництв у населених пунктах і регіонах з високою концентрацією населення.

Наукове обґрунтування найважливіших закономірностей, прин­ципів і чинників є основою вирішення завдань прикладного харак­теру. До основних перспективних напрямів розвитку та вдоско­налення розміщення продуктивних сил України слід віднести: структурну трансформацію народного господарства з метою збіль­шення в галузевій структурі наукомістких галузей обробної про­мисловості і галузей споживчого сектору економіки; інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури; підвищення ефективності розміщення нових об'єктів на основі раціонального використання природних ресурсів та відходів виробництва, зниження водо-, енерго- та матеріаломісткості виробництва; розвиток екологобез-печного напряму в розміщенні продуктивних сил.