Нафтохімічна промисловість: виробництво синтетичного кау­чуку; виробництво продуктів основного органічного синтезу; ви­робництво технічного вуглецю; шинна промисловість; гумо-азбе-стова промисловість (виробництво гумотехнічних виробів; вироб­ництво азбестотехнічних виробів; виробництво гумового взуття; виробництво гумотехнічних виробів широкого вжитку).

Хіміко-фармацевтична промисловість

Наведена класифікація довгий час відповідала в основному організаційним формам управління галузевих міністерств і до 2000 р. залишалася головною, що визначала галузеву виробничу структуру комплексу.

Згідно з класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД) серед галузей обробної промисловості (секція D) виділена підсек­ція DY Хімічне виробництво, розділ 24 — Хімічне виробництво та підсекція DY, розділ 25 — Гумова та пластмасова промисло­вість. Ряд хімічних виробництв згідно з КВЕД тепер не зарахо­вують до хімічного виробництва, серед них: гірничохімічна про­мисловість (видобування мінеральної сировини для хімічної про­мисловості та виробництва мінеральних добрив), виробництво скловолокна, склопластиків і виробів з них, виробництво азбес­тотехнічних виробів, виробництво гумового взуття, виробництво гумових іграшок та іграшок з пластмаси тощо.

Для визначення товарної структури зовнішньої торгівлі краї­ни, тобто для обліку експортно-імпортних поставок, номенклату­ра хімічної промисловості деталізована за такими групами това­рів: продукція неорганічної хімії; органічні хімічні сполуки; фар­мацевтичні продукти, включаючи медикаменти; добрива; екстрак­ти дубильні, барвники; ефірні масла та есенції; мило, миючі засо­би; білкові речовини; фото- і кінотовари; інші хімічні продукти; пластмаси та вироби з них: каучук та гумові вироби, нитки з хі­мічних волокон, хімічні штапельні волокна.

Діюча товарна номенклатура хімічної продукції зовнішньоеконо­мічної діяльності (ТНЗЕД) відповідає вимогам і є деталізованою но­менклатурою для країн Європейської Економічної Співдружності.

За економічним призначенням продукція хімічного комплексу поділяється на такі підгрупи: хімічні продукти, які є сировиною і матеріалами для інших галузей промисловості, що виробляють засоби виробництва і предмети споживання, хімічні продукти для сільського господарства, хімічні продукти для особистого спожи­вання. Наведені існуючі підходи до визначення галузевої струк­тури хімічного комплексу правомірні і використовуються залеж­но від поставленої цілі дослідження.

402

5.3. Особливості розміщення підприємств хімічного комплексу

На розміщення і ефективний розвиток виробництв хімічного комплексу впливають різноманітні чинники: природні, економіч­ні, соціальні, організаційні. Найбільший вплив на характер розмі­щення окремих підгалузей мають: забезпеченість районів сировин­ними, водними, енергетичними і паливними ресурсами, потреби споживачів, наявність трудових ресурсів, розвинутої транспортної мережі, екологічна безпека. Залежно від дії цих чинників усі під-галузі хімічного комплексу умовно поділяються на чотири групи:

виробництва, що тяжіють до джерел сировини, тобто матеріа­ломісткі виробництва, які розміщуються в максимальній близь­кості до джерел сировини. Це насамперед гірничодобувні галузі, розміщення яких обумовлене наявністю придатних за змістом і умовами експлуатації родовищ мінеральної сировини. До цієї групи належить також виробництво кальцинованої соди, виробництва на базі переробки відхідних газів нафтопереробних і коксохі­мічних підприємств;

виробництва, що тяжіють до паливних і енергетичних дже­рел, тобто енергомісткі хімічні виробництва: карбіду і ціанаміду кальцію, хлору і хлор-продуктів, зв'язаного азоту, хімічних волокон і ниток тощо;

виробництва, що тяжіють до районів споживання: виробницт­во шин, вироби з пластмас, склопластиків, товари побутової хімії, а також великотоннажні виробництва масового споживання — азотні і фосфорні добрива, синтетичний аміак, азотна, сірчана і фос­форна кислоти тощо;

4) виробництва змішаної орієнтації, виготовлення продукції яких пов'язано зі складним технологічним циклом і використан­ ням у процесі виробництва значної кількості хімічних реактивів. Це виробництво барвників, прискорювачів і стабілізаторів для шинної і гумотехнічної промисловості, хімічних засобів захисту рослин, мономерів для пластичних мас і синтетичних смол, кіно- фотоплівки тощо. Розміщення їх можливо як у районах, де є сиро­ вина, так і в районах масового споживання продукції, а також там, де є трудові ресурси.

Принципове значення для розміщення підприємств хімічної промисловості має водний чинник. Сучасні хімічні підприємства є великими споживачами води, у тому числі чистої, і одночасно одним із основних джерел забруднення водоймищ. Вода спожи-

403

вається на технологічні цілі та для охолодження теплообмінних апаратів. До водомістких виробництв належать підприємства хі­мічних волокон і ниток, пластичних мас і синтетичних смол тощо. В умовах дефіциту водних ресурсів в Україні, особливо у східних і південних областях, чинник водозабезпечення є одним із вирі­шальних для визначення розміщення хімічних підприємств.

Дія тих чи інших чинників на розміщення хімічних вироб­ництв змінюється під впливом науково-технічного прогресу. Особ­ливо зазнали змін обмежувального впливу на розміщення сиро­винний і енергетичний чинники. Цьому сприяв перехід до вугле­водної сировини, розвиток магістральних трубопроводів нафти і газу, створення нових ресурсо- і енергозберігаючих технологій. Механізація і автоматизація виробництва, впровадження автомати­зованих систем управління технологічними процесами сприяє зростанню продуктивності праці і зменшенню потреби в трудо­вих ресурсах, тобто зниженню залежності від трудового чинника. Значення водних ресурсів і екологічних чинників посилюється у зв'язку із зростанням навантаження на природне середовище.

Стан сировинної бази, її кількісна і якісна характеристики є важливими чинниками, які визначають розвиток і розміщення хі­мічних виробництв. Сировинна база галузі широка і різноманіт­на, при цьому багато видів сировини взаємозамінні. У галузі ви­користовуються різні види сировини. Мінеральна сировина — це корисні копалини, що видобуваються з надр. Штучну сировину одержують головним чином у хімічній, нафтохімічній, коксохіміч­ній, лісохімічній промисловості. Вона включає широку номенк­латуру продуктів синтезу (синтетичний аміак, синтетичний кау­чук, синтетичні барвники, синтетичні смоли тощо), а також різ­номанітні види сільськогосподарської сировини рослинного і тва­ринного походження (ефірні рослини, білкові речовини, олія, ети­ловий спирт тощо). Як вторинні матеріальні ресурси використо­вуються близько 120 видів відходів виробництва як хімічної, так і суміжних галузей промисловості. У цілому виробництва хімічно­го комплексу належать до матеріаломістких галузей промисловості. Частка витрат на сировину і матеріали (разом із допоміжними) у загальних витратах на виробництво в 2000 р. становила 70,9 %.

Основними видами мінеральної сировини для виробництва хі­мічної продукції в Україні є: природна сірка, калійні солі, природ­ний сульфат натрію, кухонна сіль кам'яна, боратова руда тощо.

Природна (самородна або комова) сірка — головна сировина для виробництва сірчаної кислоти. Великі запаси сірки було роз­відано ще в 50-ті pp. XX ст. на Прикарпатті (Роздольське, Язівсь-

404

ке, Подорожненське тощо). Розвідані запаси сірчаної руди на кінець 90-х pp. становили понад 800 млн т). На базі цих родовищ пра­цювали потужні гірничо-хімічні підприємства «Сірка» — Роз­дольське і Яворівське. Але інтенсивне використання діючих ро­довищ, відсутність рентабельних технологій для введення в дію нових розвіданих родовищ, катастрофічний екологічний стан у зоні видобутку сірки відкритим способом (особливо в районі Новоя-ворівська) призвело до скорочення видобутку сірчаної руди в 2000 р. порівняно з 1990 р. у 30 разів, а виплавки сірки — у 24 рази.

Родовища природної сірки у світі розміщуються вкрай нерів­номірно. Основні запаси, що розробляються у промислових масш­табах, зосереджені в Іраку, США, Мексиці, Чилі, Польщі, Туркме-ністані, Росії.

Калійні руди (солі) — сировина для виробництва калійних доб­рив. Україна має одне з найбільших у світі родовищ калійних руд сульфатного типу, що розташоване у Прикарпатті (Львівська та Івано-Франківська області). Розвідані запаси на кінець 90-х pp. становили понад 3,5 млрд т. Промислові розробки калійно-магніє­вих солей здійснюються на Стебницькому і Калуш-Голинському родовищах. Підприємства у Стебнику і Калуші розраховані на пе­реробку понад 2 млн т руди на рік. Але технологічні процеси комп­лексної переробки складних полімінеральних калійно-магнієвих руд недосконалі. Ефективної, відпрацьованої у промислових умовах і готової до впровадження технології сьогодні немає. То­му обсяг видобутку калійно-магнієвої солі скоротився у 2000 р. порівняно з 1990 р. у 5 разів, а калійних добрив майже у 7 разів. Виробляють головним чином сиромолоті калійні солі (каїніт) з вмістом поживної речовини (КгО) всього 10 %.

Великі родовища калійних солей розташовані в Канаді, Німеч­чині, Росії, Білорусі, США, Ізраїлі, Йорданії, Франції.

Кухонна сіль кам 'яна — сировина для одержання хлору, соди каустичної і кальцинованої. її запаси оцінюються в 23,3 млрд т. Найбільш потужне — Артемівсько-Слов'янське родовище в До­нецькій області. Соляні пласти цього родовища виходять на те­риторію Харківської області, де найбільш перспективним є Єфре-мівське родовище. Ряд невеликих родовищ кухонної солі розта­шовано у Закарпатті, з них найстаріше Солотвинське. Значну цін­ність для хімічної промисловості мають запаси солей Північного Криму. Вони представлені як самоосадною сіллю, так і рапою Сива­ських озер, які багаті на розчини солей натрію, магнію, брому тощо.

З природних ресурсів слід відзначити також ільменіти (Іршан-ське родовище в Житомирській області), які є сировиною для ви-

405

робництва пігментного двоокису титану — основи для виготов­лення лакофарбової продукції.

Для виробництва кальцинованої соди і карбіду кальцію викорис­товуються у великій кількості вапняки і крейда, родовища яких є у багатьох регіонах України, але лише незначна кількість з них міс­тить сировину, що відповідає вимогам хімічної промисловості.

Промислові поклади фосфатної сировини (апатити, фосфори­ти) на території України відсутні. Розвідані родовища належать до забалансових фосфатних руд. Серед них: Стремигородське ільме-ніто-апатитове родовище (Житомирська область), Новополтавсь-ке рідко-метально-апатитове (Запорізька область), Ратнівське (Во­линська область) та Осиківське (Донецька область) родовища фос­форитів. Виявлені поклади фосфоритів низької якості і придатні тільки для виробництва фосфоритного борошна та сумішей, а ро­довище апатитовмісних руд потребують детального вивчення щодо доцільності їх освоєння.

Видобування фосфатної сировини здійснюється приблизно у 30-ти країнах світу, але 74 % світового видобутку припадає на США, Китай, Марокко, Росію, Казахстан. Найбільш високоякісну сировину видобувають у Росії (32 % РгСЬ), Марокко (31,2 % Р2О2), США (30,6 % Р₂0₂).

Важливим джерелом для одержання хімічних продуктів в Украї­ні є коксівне вугілля. При коксуванні вугілля попутно виробля­ється коксовий газ, кам'яновугільна смола, аміак, ароматні вугле­води, сірчисті сполуки. Ці продукти самі по собі є важливою сиро­виною для виробництва синтетичних барвників, фармацевтичних препаратів тощо. Кам'яновугільна смола — важлива сировина для промисловості синтетичних барвників, зародження і розміщення якої у Донбасі (м. Рубіжне) пов'язане безпосередньо з появою про­дуктів коксування кам'яного вугілля, а розширення асортименту барвників — із зростанням кількості продуктів, що виробляли з кам'яновугільної смоли і сирих бензолів. Тому до 70-х pp. XX ст. головною сировиною для виробництва продуктів органічного син­тезу і полімерних матеріалів були ароматичні сполуки, що побіч­но утворюються при коксуванні вугілля і на основі яких вироб­ляли бензол, толуол, ксилол, фенол, нафталін, антрацен. Коксо­хімічні заводи збудовані поряд з основними споживачами коксу — металургійними заводами у містах Донбасу і Придніпров'я. Посту­пово за економічними чинниками вугілля замінюється на нафту і природний газ, що набагато дешевше вугілля, легко транспор­туються і переробляються. Власні обсяги видобутку нафти і газу незначні, Україна їх імпортує переважно з Росії.

406

У промисловості органічного синтезу використовуються рідкі нафтопродукти (низькооктанові бензини, керосин) і вуглеводні, що містяться в газах нафтопереробки і природних горючих газах, парафінові вуглеводні (метан, етан, пропан, бутан), ненасичені вуглеводні (етилен, пропілен, бутилен, ацетилен); ароматичні вуг­леводні (бензол, толуол, ксилол). Але через низький рівень глиби­ни переробки нафти на нафтопереробних заводах України ще не­достатньо використовуються можливості нафтохімічного синтезу для виробництва органічних речовин, сполук, полімерних мате­ріалів.

У другій половині 90-х pp. XX ст. простежується майже повна імпортна залежність функціонування ряду галузей хімічного

комплексу.

До організаційних чинників розміщення нових підприємств чи виробництв належать: комбінування виробництва, коли в одному підприємстві з'єднуються різні виробництва однієї галузі або різ­них галузей промисловості на основі комплексного використання сировини, послідовності її відпрацювання, використання відходів і побічних продуктів виробництва, вторинних енергетичних ре­сурсів тощо. Можливості комбінування в хімічних виробництвах дуже широкі. Тому підприємства хімічної і нафтохімічної промис­ловості мають міжгалузевий характер, що веде до зростання кон­центрації виробництва. При комбінуванні використовуються всі пе­реваги спеціалізації і концентрації виробництва. У кінцевому ре­зультаті це веде до зростання продуктивності праці, зниження со­бівартості і фондомісткості продукції. З розвитком спеціалізації і комбінування подальший розвиток набуває кооперування, тобто встановлення раціональних зв'язків між підприємствами.

У територіальній організації виробництв хімічного комплексу широкого розвитку набули промислові (хімічні) вузли: Лисичансь-ко-Рубіжанський, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Калусь-кий, Горлівсько-Донецький, Красноперекопський, а також великі хі­мічні центри: Київ, Біла Церква, Черкаси, Суми, Одеса, Харків тощо.

В умовах ринкової економіки найбільш визначними загальни­ми чинниками розвитку і розміщення хімічних виробництв є: при­родні ресурси, науково-технічний і технологічний рівень вироб­ництва, якість продукції і наявність попиту на неї, економічна без­пека виробництва, міжнародний розподіл праці.

Зміни територіальної організації виробництв хімічного комп­лексу наведені в табл. 3.48 та на рис. 3.8.

Для розміщення підгалузей хімічного комплексу характерні дві

тенденції.

407