2.4. Проблеми і перспективи формування експортного потенціалу

Зовнішньоекономічна стратегія України повинна базуватися на таких концептуальних положеннях:

Державна політика стосовно зовнішньоекономічної діяльності має виходити з таких принципів:

• юридична рівність будь-яких суб'єктів цієї діяльності, вер­ ховенство закону у регулюванні нею, захист інтересів суб'єктів

968

на території України і за її межами, еквівалентність міжнародно­го обміну, неприпустимість демпінгу у ході вивезення та ввезен­ня товарів;

Зовнішньоекономічна стратегічна діяльність має такі орієнтири:

S диверсифікація експорту в напрямі досягнення його макси­мально ефективної та оптимальної структури, розширення асор­тименту товарів з високим ступенем обробки, підвищення в екс­порті частки наукомісткої продукції, високих технологій, збере­ження існуючих і освоєння українськими виробниками та експор­терами нових регіональних ринків товарів, технологій, капіталів і послуг, створення потужного експортного потенціалу в складі між­народно-спеціалізованих галузей і видів виробництв, у тому чис­лі із залученням іноземного капіталу;

■S диверсифікація імпорту, зменшення залежності від імпор­ту найважливіших чинників виробництва — енергоносіїв та стра­тегічних видів сировини, створення імпортозамінюючих вироб­ництв;

•S удосконалення системи захисту і підтримки національного товаровиробника, усунення загрози інтервенціоністських імпорт­них поставок, здійснення вибіркового протекціонізму щодо стра­тегічно важливих для економіки України галузей, сфер і видів виробництв;

■S визначення виваженої територіальної політики, особливо в прикордонних областях, розширення практики створення вільних економічних зон, транскордонного співробітництва, надання міжна­родних транспортно-експедиторських послуг з урахуванням гео-політичних чинників, створення необхідних транспортних кори­дорів, розвиток відповідної ефективної інфраструктури ЗЕД;

■S активізація участі України в міжнародних організаціях та угрупованнях на основі подальшого розвитку режиму вільної то­ргівлі з державами СНД і Балтії, укладання угод про вільну торгі­влю з європейськими організаціями, створення необхідних умов для приєднання до Світової Організації Торгівлі.

969

Диверсифікація зовнішньої торгівлі передбачає як диверсифі­кацію експорту з України, так і її імпорту. Диверсифікація експор­ту полягає у досягненні його максимально ефективної та оптималь­ної структури; розширенні асортименту товарів, поступовому під­вищенні в експорті частки високих технологій та товарів з висо­ким ступенем обробки, а також освоєнні українськими виробни­ками та експортерами нових ринків товарів, технологій, капіталів і послуг. Диверсифікація імпорту передбачає різке зменшення за­лежності від імпорту важливих чинників виробництва (енергоно­сіїв та стратегічних видів сировини) і урізноманітнення джерел постачання цих компонентів, а також створення в Україні імпор-тозаміщуючих виробництв на основі найновіших передових тех­нологій.

Необхідність диверсифікації зовнішньоекономічної діяльності пов'язана:

по-перше, з незбалансованістю структури економіки та її повіль­ною в минулі роки структурною перебудовою, надмірною енер-го- і ресурсомісткістю галузей народного господарства; низькою конкурентоспроможністю національного виробництва та гострою потребою в пошуку ринків збуту вітчизняних товарів;

по-друге, з надмірною (від 20 до 90 %) залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків постачання стратегіч­но важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та ін­ших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей вироб­ництва; залежністю тисяч українських підприємств, задіяних у виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за ме­жами країни; високою залежністю процесу структурного та тех­нологічного реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел фінансування, відсутністю розвинутої зовніш­ньоторговельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, організаційної, біржової, виставкової, рекламної тощо); зберіган­ням Україною статусу торговельного аутсайдера у світовій торгі­влі через відсутність членства у Світовій Організації Торгівлі (СОТ), Європейському Союзі, Центрально-Європейській асоціа­ції вільної торгівлі (ЦЕФТА) та інших торговельно-інтеграційних угрупованнях, як наслідок, слабкою захищеністю економіки краї­ни в умовах жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних рин­ках; тиском з боку східних і західних країн на економіку України шляхом застосування різноманітних обмежень у торгівлі.

Від подальшого вирішення проблеми диверсифікації зовніш­ньоекономічної діяльності безпосередньо буде залежати майбут­нє України як незалежної держави, рівноправного учасника сві-

970

тогосподарських зв'язків. На етапах здійснення процесу дивер­сифікації (2000, 2005, 2010 pp.) триватиме входження України в систему міжнародного поділу праці, що забезпечить підтримку на належному рівні зовнішньоторговельного обороту, матеріаль­них та фінансових ресурсів для здійснення структурних перетво­рень в експортно орієнтованих галузях.

У найближчі роки розраховувати на кардинальні зрушення в розвитку експортоспроможного виробництва, істотне збіль­шення обсягів експорту і досягнення ефективного імпорту до­статніх підстав немає. Проте вже в найближчі роки мають бути передбачені заходи, які б забезпечили заміну експорту металу експортом машин, обладнання, металовиробів і суттєве збіль­шення виробництва продукції машинобудування для експорту та заміни імпорту.

Передусім потрібно зосередити зусилля на відновленні потуж­ностей експортного спрямування в усіх галузях промисловості та сільського господарства. Насамперед це стосується тих, які змо­жуть швидко налагодити випуск продукції, що користується по­питом на ринках країн СНД та світових за державної підтримки (пільгові податки та кредити, субсидії, сприяння придбанню си­ровини, матеріалів та комплектувальних виробів тощо); поновити устаткування і обладнання; відновити виробничі колективи, перш за все кваліфікованих робітників та інженерно-технічних праців­ників, гарантуючи їм пристойну зарплату і своєчасну її виплату, нормальні умови праці.

Необхідно відновити та розширити виробничі зв'язки з під­приємствами країн СНД та колишніх членів РЕВ, у кооперації з якими вироблялась значна номенклатура експортоспроможних виробів і продукції (якщо це можливо і економічно вигідно), а також налагодити випуск комплектувальних на вітчизняних під­приємствах. Одночасно з цим треба вирішувати питання ство­рення нових експортних потужностей для випуску новітньої ви­сокотехнічної продукції, виходячи з вивченого попиту на світових ринках.

Першочергову увагу необхідно приділити підприємствам ма­шинобудівного комплексу як найбільш прогресивному в науко­во-технічному відношенні. Пріоритети повинні надаватись не лише розвитку експортних потужностей сучасного літако- і суд­нобудування, аерокосмічної техніки, автомобілебудування та ви­пуску військової техніки і озброєння, а й іншим галузям, що не зможуть вивести країну на позитивні результати зовнішньоеко­номічної діяльності.

971

Слід відновити експортні потужності підприємств важкого, енергетичного, електротехнічного машинобудування, верстато- і приладобудування, з випуску продукції для нафтовидобувної та нафтохімічної промисловості. Вони можуть суттєво поповнити експортний потенціал країни продукцією, що відповідає світово­му або близькому до нього науково-технічному рівню.

Основним засобом збільшення випуску та експорту машино­будівної продукції буде виробництво машин і обладнання для потреб самої галузі, вивезення машин і технологій разом з послу­гами для об'єктів так званого технічного сприяння — енергетики, металургії, нафтогазовидобувної і нафтопереробної промислово­сті в різні країни світу, з якими мав зовнішні зв'язки колишній СРСР. Зокрема, необхідно налагодити і досягти домовленості щодо забезпечення устаткуванням енергетичних об'єктів Східної Європи, східної частини Російської Федерації та середньоазіатсь­ких теплових, гідравлічних та частково атомних електростанцій.

Зовнішня торгівля поступово повинна орієнтуватися на змен­шення експорту окремих видів продукції хімічної промисловості і чорної металургії шляхом здійснення заходів, спрямованих на відновлення попиту внутрішнього ринку. Зважаючи на збере­ження визначальної ролі чорної металургії в експорті, у металур­гійній галузі відбуватиметься перехід від експорту низькосорт­них видів прокату чорних металів до високоякісних профільних виробів з них, особливо з високоякісної легованої сталі.

Очікується збільшення експорту продукції металургійної промисловості з 5,8 млрд дол. США у 1998 р. до 6,6 у 2010-му, але зменшення питомої ваги в експорті за цей період з 46,0 до 34,7 %, хімічної та нафтохімічної промисловості відповідно з 1,5 до 2,3 млрд дол. США без зміни питомої ваги.

Розширення експортних можливостей у хімічній промислово­сті слід передбачати за рахунок виробництв, які працюють на власній сировині: кальцинована сода, сірчана кислота, пігмент­ний двоокис титану, шини для різних класів автомобілів, синте­тичні смоли, пластмаси тощо.

Експорт виробів легкої і харчової промисловості доцільно здійснювати лише в обсягах, які перевищують потреби внутріш­нього ринку (шкірсировина та вироби з неї, взуття, синтетичні, ль­няні та шовкові тканини і вироби з них, кондвироби, продукти пе­реробки м'яса, овочів і фруктів, цукор, олія та ін.), за сучасними технологіями та високої якості.

Одним з найважливіших завдань на перспективу буде віднов­лення економічних зв'язків, диверсифікація експорту на раніше

972

освоєних ринках та вихід на нові міжнародні ринки, для чого пот­рібно надавати активну допомогу суб'єктам зовнішньоекономіч­ної діяльності. Незважаючи на те що зараз декларується розвиток зовнішньоекономічних зв'язків з орієнтацією на економічно роз­винуті західні країни, важливим напрямом надалі все більше буде торгівля з країнами СНД і Балтії, перш за все з Росією.

Українські підприємства в кооперації з російськими можуть виробляти комплектне устаткування для реконструкції побудова­них за кордоном підприємств, головним чином в країнах Близького Сходу, Північної Африки, Індії і Китаю, а також країнах Прикас­пійського регіону, для будівництва нових підприємств нафтога­зовидобувної та нафтопереробної промисловості і об'єктів транспортування нафти та газу. Це вигідно, тому що в деяких з цих країн Україна розраховує отримувати з імпорту значні обсяги енергоносіїв, насамперед нафти.

У співробітництві з іншими країнами пріоритет слід надавати розширенню та поглибленню двосторонніх зв'язків, зокрема: ін­тенсифікації прикордонної торгівлі; активізації різнобічних від­носин з Республікою Білорусь, особливо в галузі економіки та в гуманітарній сфері; транспортуванню енергоносіїв в Україну та через територію України в Європу; забезпеченню широкого спів­робітництва України з країнами Центральноазіатського регіону та Республікою Казахстан, розширенню обсягів послуг промис­лового характеру, що надаватимуться будівельними організація­ми. У співробітництві з країнами Центрально-Східної Європи доцільно цілеспрямовано поглиблювати політичне, економічне, науково-технічне і культурне співробітництво України з усіма державами цього регіону.

Важливим завданням на віддалену перспективу є поглиблен­ня інтеграції з європейськими і трансатлантичними структура­ми. Визначальним при цьому є забезпечення всебічного динамі­чного розвитку відносин між Україною та Європейським Сою­зом (ЄС). Виважена державна регіональна зовнішньоекономічна стратегія на довгостроковий період сприятиме прискоренню ри­нкових перетворень та подальшому розвитку економіки України, реалізації пріоритетних завдань, раціональному територіальному розподілу праці, розвитку міжрегіональних і зовнішньо­економічних зв'язків, вирівнюванню соціально-економічного розвитку регіонів.

973