1.1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс

Економіку України як складну систему виробництва і відтво­рення матеріальних благ можна уявити як єдиний народногоспо­дарський комплекс (ЄНГК), який являє собою сукупність техно­логічно і економічно взаємопов'язаних виробництв і підприємств, що розвиваються пропорційно і функціонують у системі світової економіки. Народногосподарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основ­них з них необхідно віднести територіальне кооперування, техно­логічне та інфраструктурне інтегрування. В основі єдності ЄНГК лежить єдиний економічний простір країни.

Економічний простір — це економічно насичена територія, що вміщує багато об'єктів і зв'язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, господарсько опановані і рекреаційні пло-

221

щі, транспортні та інженерні мережі і тощо. Кожна країна має свій внутрішній простір і зв'язки із зовнішнім простором.

Близьким до поняття «економічний простір» є поняття просто­рова (територіальна) структура економіки і просторова (територі­альна) організація господарства¹.

Якість економічного простору визначається багатьма характе­ристиками і параметрами. Серед них насамперед слід виокремити:

Для функціонування економічного простору важливе значення мають відстані між його елементами. «Економічна відстань», на від­міну від фізичної, що вимірюється кілометрами, милями і та ін., характеризується передусім транспортними і трансакційними вит­ратами на подолання фізичної відстані. Ось чому економічна від­стань між одними й тими самим географічними точками вияв­ляється неоднаковою для різних товарів, послуг, груп мігрантів, що переміщуються.

Створення загальної теорії економічного простору є одним з головних завдань регіональної економіки. Проте загальноприйня­того визначення самого терміна «економічний простір» не існує. Можна виділити два визначення економічного простору, що ба­зуються на різних уявленнях про простір.

У першому випадку простір уявляється як умістилище об'єк­тів, а економічний простір — як частина цього простору (тобто підпростір), де розміщені господарські об'єкти і здійснюється го­сподарська діяльність. Залежно від обраного дослідником спосо­бу розгляду такий економічний простір може бути представлено одно-, дво- чи тривимірною моделями. Найчастіше географи ви­користовують двовимірну модель — економічну карту, що являє собою зменшену, генералізовану, математично обґрунтовану проек­цію економічних об'єктів та явищ на площину.

Термін «просторова організація» найбільше застосовується у німецькій літературі (Raumord — nung). При цьому просторова організація розуміється насамперед як природ­ний порядок (устрій) і вже потім — як діяльність з організації (упорядкування) простору.

222

У другому випадку простір розглядається як упорядкування об'єктів та відносин між ними, а економічний простір — як мно­жина взаємозалежних, взаємопов'язаних місцеположень госпо­дарської діяльності. Він є підпростором геопростору як множини географічних об'єктів з певною структурою, тобто заданою суку­пністю відносин. У такому розумінні економічний простір є бага­товимірним, але його завжди можна співвіднести з тривимірним простором і територією (чи її моделлю — картою).

Загальною моделлю такого простору є тривимірна матриця географічних даних розміру т ■ п ■ t, де т — кількість місць гос­подарської діяльності; п — кількість ознак, що їх характеризу­ють; t — кількість проміжків часу (звичайно років), під час яких здійснювалася реєстрація спостережень.

У колишньому СРСР на всій його території функціонував єди­ний народногосподарський комплекс, що базувався на загально­державній власності і планово-розподільчій системі управління. У перехідному періоді істотну роль у функціонуванні економічного простору починають відігравати ринкові відносини, а держава вис­тупає як безпосередній учасник ринку (як власник) і його внут­рішній регулятор і координатор.

Необхідними ознаками (і умовами) єдиного економічного прос­тору є загальне економічне законодавство, єдність грошово-кредит­ної системи, єдність митної території і функціонування загальних інфраструктурних систем (енергетики, транспорту, зв'язку і тощо).

Важливими складниками єдиного економічного простору є націо­нальні (загальноукраїнські) ринки товарів і послуг, праці, капіталів.

Слід мати на увазі, що єдиний економічний простір охоплює не тільки всю територію країни, а й її економічну морську аквато­рію (територіальні води, виняткову економічну зону із національ­ними правами на судноплавство, видобування корисних копалин з морського дна) і аероторію (із національними правами на діяль­ність повітряного транспорту, екологічний захист і екологічні квоти повітряного басейну).

У Конституції України зафіксовані головні вимоги, що забез­печують єдність економічного простору країни, у тому числі:

223

До основних чинників формування ЄНГК України слід зара­хувати:

Народногосподарський комплекс України характеризується такими основними рисами:

S наявність потужної промислової та агропромислової ланок;

S активна участь у міжнародному територіальному поділі праці;

S високий рівень територіального зосередження господарства більш ніж у 60 великих економічних вузлах;

■S надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

S консервативність галузевої структури промисловості з пе­реважанням у ній виробництва засобів виробництва;

S паритетність (рівність) промислового та агропромислового виробництв у багатьох областях;

•S переважно екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

S недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не від­повідає значному рекреаційному потенціалу країни;

S наявність розгалуженої транспортної системи, що має між­народне значення;

•S недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

•S слабкий розвиток інноваційного комплексу;

S низька забезпеченість власними паливно-енергетичними, водними та лісовими ресурсами;

■S застарілість технологій та зношеність основних виробничих фондів;

j недостатнє використання потужностей сировинної бази (у тому числі відходів), зокрема у будівництві.

Народногосподарський комплекс України складається із га­лузевих і територіальних підсистем (рис. 3.1). У галузевому від­ношенні ЄНГК складається із галузевих господарських комплек­сів — сукупності підприємств і об'єднань, пов'язаних функ­ціонально в системі суспільного відтворення. Головними ком­понентами ЄНГК є дві сфери — матеріальне виробництво і ви­робництво послуг,

224

Рис. 3.1. Народногосподарський комплекс України

Матеріальне виробництво складається з окремих ланок, зок­рема, це — промисловість (добувна і обробна), сільське господар­ство, будівництво, транспорт тощо. Виробництво послуг включає освіту, культуру, науку, мистецтво, сферу фінансів, кредитування, страхування, охорону здоров'я, спорт, соціальне забезпечення, жит­лово-комунальне господарство і побутове обслуговування, апа­рат органів державного та громадського управління тощо.

У територіальному відношенні ЄНГЇС складається із просто­рових соціально-економічних підсистем, об'єднаних структура­ми управління з метою здійснення відтворення життя суспільст­ва. Територіальна організація ЄНГК охоплює всі аспекти, по­в'язані з територіальним поділом праці, розміщенням продукти­вних сил, розселенням людей, взаємовідносини суспільства і природи, а також проблеми регіональної соціально-економічної політики. У більш вузькому відношенні вона включає такі кате­горії, як адміністративно-територіальна організація держави, ре­гіональне управління виробництвом, формування територіаль­них організаційно-господарських утворень, соціально-економіч­не районування.

Складовими територіальної структури економіки України є Автономна Республіка Крим, 24 області, 2 міста державного зна­чення, 490 складових районів, 451 місто, 893 селища міського ти­пу і 28,6 тис. сіл. У регіональній структурі держави виділяється 12 спеціальних економічних зон і 9 регіонів, де запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності.

Окрім галузевих і територіальних складових ЄНГК, перехід від індустріальної суспільної інформації до постіндустріальної або інформаційної вимагає створення і розвитку загальнонаціо­нальної inno-high-tech мережі (технопарки, інноваційні порти, ін-но-терри) як третього компоненту народногосподарського ком­плексу держави.

Першими кроками на цьому шляху стало створення загально­національної мережі технопарків, у Харкові триває розробка ін­новаційного порту, що започатковує основи загальнонаціональ­ної інноваційної мережі. Інноваційний порт — це сучасна струк­турно-територіальна складова української економіки, головним завданням якої є адаптація зовнішніх технологій та розроблення і трансферт внутрішніх технологій.

Перший етап — «втілення» — це організація спеціальної за­гальнонаціональної інноваційно-технологічної системи, до складу якої будуть входити технологічні та інноваційні науково-вироб­ничі зони, технопарки, технополіси і техноінкубатори.

226

Другий етап — «сегментування» — це етап створення іннова­ційних портів, іннотерів (інноваційних територій) та економічних інноваційних груп як базових елементів адаптації та впровадження новітніх високотехнологічних потоків та структур, орієнтованих на залучення закордонних приватних інвестицій. Інноваційні пор­ти стануть своєрідними «технологічними коридорами», через які українська економіка приєднається до глобальної світової еконо­міки. Вони стають ефективним каналом проведення етапу «сегме­нтування», сучасною структурою української економіки. Поєд­нання її з технопарками, техноінкубаторами, провідними вироб­ництвами, інноваційними та інвестиційними банками і науково-тех­нічними дослідницькими центрами створює ефективну українську загальнонаціональну інноваційну структуру.

Третій етап — «експансія» — це етап створення загальнонаціо­нальної inno-hi-tech мережі, що забезпечить адекватний зворот­ний зв 'язок між усіма складовими національної instant-економіки. Тому що за сучасних умов ключовим чинником розвитку є ефе­ктивність інформаційно-комунікативних зв 'язків між структу­рами та сегментами неекономічної системи.

Створення неекономічного кластеру української економіки почалось уже зараз на базі спеціальних економічних та інвести­ційних зон. Перший досвід реалізації даної стратегії має Харків, де відпрацьовується модель перетворення міста на «іннотерру». Створена робоча група в складі керівників області й міста, вироб­ничих, наукових і навчальних установ, представників національ­ного технопарку з проблем розробки концепції створення у місті інноваційного порту. Наша країна має мобілізувати та структури-зувати свої інтелектуальні та інноваційні активи, розпочати про­цес капіталізації, глобалізації і гуманітаризації новітніх галузей економіки. Наприклад, Україна має розвивати свій фондовий ри­нок hi-tech компаній, приєднатися до мережі міжнародних фондо­вих ринків програмного забезпечення, капіталізувати основні україн­ські виробничі і торговельні бренди відповідно до ринкових стан­дартів геоекономіки, надати властивостей мережності, інформа-ційності та відкритості українському споживчому ринку.

Таким чином, базовим визначальним елементом нової націо­нальної стратегії включення до світової глобальної гуманітарної економіки є формула «трьох І» — інновації, інвестиції та інформа­ційні технології.

У сучасних умовах єдиним правильним стратегічним вибо­ром для України має стати не наздоганяюча, не випереджаюча моделі розвитку, а стратегія включення {attachment strategy)

227