Сама структура експорту та імпорту будь-якої країни відоб­ражає передусім здатність галузей її народногосподарського комп­лексу до міжнародної співпраці та конкуренції. Керуючись довго­строковою метою України зайняти своє місце в міжнародному по­ділі праці і враховуючи сьогоднішні реалії і можливості, доціль­но в короткі строки зосередити ресурси на пріоритетних напря­мах промислового і сільськогосподарського виробництва, за яки­ми можна було б здійснити прорив у світову економіку, на світо­вий ринок. Саме таким чином відбувався економічний злет країн Південно-Східної Азії («азіатські тигри»). Особливу увагу слід звернути на експортне виробництво, від якого великою мірою за­лежить місце України в системі світового господарства.

Україна традиційно протягом багатьох років посідала провідне місце у складі СРСР у розвитку експортного виробництва серед ін­ших республік. Для цього були вагомі об'єктивні умови, насампе­ред природні ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, кваліфіковані трудові ресурси, географічне положення, транспортне забезпечення та ін. Про це свідчать такі дані: частка України в останні роки існування СРСР становила 20 % загально­союзних експортних поставок. За окремими видами експортних по­ставок питома вага України становила: по залізній руді — 98 %, мар­ганцевій руді — 100, чавуну і трубах — 75, ковальсько-пресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах — більше ніж 70, екс­каваторах і сортового прокату — більше ніж 60 % і т. д. Сучасні можливості експортного потенціалу України повною мірою зале­жать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.

Аналіз зовнішньої торгівлі товарами за 1995—2000 pp. показує, що баланс зовнішньої торгівлі в Україні з країнами світу змінився з негативного на позитивне значення (експорт товарів перевищив їх імпорт у 2000 р. більше ніж на 400 млн дол. США). Лише з краї­нами колишнього Радянського Союзу сальдо зовнішньої торгівлі залишається від'ємним. У 2000 р. Україна імпортувала з цих країн товарів на 3,5 млрд дол. США більше, ніж експортувала до них, у тому числі з Росією — на 2,3 млрд дол. США. Ця різниця між екс­портом та імпортом товарів в Україні зумовлена передусім від'єм­ним сальдо по імпорту природного газу, нафти, дизельного паль­ного, вугілля, тобто в основному за рахунок енергоносіїв.

У структурі зовнішньої торгівлі велике значення має експорт по­слуг. Нині він став одним з найважливіших чинників динамічного розвитку зовнішньої торгівлі України та інших країн світу. За дани­ми платіжного балансу в структурі валютних надходжень України на експорт послуг припадає більше 20 %. У 2000 р. Україна здійсню-

вала зовнішні торговельні операції послугами більше ніж з 150 краї­нами світу і експорт послуг становив понад 3,5 млрд дол. США.

Найбільша частина в загальному експорті послуг припадає на транспортні послуги (майже 84 % у 2000 р.). В експорті транспорт­них послуг більше половини займає транзит російських енерго­носіїв (нафти, нафотопродуктів та природного газу). Однак у пе­рспективі їх транзит, буде, очевидно, скорочуватися у зв'язку з реалізацією Росією проектів альтернативних маршрутів транспо­ртування нафти і природного газу поза межами України. Тому збереження та розвиток транзитних можливостей залежатимуть від виваженої тарифної політики України, а також успіху в реалі­зації проекту транзиту Каспійської та Близькосхідної нафти.

Слабо представлена Україна на ринку будівельних послуг, експорт яких у 2000 р. становив лише 37,2 млн дол. США, або 1,1 % загального експорту послуг.

Незважаючи на те що у 1980—1990 pp. Україна та інші респуб­ліки Радянського Союзу здійснювали великі експортні поставки продукції машинобудування (включаючи озброєння), експорт пос­луг з ремонту нині становить лише 134,5 млн дол. США, або 3,9 % загального експорту послуг.

Таблиця 6.2

Структура експорту-імпорту послуг україни у 1995 і 2000 pp. (частки у загальному обсязі послуг, %)

940

941

Незначними є обсяги експорту комп'ютерних, туристичних, фі­нансових, страхових та інших послуг України (табл. 6.2).

Обмін науково-технічними знаннями, або науково-технічне співробітництво, передбачає взаємообмін науково-технічною ін­формацією, патентами, ліцензіями, а також спільні розробки гло­бальних і регіональних наукових програм і проектів (освоєння космічного простору, ресурсів Світового океану, розвиток ядер­ної енергетики та ін.).

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України відбувається у таких формах: