Проблеми розвитку зв'язку України полягають, головним чи­ном, у низькій телефонній щільності, фізично зношеному і заста­рілому обладнанні, в малорозвиненій цифровій первинній мере­жі, недостатній кількості телевізійних каналів для потреб держав­ного і комерційного мовлення, високій питомій вазі ручної праці в поштовій галузі і низькій якості поштових послуг, територіаль­них диспропорціях у рівні розвитку галузі індустріальних регіо­нів та периферії.

Існуюча в Україні первинна мережа, а також найбільш розга­лужені вторинні мережі телефонного і телеграфного зв'язку осна­щені переважно аналоговими системами передачі і таким самим комутаційним обладнанням. Цим системам притаманна низька якість каналів зв'язку, особливо помітна при передаванні дискре­тних сигналів.

Таблиця 3.74

Телефонний зв'язок загального користування в україні у 1990,1995—2000 pp.

526

Для вирішення питання інформатизації України необхідно провести значні структурні зміни у зв'язку, наслідком яких має стати демонополізація галузі, залучення вітчизняного та зарубіж­ного приватного капіталу, створення сучасного регульованого ринку телекомунікацій. Для вирішення цього завдання необхідно знайти компроміс між інтересами держави, яка відповідає за ін­фраструктури! системи життєзабезпечення суспільства, та інтере­сами приватних власників, що забезпечують надходження інвес­тицій.

Слід зазначити, що довгостроковим наслідком приватизації в галузі зв'язку повинно було б стати розшарування підприємств галузі за ступенем участі держави в їх діяльності та за рівнем ефективності, тобто після закінчення процесу приватизації мав відбутися розподіл на підструктури високого технологічного рів­ня, що працюють за найсучаснішими технологіями та орієнтовані на заможного споживача, і підструктури, які працюють на коли­шній технологічній основі з орієнтацією на масового споживача з низькими доходами. Але гальмування процесу приватизації знач­ним чином призупинило процес появи на українському інформа­ційно-технологічному ринку відповідних сучасному світовому рівню технологій зв'язку, за рахунок чого на межі кінця 90-х — початку 2000-го pp. розвиток галузі зв'язку в Україні не повністю адекватний процесам на переважній більшості світового інфор­маційного простору. Проте певні ознаки цих процесів помітні вже сьогодні. Розшарування інфраструктури галузі зв'язку — яви­ще неминуче з огляду на соціальну диференціацію, приватизацію та політику відкритості країни.

Таким чином, виходячи з аналізу проблем розвитку галузі, ос­новним напрямом реконструкції та розширення ємності мереж є їх цифровізація. Цифрові системи передачі у поєднанні з оптово-локонними кабелями дають можливість значно збільшувати єм­ність станцій телефонного зв'язку. Також вони дають змогу ство­рювати комбіновані станції, що використовуються на місцевих, міжміських та міжнародних мережах. Це суттєво впливає на принципи побудови мереж зв'язку, зменшує кількість ієрархіч­них рівнів станцій на мережах. У цьому напрямі найближчим ча­сом будуть створені мережі зв'язку з інтегральним обслугову­ванням на основі цифрових каналів зі швидкістю передачі інфор­мації 64 кбіт/с (ISDN) та широкосмугових каналів (B-ISDN).

Передбачається, що мережі стільникового зв'язку та персональ­ного радіовиклику (пейджингу) розвиватимуться за рахунок ви­користання нових діапазонів радіочастот, а також впровадження

527

найсучасніших, порівняно з широко вживаними зараз в Україні, стандартів.

Найбільшу територію покриття сьогодні в Україні поки що мають мережі стільникового зв'язку NMT-450. Хоча можливості цього стандарту, на думку деяких фахівців, не можна вважати ос­таточно вичерпаними, йому притаманні спільні для всіх аналого­вих стандартів недоліки: відсутність належного захисту інформа­ції та порівняно низька якість зв'язку. Тому в Україні згідно з концепцією розвитку рухомих мереж зв'язку більш перспектив­ними визнано цифрові стандарти другого покоління GSM-900 та DCS-1800, які вже впроваджуються більшістю операторів. Надалі передбачається впровадження системи рухомого зв'язку третього покоління UMTS, яка буде забезпечувати передавання інформації на певних ділянках зі швидкістю до 2 Мбіт/с. Для систем персо­нального радіовиклику використовуються стандарти POCSAG, ERMES та FLEX.

Використання транкінгових систем через низьку ефективність використання радіочастот слід вважати доцільним передусім для відомчого зв'язку, а також у невеликих населених пунктах, де розгортання стільникової мережі не є виправданим з погляду по­вернення витрат.

Для швидкого та ефективного розвитку зв'язку потрібно ви­користовувати зарубіжний досвід, інвестиції, нові технології. Се­ред нових технологій найбільш важливими є:

Пріоритетним напрямком розвитку первинної мережі є будів­ництво магістральних цифрових волоконно-оптичних (ВОЛЗ) та радіорелейних (ЦРРЛ) ліній зв'язку, які забезпечують значно біль­шу пропускну спроможність ліній зв'язку (на два-три порядки).

Географічне розташування України є вигідним з погляду ор­ганізації транзитних маршрутів на шляху з Європи в Азію. Цим зумовлена участь України в багатьох міжнародних телекомуніка­ційних проектах, а саме ІТУР, TEL, TAE, BSFOCS.

Необхідним є й розвиток традиційного місцевого телефонного зв'язку. Кількість нових ліній радіотелефонного зв'язку збільшу-

528

ється значно швидше, ніж темпи зростання проводових видів зв'яз­ку. Використовуватимуться в основному такі технології безпрово-дового зв'язку:

Передбачається, що мережі персонального радіовиклику (пей-джингу) та стільникового зв'язку розвиватимуться за рахунок вико­ристання нових діапазонів радіочастот, а також впровадження більш сучасних порівняно з широко вживаними зараз в Україні стандартів.

Основою впровадження ABC та служб різного призначення ста­не будівництво цифрових супутникових, кабельних та стільнико­вих мереж зв'язку, впровадження нових технологій передачі сиг­налів і нових засобів комутації, таких як мережі B-ISDN, системи ба­гатоканального абонентського доступу MMDS, MVDS та їх аналоги.

Виходячи з концептуальних засад розвитку економіки Украї­ни, які передбачають, серед іншого, пріоритетну орієнтацію на національного виробника, розвиток галузі зв'язку має бути не­розривно пов'язаним із відповідним розвитком промисловості за­собів зв'язку в Україні. До 1991 р. в нашій країні практично були відсутні власні розробки та виробництво більшості технічних за­собів зв'язку, а також елементної бази та електронних компонен­тів для їх виробництва. В основному вироблялась деяка апарату­ра документального електрозв'язку, апаратура ущільнення і телефонна комутаційна апаратура малої ємності.

Розвиток телекомунікаційної галузі в Україні проводиться в процесі конверсії підприємств оборонної промисловості шляхом їх перепрофілювання. Але цей процес виявився занадто дорогим. Все ж вдалося дещо зробити: почалося виробництво цифрових АТС, цифрових систем передачі, цифрових РРЛ, телефонних і факсимільних апаратів, оптичного волокна та ін.

Для прискорення розвитку галузі розроблено ряд інвестицій­но-інноваційних проектів:

529