8.5. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення транспорту

відновлення морально і фізично застарілого парку рухомого складу, низька його конкурентоспроможність на зовнішньому та внутрішньому ринках;

відсутність іноземних та вітчизняних інвестицій на модерні­зацію рухомого складу через невелику привабливість і окупність проектів (особливо рухомого складу залізничного та автомобіль­ного транспорту для збиткових пасажирських перевезень);

недосконалість нормативно-правового забезпечення діяль­ності транспортно-дорожнього комплексу, повільне вирішення питань уніфікації транспортного законодавства відповідно до між­народного права;

незадовільний фінансовий стан підприємств транспорту, об-тяжених платіжною кризою та невирішеністю питання про ком­пенсацію втрат доходів від пільгових перевезень населення та ре­гулюванням тарифів.

виведення зі складу авіапідприємств аеропортів і авіаком­паній як самостійних господарських суб'єктів;

подальше реформування авіакомпаній та авіапідприємств — проведення акціонування, корпоратизації;

передача окремих аеропортів у комунальну власність;

створення лізингового фонду для закупівлі нової авіаційної техніки.

звільнення суб'єктів автотранспортної діяльності від необ­хідності забезпечувати безкоштовні перевезення, для чого потріб­но розробити і запровадити порядок реалізації прав громадян на пільговий проїзд;

лібералізацію тарифної політики на пасажирських переве­зеннях, упровадження поступового, протягом 3—5 років, процесу скорочення сегмента державного регулювання тарифів з ураху­ванням як технологічних можливостей, так і соціальних аспектів, у першу чергу проведення дерегуляції тарифів на перевезення пасажирів у регулярному міжобласному сполученні.

відшкодування втрат залізницям від перевезень пільгових пасажирів (у приміському сполученні — це понад 80 % пасажи­рів), що дасть можливість ліквідувати перехресне субсидіювання пасажирських перевезень за рахунок вантажних та направити кошти на закупівлю рухомого складу;

фінансування робіт з відновлення, модернізації та організа­ції виробництва вітчизняного рухомого складу як за рахунок влас­них коштів залізниць, так і за рахунок бюджетних коштів, як це передбачено, зокрема, Державною програмою розвитку рейково­го рухомого складу;

удосконалення структури управління залізничним транспор­том, що передбачає повне розмежування функцій державного і господарського керування.

власні кошти судноплавних компаній;

залучення державних кредитних ресурсів;

використання іноземних кредитів;

створення лізингових компаній.

збільшення перевезень зовнішньоторговельних вантажів віт­чизняним флотом, залучення додаткових вантажопотоків шляхом удосконалення тарифної політики, реалізації Національної Прог­рами інтеграції України в Європейський Союз;

розвитку інфраструктури портів, будівництва і реконструк­ції причалів, перевантажувальних комплексів, будівництва заліз­ниць у портах;

створення вільних економічних зон різних типів у морських портах і територіях, що прилягають до портів Одеси, Іллічівська, Рені, Ізмаїла, Маріуполя;

інтенсифікації перевантажувальних робіт у портах — відно­влення перевантажувального устаткування, створення конкурент­ного середовища стивідорних, експедиторських та інших комер­ційних структур;

поетапної приватизації судноремонтного виробництва для входження в міжнародний ринок ремонту флоту — поетап­ного роздержавлення на Іллічівському СРЗ і Одеському СРЗ «Україна».

забезпечення фінансування дорожнього господарства в пов­ному обсязі відповідно до Закону України «Про джерела фінан­сування дорожнього господарства України» шляхом створення спеціалізованих дорожніх фондів і залучення додаткових альтер­нативних джерел фінансування;

удосконалення структури керування дорожнім господарст­вом шляхом розмежування функцій господаря шляхів та замов­ника від виконавця робіт.

утвердження ролі України як транзитної держави;

розвиток мережі міжнародних транспортних коридорів;

інтеграція транспорту України в міжнародну транспортну систему на основі створення національної нормативної бази галу­зі, адаптованої до міжнародної;

забезпечення відновлення рухомого складу, основних фон­дів галузі з метою досягнення їх конкурентоспроможності на зов­нішньому та внутрішньому ринках;

організації безпеки роботи транспорту;

введення ресурсозберігаючих і енергозберігаючих техноло­гій, зменшення шкідливого впливу на навколишнє природне сере­довище;

удосконалення державного регулювання, структури управ­ління та реформування галузі;

залучення інвестицій у розвиток транспортно-дорожнього комплексу.