Саме тут у море впадає Північно-Кримський канал, вода якого вміщує отрутохімікати із зрошувальних полів.

За оцінками міжнародних експертів, економічні втрати від заб­руднення, скорочення рибного промислу і туризму в басейні Чор­ного моря становлять 500 млн дол. США щорічно.

Великі забруднення повітря діоксидами азоту і оксидами вуг­лецю пов'язані з роботою ТЕЦ, розташованих у великих містах, їх середньорічний вміст у містах Одесі, Севастополі у два і біль­ше разів перевищує гранично допустимі концентрації.

Сильно забруднює повітря автотранспорт. Викиди в атмосфе­ру становлять 40 % оксидів вуглецю та вуглеводнів, більше 30 % оксидів азоту (від загальної кількості викидів). В АР Крим вики­ди автотранспорту становлять близько 80 % загального об'єму ви­кидів в атмосферу.

Викиди шкідливих речовин в атмосферу у 2000 р. по окремих містах району становили: Херсон — 8,0 тис. т, Одеса — 9,4 тис, Миколаїв — 5,7 тис, Севастополь — 2,6 тис, Сімферополь — 2,0 тис т. З них переважають газоподібні речовини (сірчано-кис­лий ангідрид, окис вуглецю).

Питома вага району в об'ємах скидання забруднених стічних вод без очищення в природні поверхневі водні об'єкти становить 13,1 % від загальних обсягів в Україні, а також залпові аварійні забруднення водних об'єктів — 18,1 % до України, значна части­на з них припадає на Одеську область.

Таким чином, незбалансованість розвитку окремих галузей економіки, екстенсивне природокористування, погіршання при­родного середовища пов'язано з недотриманням природозбері-гаючої геоекологічної політики в розвитку промисловості, сіль­ського господарства, будівництва, як в Україні в цілому, так і в Причорноморському економічному районі.

9.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району

Соціально-економічний розвиток Причорноморського еконо­мічного району відбувається в складних умовах розбудови рин­кової економіки України, що виявляються в недосконалій струк­турній політиці держави, невизначеності форм та методів її ре­гулюючого впливу, порушенні господарських зв'язків, спаду ви­робництва, загостренні соціальних суперечностей тощо. Еконо­мічні процеси не супроводжуються відчутними якісними пере-

878

твореннями, позитивними структурними змінами, подоланням нагромаджених за останні роки відтворювальних деформацій та деформацій у соціальній сфері. У багатьох напрямах зафіксовано поглиблення зазначених диспропорцій, які потребують негайного усунення.

Однією з ключових проблем є структурна деформація проми­слового виробництва. Незважаючи на зростання випуску продук­ції переважно кінцевого використання, загальна тенденція погір­шення структури промислового виробництва не змінилася.

Залишається на дуже низькому рівні коефіцієнт оновлення та введення в дію основних фондів. У розвитку інвестиційного комп­лексу району необхідно здійснювати заходи з удосконалення структури капітальних вкладень відповідно до змін у структурі господарства, спрямовувати випереджальними темпами капіта­ловкладення у виробничу сферу, стимулювати інвестиційну діяль­ність суб'єктів господарювання. У цьому контексті першочергове значення має підвищення конкурентоспроможності економіки При­чорноморського економічного району та реалізація інноваційної стратегії її розвитку, зниження енергомісткості та матеріаломіст­кості промислового виробництва, закріплення позитивних нас­лідків реформування АПК, забезпечення загального приросту продукції, остаточне подолання збитковості та зміцнення фінан­сового стану сільськогосподарських підприємств.

Особливої уваги потребують проблеми, пов'язані з соціаль­ною сферою, рівнем життя населення, проблеми зайнятості, під­вищення добробуту широких верств населення. Важливим є за­безпечення більш ефективного використання та розвитку трудо­вого потенціалу населення регіону.

Подальший економічний і соціальний розвиток регіону пов'я­заний з поліпшенням стану довкілля, раціональним використан­ням природних ресурсів на основі застосування економічних ін­струментів раціонального використання природних ресурсів, здійс­нення на регіональному та місцевому рівнях невідкладних захо­дів, спрямованих на забезпечення надійної екологічної безпеки.

Основні проблеми землекористування в Причорноморському економічному районі пов'язані з надмірно високим рівнем роз-ораності земель (81,2 %), екстенсивним розвитком землеробства, розвитком ерозійних процесів у зв'язку з недосконалістю зрошу­вальних систем. Значні проблеми пов'язані із забрудненістю зе­мель промисловими відходами в районах інтенсивного розвитку промисловості і рисових чеків, які призводять до порушення і по­гіршання стану та якісних характеристик ґрунтового покриву.

879

Згідно зі стратегією розвитку України до 2010 р. в Причорно­морському економічному районі пріоритет надається розвитку морегосподарського комплексу: суднобудуванню та судоремон­ту, рибному та портовому господарству, машинобудуванню для АПК, освоєнню нафтогазових родовищ шельфової зони Чорного моря. Важливим напрямом є створення сучасної інфраструктури туризму та оздоровлення в Криму, Одеській, Миколаївській та Херсонській областях.

Необхідною умовою для поліпшення соціально-економічного стану в регіоні є структурна перебудова народногосподарського комплексу на принципах взаємоузгодження регіональних і загаль­нодержавних інтересів, спрямування значної частини інвестицій на розвиток перспективних галузей економіки і окремих підпри­ємств, що випускають конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію.

Перспективним є розвиток технопарку Причорномор'я, який включає науково-технічний та виробничий потенціал трьох най­більших причорноморських міст регіону — Одеси, Миколаєва, Херсона. Співпраця висококваліфікованих кадрів учених та ін­женерів за відповідної фінансової підтримки держави, міжнарод­них кредитів дасть можливість створювати продукцію на рівні кращих світових зразків.

Велике значення для розвитку економіки Причорноморського району має участь України в організації Чорноморського еконо­мічного співробітництва (ЧЕС), що надасть можливість реалізації стратегічно важливих вітчизняних проектів, а також впливати на формування політики та основних напрямків розвитку економіки в країнах Чорноморського регіону, налагодити взаємовигідне еко­номічне співробітництво з ними.

880

Розділ V

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА І УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ В УКРАЇНІ

1. Сутність, мета і завдання регіональної політики

Сутність державної регіональної економічної полі­тики.

Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики.

Цілі державної регіональної економічної політики.

Завдання державної регіональної економічної по­літики.

Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил.

1.1. Сутність державної регіональної економічної політики

Регіональна політика є невід'ємною складовою загальнодер­жавної економічної політики. Вона ґрунтується на пріоритетності національних інтересів, економічній самостійності регіонів та сприяє ефективному використанню внутрішнього потенціалу те­риторій. Здійснення цієї політики повинно забезпечити єдність державних, регіональних та місцевих інтересів. Поняття регіональ­ної політики виникло у XX ст. Спочатку нею позначали зусилля національного уряду щодо подолання істотних відмінностей між рівнями розвитку різних регіонів, а надалі — всю сукупність дій, спрямовану на вирішення внутрішніх проблем регіонів.

Державна регіональна економічна політика — це цілеспрямо­вана діяльність держави щодо управління соціальним, економі­чним, екологічним розвитком регіонів. Вона містить комплекс дер­жавних рішень та конкретних заходів, які відповідають економіч­ній стратегії держави. Ця політика характеризується певною сукуп­ністю цілей, завдань, механізмів, які визначають її стратегію і так­тику; передбачає врахування широкого спектра національних, політичних, соціальних чинників, що і дозволяє впливати на тен-

881

денції регіонального розвитку. Вона охоплює всю систему взає­мовідносин між державою і регіонами, з одного боку, та між регіо­нами — з другого.

В умовах перехідної економіки ця політика націлена на подо­лання кризових явищ і дезінтеграційних процесів. Через соціально-економічне піднесення регіонів зміцнюється економічний потен­ціал держави. Головне її спрямування — це забезпечення раціо­нального використання природних ресурсів регіонів, нормаліза­ція життєдіяльності населення, досягнення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної структури економіки. Державна регіональна економічна політика України формується таким чи­ном, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створи­ти рівновигідні умови функціонування регіональних господарсь­ких комплексів. Вона ґрунтується на таких основних принципах:

Під час здійснення конкретних заходів державної регіональної економічної політики передбачається: сформувати нову територіаль­ну структуру державного сектору економіки; реформувати систему управління державним сектором економіки; зміцнити економічні основи місцевого самоврядування та розширити його соціально-економічні функції; здійснити поетапний перехід на обґрунтовану систему бюджетного регулювання та розширити права місцевих ор­ганів виконавчої влади в бюджетній політиці України.

У більшості країн Європи регіональна політика зародилася в 50—60-ті pp. XX ст. Вона була зорієнтована на підтягування до середнього рівня промислових, периферійних або гірських регіо-

882

нів. З середини 1970-х pp. поряд з реалізацією регіональної полі­тики кожною європейською державою розпочався процес форму­вання регіональної політики Європейського Співтовариства з ме­тою допомоги відсталим регіонам країн — членів ЄС. Це були переважно вугільні та металургійні регіони, що перебували в умовах стагнації. У зв'язку зі вступом до ЄС нових членів відбу­валися істотні зміни в цілях, завданнях та механізмі формування цієї політики. Протягом 1975-—1988 pp. ЄС здійснювало регіональ­ну політику через Європейський фонд регіонального розвитку. Надалі почав відчуватися вплив зовнішніх чинників глобального характеру — збільшення чисельності безробітних в країнах ЄС, загострилися проблеми збуту продукції, дефіциту торговельного балансу тощо. За цих умов були визначені нові регіони, що потре­бують допомоги.

Протягом 1980-х pp. була розроблена нова стратегія регіональ­ного розвитку, в центрі якої знаходились такі пріоритети: стиму­лювання малого і середнього бізнесу, сприяння розробці нових масштабних регіональних проектів, нарощування інноваційного потенціалу територій. Основними принципами сучасної регіональ­ної політики ЄС визнано: субсидіарність, децентралізацію, парт­нерство, програмування, концентрацію, адиціоналізм. Базовим се­ред них є принцип субсидіарності, згідно з яким вищі суспільні одиниці повинні розв'язувати лише ті проблеми, які не можуть бути вирішені нижчими структурами. Децентралізація передба­чає розподіл повноважень, ресурсів, бюджетних коштів на ко­ристь менш розвинутих регіонів. Ці два принципи активізують місцеву ініціативу і мають принципове значення для регіональної політики. Принцип партнерства стимулює активне співробітницт­во між суб'єктами з метою досягнення єдиної мети. Міжрегіональ­не співробітництво, розвиток транскордонного співробітництва посідають провідне місце у регіональній економічній політиці країн світу.

Принцип програмування означає, що в політиці ЄС важливу роль відіграє розробка стратегій програмного характеру з ураху­ванням довгострокових цілей. Відповідно до цього програмуван­ня передбачає чітке визначення порядку дій, джерел фінансуван­ня, виконавців, негативних і позитивних наслідків здійснюваних заходів. Програмування забезпечує цілеспрямоване виконання пев­них проектів — від визначення мети до її повного досягнення, а також координацію дій у просторі й часі.

Важливе значення в регіональній політиці мають принципи кон­центрації та адиціоналізму. Вони є взаємодоповнюючими і забез-

883