Займаючи передові позиції з кількісних показників щодо ви­пуску гірничо-металургійної продукції, металургійний комплекс України за якісними і структурними параметрами, рівнем техніки і технологій посідає одне з останніх місць серед країн, які вироб­ляють чорні метали.

Як свідчать дані, наведені в табл. 3.28, обсяги виробництва основних видів продукції чорної металургії в 2000 р. становили від 26,2 % до 61 % від рівня 1990 р. і значно перевищили показники 1995 р. з усіх видів продукції, окрім товарної марганцевої руди.

В Україні виробляється 4 % світового обсягу сталі. За рівнем її виплавки Україна вийшла на сьоме місце у світі (попереду Ки­тай, Японія, США, Росія, Німеччина та Південна Корея).

Таблиця 3.28

Виробництво основних видів продукції

Чорної металургії україни

у 1990,1995—2000 pp., млн т

328

Чорна металургія потребує вирішення низки проблем, що стримують її ефективний розвиток. Найголовнішою проблемою української чорної металургії є її технічне і технологічне відста­вання від країн з розвинутою металургією і конкурентів на мета­лургійному ринку. Майже всі металургійні підприємства України відзначаються підвищеним рівнем витрат матеріальних, паливно-енергетичних, трудових та інших ресурсів порівняно з металургією розвинутих країн. У цілому витрати на енергоресурси становлять в Україні понад 40 % собівартості продукції проти 20—25 % в Япо­нії та США. Зокрема, коксу в доменному виробництві витра­чається на 25—30 % більше.

Неефективною є структура металургійної сировини. Останні­ми роками в Україні всупереч світовій тенденції знижується пи­тома вага брухту як сировини для виробництва сталі і натомість зростає частка переробного чавуну. На виплавку чавуну витрача­ється понад 60 % загальних енерговитрат металургійного циклу. Енергомісткість виплавки 1 т чавуну вдвічі вища, ніж енергоміст-кість 1 т металолому. Звідси очевидні високі енерговитрати у ви­робництві сталі. До того ж до 30 % лому чорних металів комер­ційними структурами вивозиться за кордон, що не відповідає ін­тересам держави і металургійного комплексу.

Майже половина сталі (48,3 %) виплавляється в Україні низь­копродуктивним, енерговитратним мартенівським способом. У Росії цей показник знижено до 27 %, у середньому у світі він ста­новить 4,6 %, а в передових країнах (Японія, Корея, США) це ви­робництво практично відсутнє. Значно відстає Україна і за обся­гами виплавленої сталі, що розливається на машинах безперерв­ного лиття заготовок (МБЛЗ). Цей спосіб було винайдено і запро­ваджено вперше у світі на початку 1960-х pp. саме в Україні, на Донецькому металургійному заводі. У світі цим способом розли­вається 83,3 % сталі, в Росії— 52 %, а в Україні лише 16,1 %.

Наскрізний витратний коефіцієнт від рідкої сталі до готового прокату в українській чорній металургії дорівнює 1,3, тобто втра­ти металу в процесі виробництва 1 т готового прокату становлять 300 кг, в США — 180 кг, а в Японії — 50 кг.

Для чорної металургії України характерним є низький рівень використання прогресивних світових технологічних досягнень у гірничорудній промисловості і переробках металургійного циклу. Зокрема, в доменному виробництві це — вдування пиловугільно­го палива. В сталеплавильному — різні способи позапічної оброб­ки сталі, для покращання її якості; агрегати «піч—ківш» — для отримання потрібного хімічного складу сталі. Випуск продукції

329

на застарілому обладнанні і за відсталими технологіями призво­дить до високої собівартості і низької якості продукції.

Важливою проблемою є значний знос промислово-виробничих основних фондів, який становить у середньому по комплексу 56,5 %, а по активній частині фондів — машинах, агрегатах, обладнанню — 64,1 %. У деяких виробництвах, зокрема в гірничорудній промис­ловості, знос фондів ще вищий. Це також знижує якість продук­ції. Існує проблема надлишкових потужностей, низької заванта­женості потужностей. У 2000—2001 pp. вона почала зростати, нап­риклад у виробництві сталі залишається на рівні 72,2 %. У той же час у Росії потужності з виробництва сталі завантажені на 77,1 %, у країнах ЄС — на 78,9 %, у США — на 83 %, у Китаї — на 94 %.

Продовжує існувати нераціональна структура металопродукції, що виробляється, низький рівень виробництва прогресивних видів металопродукції і металу підвищеної якості. Сортаментна струк­тура прокату в Україні відрізняється від аналогічної структури в промислово розвинутих країнах більш низькою часткою листа, білої жерсті, прокату з різними антикорозійними покриттями, хо­лоднокатаного тонкого листа та інших економічних видів прокату.

Існує незбалансована структура виробництва і споживання металопродукції. Україна виробляє металу значно більше, ніж споживає, і вивозить великі обсяги металопродукції, що виробля­ється надлишково. У той же час Україна змушена завозити для потреб власного споживання інші види продукції, які зовсім не виробляються або виробляються недостатньо. Це є наслідком ре­гіональної спеціалізації України як частини металургійного комп­лексу колишнього СРСР. Тому внаслідок відсутності необхідних феросплавів в Україні залишається дуже низька частка виплавки легованих і високолегованих сталей (у 2000 р. — 3,9 %, у тому числі високолегованої — 0,3 %). Нижче рівня потреби в Україні виробляються і завозяться в Україну сортова конструкційна лего­вана сталь, швидкоріжуча сталь, холоднокатаний лист, тонколис­това конструкційна холоднокатана сталь, жерсть чорна і біла, бан­дажі і кільця, деякі види метизів, фасонних профілів прокату тощо.

Серйозним недоліком комплексу є його майже повна орієнта­ція на експорт продукції. У 2000 р. внутрішнє споживання мета­лопродукції становило близько 21 %, решта була експортована. У розвинутих країнах обернене співвідношення: внутрішнє спожи­вання — 80 %, а експорт — 20 %. Залежність від кон'юнктури зовнішніх ринків збережеться і надалі. Така залежність особливо негативно проявляється в кризові для світової чорної металургії часи. При цьому слід враховувати посилення конкуренції у боротьбі

330

за ринки збуту і різке зростання застосування антидемпінгових санкцій та введення квот на постачання рентабельної продукції. У першу чергу це стосується найпривабливіших щодо ціни рин­ків збуту (ЄС, США). Тому перспективи не тільки зростання, а й збереження позицій української продукції на світових ринках за­лишаються під постійною загрозою. На країни ЄС припадає лише 1,8 % українського експорту. Більше половини металу (52,6% у 2000 р.) вивозилося в країни Азії і Близького Сходу, в країни СНД — 16,7 %, в країни Східної і Центральної Європи (що не входять до ЄС) — 8,6 %, решта — в інші регіони світу.

Залишається недосконалою структура експорту металопродук­ції. На відміну від передових країн з розвиненою металургією, в експорті яких переважає продукція з високим ступенем переробки, в експорті України склалися обернені співвідношення. Так, серед-ньосвітовий показник торгівлі готовим прокатом дорівнює приб­лизно 75 %, а для розвинутих країн, де є металургія (ЄС, Японія, Корея), він сягає 90—95 %. В Україні частка готового прокату (більше половини його становить гарячекатаний товстий лист) три­мається на рівні 50—55 %, а решта — це сировинні матеріали (ча­вун, феросплави) та напівфабрикати (сляби, практично всі види заготовки). Таким чином, доступ України до найприбутковіших сег­ментів ринку металопродукції залишається обмеженим, за нею зак­ріплюється роль постачальника сировини та продуктів низького сту­пеня переробки. Все це послаблює позиції України у світовому роз­поділі праці та призводить до подальшого скорочення ринків збу­ту готової продукції і значних втрат валютних коштів.

У 2004 р. Кабінет Міністрів України затвердив «Національну Програму розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу України до 2010 року». У цьому документі визначено основні напрями і пріоритети розвитку чорної металургії. У Прог­рамі викладені головні технологічні, економічні, ринкові параметри розвитку національної металургії до 2010 р. Передбачено прове­дення необхідних структурних змін, технічне і технологічне онов­лення галузей комплексу, визначені напрями залучення інвестицій.

Зокрема, окреслено головні напрями реконструкції основної ланки комплексу — металургійних підприємств повного циклу. Пе­редбачається, що такі заводи, як Краматорський, Костянтинівсь-кий, Донецький, Макіївський металургійний комбінат поступово бу­дуть перетворені на переробні підприємства. На інших металургій­них комбінатах передбачені конкретні заходи технічного оновле­ння і реконструкції доменного виробництва із застосуванням новіт­ніх прогресивних світових технічних і технологічних досягнень.

331