За 1990—2000 рр. різко зменшились і мережа лікарняних зак­ладів (з 3882 до 3258), і ліжок у них (з 700 331 до 465 970). А звідси — зменшилась і забезпеченість населення ліжками. У 2000 р. кількість ліжок на 10 000 населення становила 95 проти 135,5 в 1990 р. У межах областей спостерігається значна диферен­ціація цього показника — від 80 ліжок у Житомирській області до 112 — у Чернігівській.

Основна частина ліжкового фонду припадає на терапевтичні спеціальності — 22,5 ліжок на 10 тис. населення, хірургічні — 15,6. Мережа об'єктів стаціонарної медичної допомоги розвива­ється у трьох напрямах: багатопрофільному, спеціалізованому і диспансерному. Одним з основних показників діяльності стаціо­нару є чисельність госпіталізованих. Загальна чисельність госпі­талізованих в Україні за останні роки зменшується, а в розрахун­ку на 100 осіб відповідного віку дещо зросла: з 19,1 у 1997 р. до 19,4 — у 2000 р. Як позитивний результат діяльності стаціонарів — зменшення середньої тривалості перебування хворого в стаціона­рі. За вказаний вище період кількість днів зменшилась з 16,2 до 14,9. А в таких областях, як Житомирська і Черкаська показник перебування хворого у стаціонарі становить менше 13 днів.

Здійсненню диспансеризації сприяє амбулаторно-поліклінічна складова медичних закладів. Мережа останніх в Україні зростає. Якщо у 1990 р. лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів на­лічувалося 6869, то в 2000 р. — 7430. Разом з тим у низці регіонів їх кількість зменшилась. Це мало місце у Вінницькій, Житомир­ській, Закарпатській, Запорізькій, Луганській областях та у Севас­тополі.

На відміну від стаціонарних закладів забезпеченість населення амбулаторно-поліклінічними закладами постійно зростає. Проте вона ще далека від нормативної. Так, на 10 тис. населення кіль­кість відвідувань за зміну в 2000 р. становила 198,4 (норматив — 240). Лише Дніпропетровська область мала показник, що пере­вищує норматив, — 255,7. А у Вінницькій області кількість відві­дувань становила на 100 ліжок менше від нормативної (141,3). Та­кий самий показник характерний і для Івано-Франківської області.

У сільській місцевості основними медичними закладами є фельд­шерсько-акушерські пункти (ФАП), яких у 2000 р. в Україні на­лічувалося 16 039. Більше ніж по 1 тис. ФАП мають Львівська і Хмельницька області. Останнім часом у сільській місцевості швидко зростає мережа лікарських амбулаторій, яких уже налі­чується 2494. На відміну від ФАП тут працюють не тільки серед­ні медичні працівники, а й лікарі.

592

Однак ще до цього часу основна частина сільського населення за місцем проживання може отримати медичну допомогу лише від середнього медичного працівника. У значній частині сільських на­селених пунктів (9661) відсутні будь-які медичні заклади. Особли­во багато таких поселень у Дніпропетровській (48,5 % до загальної кількості), Сумській (53,8), Харківській (51,8) областях, тоді як у Тернопільській та Чернівецькій областях не мають медичних зак­ладів лише відповідно 12,1 і 11,3% сільських поселень. Разом з тим в Україні зростає кількість закладів, які надають швидку ме­дичну допомогу. Нині функціонує 12 лікарень швидкої медичної допомоги та 1039 станцій (відділень) швидкої медичної допомоги.

Зміцненню здоров'я населення служить і мережа санаторно-курортних закладів. Нині в Україні налічується 549 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням, 377 санаторіїв-профілакторіїв, 266 бу­динків і пансіонатів відпочинку і понад 2000 баз відпочинку. У санаторіях і закладах відпочинку лікувалось і відпочивало у 2000 р. 2,9 млн громадян, з яких 2,7 млн — тривалий час.

10.3. Виробництво товарів народного споживання: сучасний стан та особливості розміщення

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце посідає легка промисловість.

Легка промисловість — галузь промисловості, підприємства якої виробляють головним чином предмети масового народного споживання. Крім товарів народного споживання (тканин, трико­тажних і швейних виробів, взуття, шкіргалантерейних виробів тощо), легка промисловість виробляє засоби виробництва: бавов-ну-волокно, льоноволокно, шовк-сирець, шкіру та іншу сирови­ну. Підприємства легкої промисловості виробляють продукцію з рослинної (бавовна, льон, коноплі, кенаф), тваринної (вовна й шкіра), хімічної (хімічне або штучне волокно, штучна шкіра то­що) сировини. Товари, які виробляє легка промисловість, нале­жать до непродовольчих товарів народного споживання.

У структурі промислового виробництва легка промисловість до початку 1990-х pp., поступаючись машинобудуванню, харчо­вій та металургійній галузям, посідала четверте місце. За 1991— 2000 pp. в структурі промислового виробництва відбулися істотні зміни, через які питома вага легкої промисловості скоротилася майже у 7 разів і становила 1,6 % у 2000 р. та 2,8 % у 1995 р. про­ти 10,8 % у 1990 р. Динаміку виробництва основної номенклату­ри продукції легкої промисловості наведено в табл. 3.99.

593

Таблиця 3.99

Динаміка виробництва основної номенклатури продукції легкої промисловості україни у 1990,199s—2000 pp.

Закінчення табл.3.99

* 1990,1995—1997 pp. у відпускних цінах 1997 p.; 1998—2000 pp. у діючих оптових цінах відповідних років.

Частина продукції легкої промисловості конкурентоспромож­на на зовнішньому ринку. Про це свідчать дані про співвідно­шення обсягу експорту до обсягу валового випуску продукції — у легкій промисловості на кінець 2000 p., цей показник становив 133,4 %. Частина експортної складової України вдвічі перевищує середній рівень європейських країн з майже такою ж чисельністю населення. Але це забезпечується за рахунок низького рівня вну­трішнього споживання.

У 2000 р., на відміну від 1997—1998 рр., продукція підпри­ємств легкої промисловості (не враховуючи малі підприємства) була рентабельна. Рентабельність продукції становила 0,1 %, але вона була значно нижча цього показника в цілому по промисло­вості країни — 4,8 %. Рентабельно працювали підприємства швейної промисловості (5,4 %), хутряної, взуттєвої, шкіряної промисловості (1,7 %), тільки текстильні підприємства мали зби­тковість — 8,7 %. Із загальної кількості підприємств легкої про­мисловості 41,3 % були збитковими. Збитковість більшої кілько­сті підприємств галузі є результатом високих матеріальних витрат (52,0 %), а також витрат, зумовлених незадовільним ста­ном основних виробничих фондів.

У 1990 р. ступінь зносу основних виробничих фондів галузі становив 42,1 %, а в 2000 р. — 51,9 %, тобто половина фондів є зношеними. Ще в гіршому стані є найбільш активна частина фо­ндів — машин та обладнання. Тут показник ступеня зносу стано­вив 64,7 %. Таким чином, основні виробничі фонди, в тому числі машини та обладнання, потребують негайного відновлення. Від­новлення основних виробничих фондів відбувається завдяки вве­денню нових та вибуттю застарілих основних виробничих фон­дів. За 1991—2000 pp. відновлення основних виробничих фондів за рахунок введення в дію нових фондів зменшилося більш ніж у 5 разів, а ліквідація основних фондів зменшилася майже у 3 рази. Така сама тенденція спостерігається стосовно машин та облад­нання. На кінець 2000 р. в структурі промислово-виробничих ос­новних фондів у галузі робочі машини та обладнання становили лише 36,6 %. Все це негативно впливає на стан основних вироб­ничих фондів і свідчить про необхідність активізації діяльності з удосконалення технічної бази виробництва.

Оновлення основних виробничих фондів гальмується під впливом значного скорочення інвестицій у легку промисловість. За 1991—2000 рр. обсяги інвестицій в основний капітал у галузь зменшилися вії разів. Починаючи з 1997 p., темпи їх спаду упо­вільнились, а в 1999 та 2000 pp. відбувалося зростання інвестицій

596

у будівництво нових, реконструкцію, розширення та технічне пе­реозброєння діючих підприємств. Так, у 2000 р. порівняно з по­переднім роком обсяги інвестицій в основний капітал у легку промисловість зросли майже у 2 рази.

Впровадження науково-технологічних інновацій мають суттє­вий вплив на збільшення обсягів виробництва та якість продукції. Кожне четверте підприємство легкої промисловості виконувало ін­новаційні роботи. Найбільш поширеним напрямом інноваційної діяльності є оновлення продукції. Майже 40 % загальної кіль­кості освоєних нових видів промислової продукції становить про­дукція легкої промисловості.

Таблиця 3.100

ДИНАМІКА СТРУКТУРИ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ ЗА ФОРМАМИ ВЛАСНОСТІ у 1992,1995,1997—2000 pp., %

597

У легкій промисловості процес приватизації або зміни форм власності державних підприємств відбувався досить інтенсивно (табл. 3.100). У 2000 р. в галузі функціонувало 2248 підприємств різних форм власності та підпорядкування. У державному секторі легкої промисловості України на кінець 2000 р. залишилось 4,2 % підприємств галузі, тоді як у 1995 р. їх було 16,0 %, а в 1992 р. — 65,9 %. Частка їх у загальному обсязі виробництва продукції лег­кої промисловості становила відповідно 2,2 %, 8,8 і 39,8 %. Та­ким чином, у структурі легкої промисловості за формами власно­сті за 1992—2000 рр. сталися значні зміни: поряд із підприємс­твами державної власності тепер діють колективні підприємства змішаних форм власності (орендні і спільні), які посідають домі­нуюче місце в галузі.

Незважаючи на несприятливі інвестиційні умови в Україні, деякі підприємства залучали прямі іноземні інвестиції і створили спільні підприємства з іноземними партнерами, що сприяло ство­ренню їх відносно стабільного економічного становища. Однак обсяги інвестицій у легку промисловість залишаються незначни­ми та постійно зменшуються.

Великого розвитку набуло мале підприємництво. У 2000 р. кіль­кість малих підприємств становила 61 % від загальної кількості підприємств легкої промисловості, але на них вироблялося всьо­го 9,7 % продукції галузі.

Підприємства легкої промисловості розташовані в усіх облас­тях країни. Територіальну структуру продукції легкої промисло­вості та її зміни у промисловості за 1991—2000 pp. наведено в табл. 3.101.

Характерною рисою сучасного розміщення виробництв лег­кої промисловості є орієнтація на вітчизняну сировину. При­кладом такої орієнтації може слугувати Карпатський регіон, де виробляється 21,1 % продукції легкої промисловості країни, у тому числі: Закарпатська область — 3,4 %, Івано-Франківсь­ка — 6,8, Львівська — 8,6, Чернівецька — 2,3 %. Серед вели­ких промислових центрів залишається Київ, частка якого в 2000 р. становила 14,3 %. Серед областей — Миколаївська, де виробництво товарів легкої промисловості досягло 9,9 % від загальнодержавного рівня. Концентрація легкої промисловості в обмеженій кількості міст і областей призводить до нераціо­нального перевезення готової продукції, а також негативно впливає на використання трудових ресурсів, у першу чергу жі­ночих.

Таблищ 3.101

ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ у 1990,1995—2000 pp., %

За чинною раніше Загальною класифікацією галузей народно­го господарства (ЗКГНГ), легка промисловість України включала 6 підгалузей або виробництв (табл. 3.102). За цим класифікато­ром формувалися основні показники розвитку і розміщення галузі.

598

599