становили відповідно понад 19 та 16 % загальної кількості випус­ку студентів України. Ці райони є головними у підготовці висо­кокваліфікованих спеціалістів на Україні. Найменші показники припадали на Подільський і Поліський райони. Тут щорічно ви­пускалось 7,0—7,5 % загальної чисельності студентів України.

Важливим показником інтелектуального відтворення соціаль­них продуктивних сил є обсяги навчання учнів у загальноосвітніх школах. Найбільша кількість учнів, які навчались у загальноосвіт­ніх школах, була у Причорноморському та Донецькому районах. Так, у Донецькому районі навчалося у 1999/2000 н. р. близько 14 % усіх учнів України, а в Причорноморському — майже 16 %. Найнижча частка учнів припадала на Подільський (близько 9 %) і Поліський (близько 11 %) райони.

Таким чином, на території України відбуваються певні зміни у територіальній організації матеріальних та соціальних продуктив­них сил, їх територіальних пропорціях. Це необхідно враховувати у перспективних планах економічного та соціального розвитку ре­гіонів у перспективі.

У цілому слід відзначити, що найбільш результативним було функціонування господарських комплексів у Донецькому і Прид­ніпровському економічних районах, в яких виробляється понад третину валової доданої вартості України (33,6 %), тут зосере­джено понад третина виробничих фондів. Вирізняються ці райо­ни і найбільшими інвестиціями в основний капітал, які становили понад третину загальнодержавних. Тут зосереджено близько тре­тини населення України.

Це свідчить про те, що в цих економічних районах склався фондо- і капіталомісткий комплекс індустріального виробництва, який дає понад половину промислової продукції країни. Ці два економічні райони беруть активну участь у зовнішньоекономіч­ній діяльності. Так, експорт товарів з цих районів становив понад половину загальнодержавного експорту, що забезпечує основні валютні надходження в Україну.

Виробництво валової додаткової вартості на одну особу в 2000 р. в них було у 2,3 більшим, ніж у регіонах з найменши­ми показниками (Закарпатська, Тернопільська і Чернівець­ка області).

На другому місці за результативністю економічної діяльності були Причорноморський, Східний та Центральний економічні ра­йони. У них вироблялась майже третина промислової, 40 % сільсь­когосподарської продукції та 43 % додаткової вартості. Ці райони дають майже 35 % експорту товарів України.

644

На Карпатський, Подільський і Поліський райони припадає 23 % виробництва валової додаткової вартості, 15,5 % промисло­вої і менше 40 % сільськогосподарської продукції країни. Незнач­на їх частина і в експорті товарів.

Наведені дані свідчать про відчутну диференціацію регіонів Украї­ни за рівнем розвитку та їх продуктивною господарською діяльністю.

1.5. Соціально-економічні та екологічні проблеми регіонів і шляхи їх вирішення

Подальший розвиток України пов'язаний з вирішенням багатьох соціально-економічних та екологічних проблем. Так, територіальна структура господарського комплексу суттєвих змін не зазнає. Базові галузі економіки — електроенергетика, паливна та хімічна промис­ловість, металургія і машинобудування зосереджені переважно в Донецькому, Придніпровському та Центральному районах. Ці галу­зі виробляють понад дві третини промислової продукції і найбільші обсяги валового внутрішнього продукту України. В районах їх роз­міщення найвищі показники зосередження населення та виробницт­ва доданої вартості. Зберігається тенденція зростання територіаль­ної концентрації виробничого потенціалу у високоурбанізованих ре­гіонах. У деяких з них (Придніпровський, Центральний) відзначено і більш високе зростання виробництва продукції сільського госпо­дарства, ніж у багатьох традиційних виробників аграрної продукції.

На противагу високоурбанізованим та індустріально розвину­тим регіонам сформувалися й райони з високою територіальною концентрацією виробництва продукції сільського господарства. До них належать Поліський, Подільський та Карпатський регіони.

В останній період на Поліссі і Поділлі спостерігаються депреси­вні процеси, коли спад економічної діяльності є переважаючою тен­денцією. Разом з тим у Донецькому, Придніпровському та Східно­му районах має місце зростання показників виробництва продукції. Саме на ці райони а також на Центральний район припадає най­більша частка капітальних вкладень і прямих іноземних інвестицій.

Значні регіональні відмінності спостерігаються і в розвитку соціальних процесів. Так, у високоурбанізованих регіонах відбу­вається зменшення загальної чисельності населення. У цих регіо­нах, як і в регіонах глибокої депопуляції, найбільш високі показ­ники зниження природного приросту, зростання рівня безробіття.

В окремих районах склалася несприятлива і екологічна ситуа­ція, яка вимагає термінового вирішення. Це стосується Донець­кого, Придніпровського та Поліського районів.

645

Основними завданнями регіонального розвитку України ма­ють бути такі, що визначені далі.

Для Донецького району найбільш актуальною серед економіч­них проблем є ефективна реструктуризація економіки за рахунок удосконалення виробничої спеціалізації базових галузей — вугіль­ної, хімічної, коксохімічної, металургії. Саме ці галузі є найбільш матеріаломісткими і створюють найбільше техногенне наванта­ження на природне середовище. Надто загострилась на цьому тлі і соціально-економічна ситуація. Вона проявляється в постійному зменшенні чисельності населення за рахунок перевищення (по­над 2 рази) смертності над народжуваністю, від'ємним сальдо мі­грації. У цих регіонах найбільше вивільнення працівників зі сфе­ри економічної діяльності, в структурі яких переважно жінки й молодь. Це загострює проблему зайнятості працездатного насе­лення, особливо шахтарів, жінок та молоді.

У Придніпровському районі, де зосереджена чорна і кольоро­ва металургія, гірничодобувна, коксохімічна галузі та важке ма­шинобудування, створилось надмірне навантаження на природне середовище. Це доповнюється загостренням соціальних проблем. Тому для цього району актуальним є активізація структурних пе­ретворень у виробничій сфері з урахуванням соціальних наслідків. У Поліському районі найбільш гострою проблемою є реабілі­тація радіаційно забруднених територій та залучення ресурсного потенціалу в народногосподарський обіг.

Найбільш гострими проблемами Карпатського району, на ви­рішення яких мають бути спрямовані зусилля, є: зупинення деін-дустріалізації, активний розвиток сфери зайнятості, активізація демографічної політики та її збалансування з економічним розвит­ком, вирішення екологічних проблем, зокрема, запобігання та упе­редження природних і техногенних катастроф з тяжкими еколо­гічними, соціальними та економічними наслідками.

Зазначені соціально-економічні та екологічні проблеми еко­номічних районів та шляхи їх вирішення охоплюють і більш дрібні територіальні структури — області, адміністративні райони, міста тощо. У них загальні процеси мають свої особливості прояву, що зумовлено конкретними місцевими природно-ресурсними і соціа­льно-економічними умовами, особливо обмеженими можли­востями місцевих бюджетів. Гострою проблемою виступає недо­статність коштів у місцевих бюджетах і для забезпечення фінан­сування соціальної сфери та місцевих виробничих потреб.

Порівняльний аналіз видатків з місцевих бюджетів для забез­печення діяльності освіти, охорони здоров'я, соціального захисту

646

населення та розвитку житлово-комунального господарства в розрахунку на душу населення показує наявність значних тери­торіальних відмінностей по регіонах України. Так, співвідношен­ня між трьома регіонами з найвищим рівнем усіх видатків на со­ціальну сферу (Київ, Полтавська і Харківська області) і найниж­чим рівнем видатків на душу населення (Чернігівська, Луганська і Вінницька області) становить 2,2 раза. Таким чином, в одних регіонах загальні витрати з місцевих бюджетів в розрахунку на одного жителя більше ніж у 2 рази перевищують аналогічні ви­трати в інших регіонах.

Нерівномірність витрат місцевих бюджетних коштів по регіо­нах України характерна і для окремих галузей соціальної сфери. Так, співвідношення між витратами на освіту в регіонах з найбіль­шими обсягами (Київ, Полтавська і Житомирська області) та найменшими (Сумська, Вінницька і Луганська області) становить понад 2 рази, а співвідношення витрат на охорону здоров'я між аналогічними групами регіонів — майже 2 рази. Співвідношення між найбільшими і найменшими витратами на соціальний захист становить понад 3 рази, а на житлово-комунальне господарство — майже 8 разів.

Такі значні відмінності у фінансуванні соціальної сфери з міс­цевих бюджетів ставить перед регіональними і місцевими орга­нами завдання для вирішення соціальних та економічних проб­лем. Серед шляхів їх вирішення важлива роль належить оптимі-зації співвідношень між місцевими і загальнодержавними бюдже­тами з урахуванням необхідності вирішення соціально-економіч­них завдань регіонів, забезпечення соціальних стандартів населен­ню України. Суттєвим важелем у вирішенні регіональних соціаль­но-економічних проблем є вдосконалення інвестиційної і кредитної політики держави, розширення місцевих джерел наповнення бю­джету за рахунок удосконалення податкової системи та інших форм економічного регулювання.

Важливу роль у визначенні шляхів вирішення соціально-еко­номічних та екологічних проблем у регіонах є вдосконалення і посилення державного управління регіональним розвитком, за­безпечення місцевого самоврядування. Це вимагає зростання де­централізації управління соціальним розвитком і активний пере­хід до регіонального та місцевого самоврядування. Важливим є передача територіальним громадам повноважень і матеріальних та фінансових ресурсів з метою самостійного вирішення соціаль­них і економічних питань місцевого самоврядування. Вимагають поглиблення й розширення правові основи самоврядування регіо-

647