Програмними документами визначено, що пріоритетними сфе­рами залучення капіталів промислово-фінансових груп в Україні є такі інфраструктурні об'єкти, як транспортні коридори, газонаф­тові магістралі, газосховища і термінали, а також галузі: гірничо­добувна та металургійна промисловість, хімічна, ВПК, зв'язок та мережі телекомунікацій, засоби масової інформації, авіаційна та суднобудівна промисловість, об'єкти сільського господарства.

Нових стимулів регіональному розвитку надає створення клас­терів, тобто таких об'єднань за територіальною ознакою, які пов'я­зують між собою підприємства та установи, здатні вплинути на фор­мування конкурентного середовища в регіоні. Головне приз­начення регіональних кластерів — це не тільки стимулювання інно­ваційної діяльності та зростання продуктивності економіки регіо­ну, а й формування зон активної співпраці наукових установ, підприємницьких структур, органів влади, неурядових організа­цій, об'єднаних спільною метою. Механізм формування регіональ­них кластерів широко використовується в країнах Європи. В Украї­ні є перший досвід створення кластерних об'єднань — це прог­рама «Поділля Перший», діяльність за якою розпочата у 1998 р. в Хмельницькій області. її головною метою передбачено відро­дження промислового виробництва на основі розвитку коопера­ції, підтримки малих і середніх підприємств, об'єднання зусиль самих підприємств без залучення державних коштів. Кластерни-ми об'єднаннями охоплено підприємства швейної промисловості, промисловості будівельних матеріалів, переробки сільськогоспо­дарської продукції. Програмою передбачена система заходів, спрямованих на випуск конкурентоспроможної продукції широ­кого асортименту. Реалізація програми має наукове забезпечення, допомогу експертів з питань модернізації виробництва, впрова­дження новітніх технологій, прогресивної системи маркетингу і менеджменту.

Важливо зазначити, що протягом 80-х pp. XX ст. була розроб­лена нова стратегія регіональної політики ЄС, основними детер­мінантами якої стали: пріоритет інтересів економічного розвитку; стимулювання приватного підприємництва, малого та середнього бізнесу; делегування регіонального планування територіально-адміністративним одиницям нижчого ієрархічного рівня; стиму­лювання інноваційної спроможності самих регіонів; розроблення спеціальних механізмів впливу на депресивні чи периферійні те­риторії. Для реалізації стратегічних напрямів державної регіональ­ної політики в країнах Центральної Європи створюються агентст­ва регіонального розвитку. Якщо на початку 80-х pp. головною

926

метою їх створення було сприяння промисловому розвитку, а на­далі — надання інформації та консультацій, то нині новітніми зав­даннями визнано підтримку і посилення конкурентоспроможнос­ті регіону на основі розроблення і реалізації нових перспектив­них регіональних проектів.

3.6. Схеми-прогнози та державні програми розвитку і розміщення продуктивних сил економічних районів на тривалу перспективу

Важливе місце в державній регіональній економічній політиці займає розроблення прогнозів і програм економічного і соціаль­ного розвитку країни та її регіонів. Законом України «Про держав­не прогнозування та розроблення програм економічного і соціаль­ного розвитку України», прийнятим у 2000 p., закріплено вихідні засади формування і реалізації прогнозних і програмних докумен­тів стосовно соціально-економічного розвитку окремих галузей та територій країни.

На макроекономічному рівні ведеться розроблення планів і прогнозів соціально-економічного розвитку регіонів, генеральних чи регіональних схем розвитку і розміщення продуктивних сил та їх окремих елементів.

Вони містять конкретні цілі, завдання, пріоритети за такими напрямами і сферами: національні інтереси України в контексті розвитку світової цивілізації; національна ідея соціального про­гресу; демократичні перетворення та формування відкритого су­спільства; стратегія економічного зростання; пріоритети науково-технічного та інноваційного розвитку; індустріальний та агро­промисловий розвиток; інституціональні та організаційні механіз­ми економічного зростання; розвиток зовнішньоекономічної діяль­ності в системі міжнародної торгівлі. В основу цих документів покладено ідею пріоритету прав і безпечної життєдіяльності лю­дини, її положення є підґрунтям для визначення напрямів і шля­хів здійснення економічних і соціальних перетворень у країні.

Важливо, що серед першочергових завдань визначено суттєве покращання умов життя населення, послідовне та радикальне під­вищення. ВВП на душу населення, очікуваної середньої тривалості життя та збільшення витрат на освіту та охорону здоров'я.

Особлива увага має бути приділена пом'якшенню соціально-економічних наслідків безробіття, особливо серед жінок та моло-

927

ді за рахунок здійснення державних адресних соціальних прог­рам і розвитку систем соціального страхування.

Важливе місце відведено ідеї підвищення конкурентоспромож­ності національної економіки в глобальній системі. Досконала територіально-галузева структура національної економіки, високі рівні бартеризації та тіньового сектору економіки, енергомістко-сті продукції чинять вагомі перешкоди на шляху до економічного зростання. Для досягнення високої конкурентоспроможності на­ціональної економіки необхідно не тільки подолати існуючі не­доліки та диспропорції, а й забезпечити посилення інноваційного спрямування промислової політики, прискорення розвитку інфор­маційної сфери як стратегічної наукомісткої галузі економіки, стимулювання фінансово-промислової інтеграції.

Пріоритетами економічної політики мають стати: формування ефективної структури економіки та пожвавлення інвестиційних процесів, реформування фінансової системи, перехід до інновацій­ного вектора розвитку, активізація внутрішнього ринку і створення на цій основі необхідної бази для вирішення соціальних проблем. Розвиток системи охорони здоров'я буде здійснюватися за принци­пами солідарності, доступності, справедливості та універсальності. Держава приділятиме значну увагу розвитку освітньої галузі з ме­тою забезпечення конституційного права і гарантії кожному грома­дянинові на отримання обов'язкової повної загальної середньої освіти та вільного доступу до професійно-технічної та вищої освіти. Зросте мотивація до продуктивної праці і буде посилена стимулю­юча роль заробітної плати. На ринку праці визначального значення набуватимуть рівень освіти та фахової підготовки працюючих.

У Раді з вивчення продуктивних сил України НАН України здійснюється розробка Схеми (прогнозу) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів на основі законодавчо-нормативних актів щодо стратегічних напрямів економічної і со­ціальної політики держави. Дана схема являє собою документ, який складається з таких розділів: прогноз ресурсного потенціалу України та її регіонів (соціально-демографічний і трудовий потен­ціал; природно-ресурсний потенціал, у тому числі мінерально-сировинні ресурси, земельні, водні, лісові, рекреаційні); прогноз розвитку матеріального виробництва, включаючи темпи, пропор­ції та структурні характеристики міжгалузевих комплексів; прог­ноз розвитку науково-технічного потенціалу, виробничої та рин­кової інфраструктури, інноваційної та інвестиційної діяльності; прогноз соціального розвитку і рівня життя населення; прогноз перебігу трансформаційних процесів.

928

Важливе місце в системі прогнозування перспектив регіональ­ного розвитку належить розробленню державних програм розвитку і розміщення продуктивних сил окремих територій України. Така територіальна програма являє собою науково обґрунтований до­кумент, який містить систему заходів організаційного, еконо­мічного, соціального, екологічного характеру, спрямованих на ви­рішення актуальних завдань регіонального значення. Увесь комп­лекс заходів чітко визначений у часі та просторі, узгоджений сто­совно ресурсів, термінів здійснення та виконавців. Як правило, в основу розроблення програми покладено необхідність вирішення проблеми, невирішеність якої створює реальну загрозу природ­ному середовищу регіону чи соціальному становищу населення. Сама програма є засобом інтеграції інтересів учасників її роз­роблення та реалізації. Вона дозволяє сконцентрувати обмежені ре­сурси на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвит­ку окремих територій і держави у цілому.

Територіальні програми класифікують за такими ознаками:

За рекомендаціями НДЕІ Мінекономіки України програма со­ціально-економічного розвитку регіону повинна складатися з та­ких розділів: аналітично-прогнозного, системи основних показ­ників, балансових розрахунків. Аналітично-прогнозний розділ містить результати аналізу основних тенденцій розвитку продук­тивних сил регіону, цілі, завдання та прогнозні показники соціаль­но-економічного розвитку території на перспективу. Розділ, що містить основні показники, по суті характеризує перебіг відтво-рювальних процесів. Рекомендується така система показників: загальноекономічні показники; чисельності та структури зайня­тості населення; використання трудових ресурсів; розвитку сфе­ри матеріального виробництва за основними галузями; рівня жит­тя населення та розвитку галузей соціальної сфери; використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища; струк­турних та інституціональних перетворень в економіці, розвитку підприємництва; фінансових; зовнішньоекономічної діяльності; соціально-економічного розвитку міст і районів.

929

Розділ балансових розрахунків містить рекомендації щодо ви­конання основних балансових розрахунків у процесі розроблення програми — це баланси трудових ресурсів, фінансових ресурсів, паливно-енергетичних ресурсів, виробництва і використання окре­мих видів промислової і сільськогосподарської продукції, спожи­вання продовольчих товарів. Усі розділи програми соціально-економічного розвитку території взаємопов'язані між собою і спря­мовані на досягнення основних, визначених програмою, цілей. Для контролю за виконанням основних заходів територіальної прог­рами соціально-економічного розвитку рекомендується створю­вати координаційну раду з представників облдержадміністрації, фінансових та статистичних органів, керівників органів місцевого самоврядування. Головна мета їх роботи — не тільки поточний ко­нтроль за виконанням встановлених завдань, а й пошук додат­кових фінансових джерел для виконання завдань програми.

РОЗДІЛ VI

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ

ТА ЇХ РОЛЬ У РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ

СИЛ УКРАЇНИ ТА її РЕГІОНІВ

1. Сутність і форми зовнішньоекономічних зв'язків

1.1. Сутність і значення міжнародного поділу праці у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків

1.2. Основні форми економічного співробітництва країн світу

Обсяги і напрями іноземного інвестування еконо­міки України

Економічні зв'язки України з країнами СНД та світу

1.5. Проблеми та перспективи розвитку зовнішньо­ економічних зв'язків України