4.3. Особливості розміщення найважливіших галузей машинобудування

Чинники, що обумовлюють розвиток та розміщення під­приємств машинобудування. Розвиток і розміщення підприємств машинобудівного комплексу залежить від дії низки чинників — технічних, соціальних, економічних, природних та ін. Урахування цих чинників є умовою проектування, будівництва, ефективного функціонування підприємств машинобудування.

Технічний прогрес є одним з найважливіших чинників впливу на розвиток і розміщення машинобудівних виробництв. Сучасна науково-технічна революція несе з собою якісні зміни в технології виробництва, знаряддях і предметах праці, в організації управ­ління, в характері трудової діяльності людей.

На вдосконалення виробництва та його раціональну територі­альну організацію дедалі більше впливають:

362

зації виробництва і праці тощо) і через засоби виробництва (їх удосконалення, розширення, ефективне застосування), це є важли­вим чинником розвитку і розміщення виробництва.

Вплив науково-технічного прогресу проявляється і в зміні рівня комплектності машинобудівних виробництв. У провідних машинобудівних державах (США, Японія, ФРН) майже не за­лишилось машинобудівних підприємств, що випускають кінце­ву продукцію, які б не отримували зі сторони до 35—40 % комп­лектуючих виробів. Це приводить до збільшення загальної кіль­кості підприємств, задіяних у виробництві. На розвиток і роз­міщення виробництва впливає зростання ролі науки, територі­альне зосередження науково-дослідних, проектно-конструктор­ських організацій, вищих навчальних закладів, інтеграція науки і виробництва.

Значний вплив на розвиток і розміщення машинобудування мають трудові ресурси: наявність кваліфікації, ступінь вико­ристання, можливість задоволення потреб у додатковій робо­чій силі. Машинобудування в цілому потребує більше кваліфі­кованих кадрів, ніж інші галузі промисловості. Зокрема, це стосується верстатобудування, електротехніки, приладобудуван­ня та ін.

Наступним чинником, що впливає на розвиток і розміщення машинобудування, є наявність ринків збуту і міжнародний роз­поділ праці.

У сучасних умовах стає вигідним експортувати не тільки то­вари, а й переносити виробництва в ті країни і регіони, де є по­пит на певну продукцію. Так, сьогодні одним з найбільших у світі є ринок продукції машинобудування США. Багато провід­них фірм Японії, ФРН, Республіки Корея та інших країн праг­нуть розмістити там свої підприємства, аби мати більше можли­востей для реалізації своїх товарів. В Україні ж, навпаки, не­достатня місткість внутрішнього ринку не сприяє зацікавлено­сті щодо розвитку тут машинобудування з боку потенційних

інвесторів.

За таких умов суттєвим обмежувальним чинником для роз­витку і розміщення машинобудування є також міжнародний розподіл праці. Сьогодні в галузі машинобудування у світі йде глобалізація пропозиції, а не попиту. Великі монополістичні угру­повання, сконцентрувавши фінансові, інтелектуальні, виробничі ресурси, розподіляють ринки збуту машинобудівної продукції. Тож вийти на зовнішній ринок можливо лише по тих напрямках, де є незаперечні досягнення. Для України це — виробницт-

363

во авіакосмічної техніки, окремі види енергетичної та електро­технічної продукції, суднобудування, деякі види важкого маши­нобудування та ін.

Незважаючи на значення зовнішніх чинників, що впливають на розвиток і розміщення машинобудування, основним все-таки слід вважати наявність внутрішнього ринку в країні. Саме цей ринок здатен сприяти розвитку таких високотехнологічних галу­зей, як приладобудування, електронна промисловість, а також повноцінному розвитку виробництва авіаційної техніки та судно­будування.

На розміщення машинобудівних виробництв певний вплив має транспортний чинник — витрати на транспортування сиро­вини на машинобудівні заводи, а також готових машин до спо­живачів. З розвитком науково-технічного прогресу, появою но­вих конструкційних матеріалів вплив транспортного чинника знижується. Найбільше значення транспортний чинник має для підприємств металомісткого машинобудування. Розміщення не­транспортабельної продукції орієнтується виключно на спожива­ча. Так, на Донбасі розміщені основні виробники гірничошахтно­го і металургійного обладнання, де також розташовані і основні споживачі цієї продукції та постачальники металопрокату — основ­ного конструкційного матеріалу.

На розвиток і розміщення машинобудування здійснюють пев­ний вплив також природні умови і ресурси. Природно-кліматич­ний чинник в умовах України не справляє визначального впливу на розвиток і розміщення машинобудування. Ресурсні обмеження насамперед стосуються водного чинника. Водні ресурси на Україні розміщені вкрай нерівномірно. Враховуючи нестачу водних ре­сурсів у східних і південних регіонах, тут недоцільно розміщу­вати великі автомобільні комплекси, масове виробництво загото­вок тощо.

Особливості розміщення найважливіших галузей машино­будування. Розміщення основних галузей машинобудування та зміни в його територіальній структурі за обсягом товарної продук­ції, вартістю промислово-виробничих фондів, чисельністю пра­цюючих, що відбулися за останні роки, показано в табл. 3.45 та нарис. 3.7.

Як видно з табл. 3.45, переважна частина підприємств маши­нобудування і металообробки сконцентрована в областях з най­більш високим рівнем економічного розвитку розміщення тут науково-дослідної бази та кваліфікованих кадрів, а також у регіо­нах з розвиненою металургійною базою.

364

Таблиця 3.45

ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА МАШИНОБУДІВНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ у 1990—2000 pp., %

365

Рис. 3.7. Машинобудування та металообробка

Зокрема, найбільші основні промислово-виробничі фонди та промислово-виробничий потенціал машинобудівного комплексу зосереджено в Харківській, Донецькій, Дніпропетровській, Запо­різькій, Луганській, Львівській областях, та в столиці України — Києві. За обсягом виробництва товарної продукції в 2000 р. виді­лялись Донецька та Харківська області, Київ, а також Дніпропет­ровська, Запорізька, Полтавська, Сумська області та АР Крим, в яких сконцентровано майже 70 % виробництва товарної продук­ції. На дещо нижчих позиціях були Миколаївська, Львівська та Одеська області, де за останні роки значно скоротилися обсяги виробництва продукції машинобудівного комплексу. Питома ва­га інших областей за всіма вище названими показниками була не­значною. Особливо низькою питомою вагою виділяються західні області України (крім Львівської), що підтверджує депресивний рівень їх розвитку.

Розглянемо розміщення основних галузей та зміни в територі­альній структурі.

Енергетичне машинобудування. У 1990 р. 52,5 % випуску про­дукції галузі припадало на Харківську область; 21,3 — Черкаську; 11,1 — Полтавську; 8,1 — Закарпатську; 4,1 — Дніпропетров­ську, 0,6 % — на Донецьку область.

У 2000 р. найбільшими виробниками енергетичного машино­будування стали: Миколаївська (53,5 %), Харківська (22,0), Дніп­ропетровська (11,7) і Сумська (9,7 %) області.

Підйомно-транспортне машинобудування. У 1990 р. найбіль­ша частка виробництва галузі припадала на Львівську область — 44,8 %. Виробниками цієї продукції були також Дніпропетровсь­ка (10,9 %), Луганська (7,4), Запорізька (6,5), Одеська (10,5), До­нецька ( 5,1) та Кіровоградська області (4,7 %).

У 2000 р. частка Львівської області зменшилась у 2,9 раза, Оде­ської — 4,2 раза, проте різко збільшив свою питому вагу Київ — у 7,8 раза.

Електротехнічна промисловість певною мірою представлена в усіх областях України. У 1990 р. найбільша частка продукції вироблялась у Харківській і Запорізькій областях: відповідно 19,4 і 16,7 %. Виробниками продукції були також Донецька область — 7,3 %, Хмельницька і Херсонська та Київ — по 6,0, Луганська — 4,4, Полтавська — 4,2, Львівська — 4, Дніпропетровська — 3,2, Київська — 3,0 %. Сьогодні лідерами у виробництві електротех­нічної продукції є Запорізька і Харківська області — 17,3 і 23,0 %. Помітно збільшила свою частку Одеська і Дніпропетровсь­ка області.

367

Зменшилась питома вага Полтавської, Волинської, Івано-Фран­ківської областей. У цілому електротехнічна промисловість харак­теризується збереженням набутої територіальної спеціалізації.

Хімічне і нафтове машинобудування. Найбільшим виробником цього виду обладнання в Україні є Сумська область: у 1990 р. на неї припадало 32,8 % всього випуску. Великі обсяги продукції виго­товлялись у Львівській (9,3 %), Запорізькій (8,8) області, Києві (7,9) та Дніпропетровській області (6,8 %). За період 1990—2000 pp. ще більше зміцнила свої позиції лідера у виробництві хімічного і нафтового обладнання Сумська область, де випускається 50,3 % продукції цієї підгалузі. Помітно знизилася питома вага Одеської області, Києва, Житомирської області. Поряд з Сумською зросла також частка Донецької та Чернівецької областей.

Верстатобудівна та інструментальна промисловість. Під­приємства галузі розміщені майже в усіх регіонах України (крім трьох областей). Головними щодо розвитку цієї галузі були Оде­ська (15%), Запорізька (11,2), Хмельницька (9,4), Житомирська (9,8), Харківська (8,8), Львівська (7,2) області, Київ (7,1) і Полтав­ська область (5,1 %), частка яких становила 73,6 % загального випуску. За період 1990—2000 pp. відбулися істотні зміни в тери­торіальній структурі галузі. Зросла частка Дніпропетровської, До­нецької, Запорізької областей. І, навпаки, суттєво знизилася част­ка Одеської, Хмельницької, Львівської, Житомирської, Харківсь­кої областей. У 2000 р. на чотири області (Дніпропетровську, До­нецьку, Запорізьку і Полтавську) та Київ припадало 73,0 % загаль­ного випуску продукції верстато-інструментальної промисловості.

Приладобудування. Центром галузі в Україні можна вважати Київ, де в 1990 р. вироблялося 35,2 % загального випуску її про­дукції. Другою за масштабами розвитку приладобудування була Запорізька область — 11,6 %, великими центрами — Вінницька (7,7 %), Черкаська (6,3), Львівська (5,4), Харківська (5,0 %) обла­сті. У 2000 р. територіальна структура галузі дещо змінилася. Київ залишився лідером, збільшивши свою частку до 41,0%. Збіль­шилася частка Харківської, Дніпропетровської і Донецької облас­тей. Значно скоротилося приладобудування в Закарпатській, Жито­мирській, Київській, Вінницькій областях.

Автомобільна промисловість. Головними центрами автомобі­лебудування у 1990 р. були Запорізька, Полтавська і Львівська області: на них припадало відповідно 24,3, 23,1 і 13,0 % (60,4 % загального обсягу продукції галузі). Помітного розвитку галузь досягла в Луганській області — 5,8 %; Києві — 5,9, в областях Одеській — 4,2, Херсонській — 4,1, Волинській — 2,4 % загаль-

368

ного випуску. За період 1990—2000 pp. суттєво зменшилась пи­тома вага Волинської та Львівської областей. У загальному обсязі випуску найбільше зросла частка АР Крим, Сумської та Чернігів­ської областей.

Підшипникова промисловість. Виробництво підшипників в Україні сконцентроване переважно в трьох областях: Харківській, Вінницькій, Волинській, де в 1990 р. вироблялося відповідно 43,6, 32,3 і 24,1 % продукції галузі. У 2000 р. лідерство зберегла Харків­ська область, частка якої досягла 58,7 %. Дещо зменшилась част­ка Вінницької області. З'явились нові, хоча й незначні за обсяга­ми, виробники підшипників у Донецькій і Чернігівській областях.

Тракторне і сільськогосподарське машинобудування. Найбіль­шим регіоном розвитку галузі є Харківська область, частка якої в 1990 р. становила 35,1 % загального випуску цього виду техніки. Підприємства галузі розміщені в усіх областях України. Значні обсяги виробництва сільськогосподарської техніки мали також За­порізька (7,4 %), Кіровоградська (6,3), Херсонська (4,6), Волинсь­ка (3,4), Рівненська (3,6), Тернопільська (3,9) та Дніпропетровсь­ка (3,1%) області.

У 2000 р. зі значним відривом лідером тракторного і сільськогос­подарського машинобудування залишилась Харківська область — 41,0% загального випуску. Зберегли свої позиції Запорізька, Кіро­воградська, Вінницька області. Зросла частка Полтавської області і Києва. Зменшилася питома вага Дніпропетровської і Сумської

областей.

Будівельно-шляхове і комунальне машинобудування. Найбіль­шими центрами розвитку галузі в 1990 р. були Київ — 17,2 %, Запо­різька область — 16,7, Київська — 10,5, Чернігівська — 12,4, Пол­тавська — 7,8, Донецька — 6,7, Харківська — 5,5, Вінницька та Жи­томирська області — по 4,4 % загального обсягу випуску про­дукції. У 2000 р. збільшилась частка Полтавської області. Разом з тим зменшилась питома вага Житомирської та Вінницької областей.

Машинобудування для легкої і харчової промисловості та по­бутових приладів. Підприємства галузі розміщені в усіх областях України. Значними за обсягами виробництва були області в Цент­ральному, Східному і Причорноморському регіонах держави. Так, у 1990 р. на Київську (разом з Києвом) припадало 13 %, Донецьку область — 10,3 % загального обсягу продукції галузі, Харківську, Одеську і Полтавську — по 10,2, Запорізьку — 7,7, Вінницьку — 7,0, Хмельницьку — 5,2 %. У 2000 р. існуюча структура в основ­ному збереглася, проте найбільші за обсягами виробництва галузі стали Донецька і Вінницька області: відповідно 43,9 і 11,4 %.

369