меблів у багатьох районах Полісся, Карпат, Поділля. Проте асор­тимент меблів, які поставляються на експорт, не можна вважати задовільним. Замовлення, що пропонуються зарубіжними фірма­ми, обмежуються здебільшого такими виробами, як стільці, стела­жі, малогабаритні корпусні меблі. Обмеженість асортименту пояс­нюється невідповідністю вітчизняних меблів вимогам ринку, відс­талою технологією виробництва, недостатньою якістю фурнітури та інших матеріалів, що використовуються для їх виготовлення.

Для виробництва конкурентоспроможної продукції і нарощу­вання на цій основі експортного потенціалу необхідно вирішити ряд технічних, економічних та організаційних питань. Насамперед це стосується застосування нових технологій і матеріалів, зокрема, розширення використання масивної деревини цінних порід у ви­робництві висококласних меблів, деревноволокнистих плит серед­ньої щільності, сучасної фурнітури, якісних лакофарбових матеріа­лів. Важливою умовою успішного розвитку експорту є також часта зміна асортименту меблів при мінімальних витратах часу на перена­ладку виробництва і поставки їх на ринок невеликими партіями.

Поряд з меблевими виробами, експортний потенціал необхід­но зміцнювати за рахунок якісних деревних плит, фанери, паркету, спеціальних видів паперу і картону та іншої вартісної продукції. З цією метою слід розширити коло підприємств і спеціалізованих цехів для переорієнтації виробництва на випуск експортних товарів, передбачивши оснащення їх сучасним устаткуванням.

Експорт продукції є основним джерелом коштів для переосна­щення і нового будівництва підприємств, підвищення якісних тем­пів економічного зростання лісопромислового комплексу на основі інноваційної діяльності — впровадження нових науково-технічних розробок, придбання нововведень за кордоном, введення в дію су­часних механізованих і автоматизованих ліній і дільниць, гнучких виробничих модулів і систем, застосування прогресивних техноло­гічних процесів і матеріалів, освоєння нових видів продукції тощо.

Ринкові умови вимагають перебудови управління виробницт­вом і збутом продукції, переходу на систему маркетингу, удоско­налення системи стимулювання виробника. З метою збільшення виробництва продукції і підтримки власного виробника необхід­но обмежити імпорт товарів-аналогів встановленням певних квот і підвищенням ввізного мита.

Забезпечення деревообробної і целюлозно-паперової промис­ловості сировиною в перспективі передбачається переважно за ра­хунок власних лісосировинних ресурсів. Ця проблема може бути вирішена за умови раціонального і комплексного їх використання,

448

поліпшення структури споживання, широкого впровадження ре­сурсозберігаючих і маловідходних технологій. Основним напрямом економії деревини є використання всієї маси деревної сировини, включаючи низькосортну, тонкомірну, відходи лісопильно-дерево­обробних виробництв і лісозаготівель. Досягнутий науково-техніч­ний прогрес дозволяє переробляти практично всю цю сировину на целюлозу, деревну масу і деревні плити з високим економічним ефектом. Потреба в сировині целюлозно-паперової промисловості, крім того, частково задовольнятиметься за рахунок макулатури. Нестача деревної сировини і лісоматеріалів повинна покриватися їх імпортом. Досвід розвинутих країн переконливо свідчить, що імпор­тувати сировину набагато вигідніше, ніж закуповувати готові вироби. Забезпечення лісопромислового комплексу лісосировинними ресурсами, підвищення його ефективності і зростання виробницт­ва значною мірою залежатимуть від поліпшення структури галу­зі, перш за все від прискореного розвитку целюлозно-паперової і меблевої промисловості, виробництва деревних плит та іншої прог­ресивної продукції.

7. Агропромисловий комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку

Роль агропромислового комплексу в народному гос­подарстві. Форми територіальної організації АПК

Сільське господарство, його структура та особ­ливості розміщення

Спеціалізовані агропромислові комплекси

Господарський механізм АПК у регіональній економіці

Проблеми і перспективи розвитку АПК

7.1. Роль агропромислового комплексу в народному господарстві. Форми територіальної організації апк

Агропромисловий комплекс (АПК) України — це виробничо-територіальна система, яка, поєднуючи продуктивні сили (при­родні ресурси, працю і капітал), забезпечує виробництво сільсь­когосподарської продукції, її закупки, транспортування, зберіган­ня, промислову переробку і торгівлю продовольчими (і непродо­вольчими) товарами на всій території держави та за її межами.

449

Характерною ознакою АПК є ланцюгова залежність його галузей у виробничих циклах, наявність регіональних, ринкових, техноло­гічних, ресурсних та економічних зв'язків.

Регіональний агропромисловий комплекс — сукупність роз­ташованих на певній території підприємств, що беруть безпосе­редню участь у виробництві сільськогосподарської продукції, її заготівлі, транспортуванні, зберіганні, промисловій переробці, а також у сфері реалізації продуктів харчування. У складі регіональ­ного агропромислового комплексу є продовольчий комплекс, який виокремлює частину галузей АПК у регіоні, функціонально спрямованих на виробництво продовольчих товарів. Інша части­на АПК складається з підприємств луб'яної, шкіряної, шовкової, парфумерної та інших галузей переробної промисловості, які ви­користовують сільськогосподарську сировину для виробництва непродовольчих товарів.

Виробництво продовольства — основна функція системи га­лузей АПК. Його розвиток є важливою народногосподарською проблемою, а критерій ефективності — продовольча безпека України. Наявність і доступність продовольства (насиченість рин­ку) і стабільність виробництва — це основні принципи оцінки про­довольчої безпеки. Соціальним індикатором розвитку АПК є рі­вень споживання продуктів харчування на душу населення.

М. М. Паламарчук і О. М. Паламарчук¹ є розробниками ідеї формування територіальних агропромислових комплексів і систем. Географічний простір (територія) є носієм соціально-економіч­них чинників розвитку поселенської структури. Продуктивні сили природи і суспільства виступають передумовами такого розвитку. Принцип комплексності розвитку трактується з огляду на пріори­тетність суспільного розвитку, забезпечення регіонів необхідними ресурсами.

Загальновизнаною є пріоритетність продовольчого комплексу для держави. Це об'єктивно структурує АПК на три сфери². Перша сфера представлена галузями промисловості, які забезпечують сіль­ське господарство і харчову промисловість матеріально-техніч­ними ресурсами (тракторне і сільськогосподарське машинобуду­вання, машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив, засо­бів захисту рослин тощо). Друга — сільське господарство. Третя

Паламарчук М. М., Паламарчук А. М. Агропромышленные комплексы: географичес­кие аспекты. — М., 1988.

Лебединский Ю. П. Эффективность агропромышленной интеграции в производстве пищевых продуктов. — К.: Об-во «Знание», 1980.

450

охоплює галузі, які здійснюють заготівлю, транспортування, збе­рігання, переробку сільськогосподарської продукції і реалізацію продовольчих товарів.

Деякі автори виокремлюють п'ять функціональних ознак АПК: 1) виробництво сировинних ресурсів (сільське господарст­во); 2) промислова переробка сировинних ресурсів; 3) виробницт­во засобів виробництва; 4) заготівля, транспортування, зберігання і реалізація продовольства; 5) управління, підготовка кадрів, науко­ві дослідження¹.

За визначенням Л. Г. Чернюк², АПК — це система розміщених на території регіону галузей і виробництв, об'єднаних спільною метою задоволення потреб населення у продуктах харчування. Географічний підхід тут доповнено ознаками формування міжга­лузевих зв'язків, визначаючи такі галузі та їх функції:

До складу АПК включають також підприємства оптової торгів­лі сировинними ресурсами і продовольчими товарами³. Мета функ­ціонування АПК реалізується через торгівлю і споживання, а тому ринок продовольства є важливим елементом регіональної системи. Такий підхід дозволяє дослідити технологічні і економічні скла-

Олійник Я. Б. Економіко-екологічні проблеми територіальної організації виробництва і природокористування. — К.: Лібра, 1996.

Чернюк Л. Г., Зеленський С. А/., Зеленська О. О Територіальна організація регіо­нальних продовольчих комплексів України. — К.: РВПС України НАН України, 1999.

Усов В. В. Торговля в агропромышленном комплексе. — М.: Экономика, 1982.

451

дові ланцюга господарських взаємовідносин від виробництва про­дукції сільського господарства до реалізації її домашнім госпо­дарствам (споживачам).

Усі ці та інші визначення АПК розкривають його зміст і функ­ціональну структуру. Проте для розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, найбільш важливим є вивчення процесів розширеного відтворення з урахуванням соціальних, економічних, екологічних чинників для розв'язання завдань мети розвитку АПК.

Основною метою розвитку АПК є задоволення потреб насе­лення України в продовольчих і промислових товарах. Обсяг і структура кінцевої продукції повинні відповідати суспільним пот­ребам. Пропорції виробництва кінцевої продукції об'єктивно визна­чені пропорціями споживання.

Продовольча проблема в її фізіологічному розумінні вважаєть­ся вирішеною остаточно. Проте було б неправильно вважати, що продовольчої проблеми взагалі не існує. Вона існує, але не в фі­зіологічному, а в соціально-економічному розумінні. Загальний за­довільний стан забезпечення населення продовольством не виклю­чає явно недостатнього рівня споживання продуктів тваринництва. Ефективність функціонування АПК оцінюється за допомогою системи показників. Показники рівня життя відображають обсяг національного доходу на душу населення, суспільний рівень спо­живання продукції АПК тощо. Показники добробуту населення є індикаторами національного багатства на душу населення, забез­печення його природними, зокрема земельними ресурсами.

Серед економічних показників вирізняють рентабельність та факторні доходи територіальних систем АПК. Рентабельність (по­ходить від слова рента) є співвідношенням залишкового доходу (ренти) до сукупних витрат АПК. Вона показує ефективність тех­нологічної та економічної політики. Вимірювання витрат і отри­маної виручки за сукупністю інтегрованих підприємств різних га­лузей дає змогу не тільки оцінити ситуацію в спеціалізованих комп­лексах, а й визначити конкурентоспроможність продукції, а також стимулювати вибір оптимального варіанта аграрної політики.

Факторний дохід — це виручка від реалізації кінцевої продук­ції АПК, яка припадає на одиницю капітальних, земельних, тру­дових та інших ресурсів. Капітальними ресурсами є інвестиції та інновації довгострокового характеру, первинні витрати енергії, пального, мінеральних добрив, кормів, молодняка худоби і птиці. Показник характеризує рівень покриття витрат коштів в АПК ви­ручкою. Іншими словами, йдеться про розподіл ціни попиту між інтегрованими виробниками продукції АПК.

452

Територіальна структура АПК формується на конкретній те­риторії у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури: вирізняють локальні і регіо­нальні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невели­ких територіях на основі поєднання агропромислових підпри­ємств з переробки малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них вирізняють:

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці зумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

У межах природно-економічних зон виокремлють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і ра­йонами та спеціалізованими агропромисловими зонами і района­ми. Інтегральна агропромислова зона — це територіальне зосере­дження всіх агропромислових підкомплексів у межах однієї при­родно-економічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромисло­вої зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які форму­ються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (на­приклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізований агропромис­ловий район — територіальне зосередження агропромислових під­приємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне виробництво). Інтегральний агропромис­ловий район — це територіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної зони.

453