основу покладено схвалену Верховною Радою Концепцію розвитку паливно-енергетичного комплексу України на період до 2010 р.

На жаль, жодна з прийнятих програм розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу, енергозбереження та власне Націона­льна енергетична програма України не виконується в повному обсязі. Проблеми з енергопостачанням, які склалися в країні, зу­мовлюють необхідність розробки нової Енергетичної програми України, яка б дала змогу, по-перше, зупинити поглиблення енер­гетичної кризи і, по-друге, забезпечити енергетичну безпеку Украї­ни в умовах переходу до сталого розвитку.

Таким чином, головне завдання розвитку паливно-енергетич­ного комплексу — це ефективне і надійне забезпечення потреб країни в енергії високої якості з прийнятними техніко-економічни-ми показниками за рахунок нарощування власного видобутку (ви­робництва) палива, проведення реструктуризації паливно-енер­гетичного комплексу під контролем держави, реалізації програм з енергозбереження, диверсифікації джерел паливозабезпечення, особливо щодо природного газу та нафти.

Враховуючи потребу України в нафті, нафтопродуктах і при­родному газі та найбільш оптимістичні прогнози щодо їх власно­го видобутку, можна очікувати, що Україна залишиться імпорте­ром цих ресурсів і на перспективу.

Потреба України в нафтопродуктах за різними оцінками ста­новить 24—28 млн т на рік, природного газу — 85 млрд м³.

Отже, і в перспективі Україна задовольнятиме свою потребу в нафті (нафтопродуктах) на 80—90 % за рахунок імпорту, а в при­родному газі більш як на 50 %.

Доцільно зазначити, що рівень забезпеченості України влас­ними первинними ПЕР є досить високим (51 %). Згадаємо, що в Японії цей показник становить лише 7 %, в Італії— 17 %, для біль­шості країн світу цей показник не перевищує 50 %, що зумовлено сучасними світовими економічними закономірностями.

Проблема полягає в тому, що велика частка імпорту ПЕР (більш ніж 70 %) здійснюється з території однієї країни (Росії). Вважається, що коли з однієї країни імпортується до 20 % необ­хідного ресурсу, то це проблема економічна; якщо 30 % — то це стає проблемою політичною; якщо понад 40 % — переростає в проблему державної безпеки. Як бачимо, для України рівні обся­гів імпорту ПЕР з території однієї країни значно перевищують рівні, що становлять загрозу не тільки для енергетичної незалеж­ності, а й для державної безпеки взагалі. Таким чином, в країні існує гостра необхідність диверсифікації джерел імпорту нафти і

264

газу, яка зумовлена чинниками економічної доцільності та дер­жавної безпеки.

Створення умов для надходження в Україну нафти з Азербай­джану, Казахстану та країн Близького Сходу має для нашої краї­ни стратегічне значення.

Диверсифікація джерел постачання нафти також може бути ви­рішена шляхом побудови Одеського нафтового терміналу та тан­керного флоту. Побудова нафтового терміналу потужністю 40 млн т дасть можливість не тільки забезпечити сирою нафтою НПЗ Украї­ни, а й здійснювати транзит нафти в Західну Європу через нафто-продуктопровід Одеса — Броди.

Значно складнішою є проблема диверсифікації джерел поста­чання природного газу, бо її вирішення пов'язане з дуже велики­ми капіталовкладеннями та низкою політичних проблем.

Можливими джерелами додаткового надходження газу в Україну є родовища Туркменістану, Північного моря та Алжиру. Існують проекти щодо реалізації цих можливостей.

Альтернативним регіоном постачання газу в Україну є також Близький Схід. Сьогодні в Ірані не знаходять виходу понад 36 млрд м³/рік газу. З усіх потенційних споживачів газу Україна знаходиться ближче всіх до Ірану (на 1600 км ближче Німеччини — найбільш реального західного споживача близькосхідного газу).

2.2. Паливно-енергетичний баланс та перспективи його формування

Сукупність економічних показників, які характеризують обся­ги, територіальне розміщення та структуру видобування, вироб­ництва, розподілу та використання палива і енергії в країні та її областях, являє собою паливно-енергетичний баланс (ПЕБ). Па­ливно-енергетичний баланс складається з прибуткової та витрат­ної частин (табл. 3.6).

У прибутковій частині балансу зафіксовані такі показники: видобуток природного палива — вугілля, газу, нафти, торфу, д-ров (природні ресурси); виробництво природних енергетичних ре­сурсів, які включають виробництво електро- і теплоенергії на теп­лових (ТЕС) і атомних електростанціях (АЕС). Крім того, до цієї частини балансу зараховують нетрадиційні природні енергетичні ресурси (енергія вітру, сонця, геотермальна, низькопотенційне теп­ло та ін.), а також відбір газу з підземних сховищ газу, імпорт енер­горесурсів та залишок ресурсів на початок року.

265

Таблиця 3.6

ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ ЗА ПЕРІОД 1990—2000 pp.

266

Закінчення табл. 3.6

Друга частина балансу (витратна) включає споживання енер­гетичних ресурсів і складається з таких статей витрат:

У структурі виробництва (видобутку) природного палива в Україні переважає вугілля. В 2000 р. питома вага вугілля в струк­турі видобутку становила 57,7 %, тоді як на нафту припадало 7,2 %, на природний газ — 26 %. Разом з тим у споживанні палив­но-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу. Питома вага природного газу в загальному споживанні палив­но-енергетичних ресурсів становила 41,8 %, тоді як вугілля — лише 25,2 %, топкового мазуту — 1,5 %.

Таким чином, якщо в структурі виробництва власних енерге­тичних ресурсів переважає вугілля, то в структурі споживання провідна роль належить природному газу.

Паливно-енергетичний баланс і еволюція його структури ха­рактеризують не лише певний рівень використання тих чи інших енергоносіїв, а й науково-технічні, соціальні, організаційні та ви­робничі зрушення в промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в побутовому обслуговуванні населення.

267

В Україні за останні 10 років ВВП зменшився в три рази, об­сяги промислового виробництва — у два рази. Видобуток вугіл­ля за цей самий час знизився у два рази, видобуток природного газу — у півтора раза, виробіток електроенергії скоротився майже на 125 млрд кВт • год. Використання народногосподарським ком­плексом паливно-енергетичних ресурсів за період 1990—2000 pp. скоротилося на 46,8 %. За рівнем споживання електроенергії на душу населення Україна відкотилася на рівень 1973 p., тоді як ще десять років тому країна за цим показником зовсім незначно по­ступалася таким промислово розвинутим країнам, як Німеччина, Франція, Англія та Італія.

Причиною цього стало зменшення обсягів виробництва в усіх га­лузях національної економіки, зниження рівня використання вироб­ничих потужностей і відповідно збільшення питомих витрат палива й енергії, зберігання в структурі виробництва значної кількості енер-гомісткої дешевої продукції, що поглинає значну кількість паливно-енергетичних ресурсів, погіршення якості сировини і палива, що веде до підвищення розміру питомих витрат енергоресурсів, тощо.

Головне завдання розроблення і дотримання паливно-енергетич­ного балансу — це ефективне і надійне забезпечення потреб країни в паливі та енергії високої якості з прийнятними техніко-економіч-ними показниками, що визначають його тісний зв'язок з масштаба­ми, структурою і темпами розвитку всього народного господарства. Структурна перебудова виробництва і науково-технічний прог­рес повинні привести до істотного зменшення питомих норм вит­рат енергетичних ресурсів на одиницю продукції і сприяти змен­шенню обсягів їх споживання в країні.

За період 2000—2010 pp. темпи зростання валового внутрішньо­го продукту випереджатимуть темпи споживання паливно-енерге-тичих ресурсів. Як зазначалось, таких народногосподарських про­порцій може бути досягнуто за рахунок структурних змін в еконо­міці, сталої динаміки зниження питомих витрат палива та енергії. Таке співвідношення досягається за намічених обсягів власно­го видобутку вугілля в 2010 р. — 100,0 млн т, газу природного — 24,5 млрд м , нафти — 5,4 млн т, використання нетрадиційнних і поновлюваних видів палива і джерела енергії— 7,1 млн т у. п.

Виходячи з оцінки запасів вугілля в Україні, йому повинна на­лежати основна роль у забезпеченні потреб народного господарства в паливі. У результаті значного вичерпання запасів нафти і газу на основних родовищах України, введення в експлуатацію переважно дрібних родовищ, а також внаслідок інших негативних чинників виникає серйозна проблема щодо збільшення обсягів видобутку цих

268

найбільш прогресивних паливних ресурсів і, як наслідок, — необ­хідність їх ввезення в Україну у постійно зростаючих масштабах.

У балансі енергоносіїв кінцевого використання передбачаєть­ся подальше збільшення частки переробних і облагороджених видів палива з підвищенням як якості, так і рівня переробки пер­винної сировини. Особливо характерним щодо цього є розвиток нафтопереробки зі зростанням потужностей із вторинних проце­сів і скороченням споживання мазуту як котельно-пічного пали­ва. Зростання витрат на видобуток нафти зумовлює економічну доцільність перевищення обсягів виробництва моторного палива та інших світлих нафтопродуктів за рахунок збільшення глибини пе­реробки нафти замість отримання цих продуктів за рахунок до­даткового видобування нафти при незмінній глибині переробки.

Для забезпечення прогнозних рівнів розвитку економіки пот­реба в електроенергії повинна зрости в цілому по Україні до 225—230 млрд кВт • год. У 2010 p. порівняно з 2000 p. передбача­ються такі структурні зміни в електроспоживанні: промисловості з 40,7 до 42,7—43,0 %, у сільському господарстві з 5,1 до 8,7—8,9 %, у будівництві від 0,5 до 1,2—1,3 %, у житлово-комунальному го­сподарстві з 23 до 25 % і, навпаки, знизиться питома вага на ви­робничі потреби самої галузі та втрати в електромережах.

Таким чином, основними стратегічними напрямами вдоскона­лення структури паливно-енергетичного балансу України є:

У процесі формування територіальної структури паливно-енер­гетичного балансу особливого значення набуває запровадження енергозберігаючих заходів у дефіцитних на енергоресурси районах, а також залучення нетрадиційних джерел палива (енергії). Ці заходи створюють можливість скорочення транспортних витрат на достав­ку енергоресурсів з інших районів, що забезпечує суттєвий ефект, особливо для зон, які віддалені від енергетичних баз.

269