перетворення елементів сфери послуг на компонент продукту ма­теріальної сфери (інформація, програмне забезпечення), галузевої структури економіки у міжгалузеві комплекси (агропромисловий, інвестиційний, інноваційний тощо) з характерною функціональ­ною роллю; перенесення центра ваги структурних змін на якіс­ний рівень (індустріалізація сільського господарства, сфери по­слуг, інформаційні технології тощо).

Одним із головних напрямів структурних зрушень у самому матеріальному виробництві є істотна зміна співвідношення між добувними, сировинними і обробними галузями шляхом рішучо­го переходу до ресурсозберігаючої технології, істотного зростан­ня інтелектуальних, наукомістких галузей, тобто галузей, де дуже висока питома вага висококваліфікованої праці, високих техно­логій, використання досягнень науки і техніки.

Прискорене зростання питомої ваги сфери послуг у структурі суспільного виробництва — це закономірний процес, характер­ний для всіх розвинутих країн. Він є показником високого рівня розвитку продуктивних сил, продуктивності суспільної праці, ко­ли все менша частка зайнятих у сфері матеріального виробництва забезпечує створення такого обсягу матеріальних благ, який не лише задовольняє потреби населення своєї країни, а й забезпечує величезний їх експорт в інші країни. Разом з тим високий рівень продуктивності суспільної праці забезпечує вивільнення робочої сили зі сфери матеріального виробництва і переливання її у сфе­ру послуг. У США і країнах Західної Європи цей процес почався ще в 1960-х pp., а в Японії — у 1970-х pp. Докорінна зміна спів­відношення між сферою матеріального виробництва і сферою по­слуг, тобто сферою нематеріального виробництва, визначає якіс­но нову структуру економіки та критерії оцінки її ефективності.

Економіка України в кінці XX ст. характеризується структур­ною кризою, яка поєднує в собі тривалу стагнацію в традиційно важливих галузях і секторах виробництва, тоді як нові галузі мо­жуть розвиватися прискореними темпами. Крізь структурні кризи проходили всі країни ринкової економіки. Якщо за умов вільної конкуренції переливання капіталу, а з ним і структурні зрушення відбулися під «дією гри вільних сил», то бурхливий розвиток продуктивних сил в епоху НТР і високий ступінь монополізації економіки висунули необхідність активного втручання держави в процеси структуроутворення. На державних і міждержавних рів­нях розробляються програми підтримки. Розвитку й модернізації традиційних галузей та регіонів спеціалізації із застосуванням кредитних, податкових, бюджетних підойм регулювання. Визна-

230

ним шляхом подолання структурних криз є концентрація ресур­сів у найперспективніших підприємствах уражених кризою галу­зей, їх реструктуризація і технологічне оновлення, підвищення рентабельності виробництва за рахунок економії на витратах, зо­крема на трудових. Умовою такого виходу є банкрутство недіє­здатних за нових умов підприємств і вивільнення робочої сили.

В Україні спостерігається трансформація структури економіки через структурну кризу, а саме — стадія структурного спаду з усіма характерними ознаками: тривале падіння ефективності ви­робництва, в тому числі продуктивності праці та норми прибутку в матеріальному виробництві. У сфері послуг ці тенденції прояв­ляються слабкіше, а норма прибутку зростає, що означає пере­розподіл ресурсів виробництва на її користь; зростання ролі сек­тору домашніх господарств (індивідуального виробництва) у ство­ренні доданої вартості; порушення у фінансовій сфері та у відт-ворювальному процесі — знецінення найманої праці, скорочення внутрішніх заощаджень, державний борг.

Проте у структурній кризі, як і у всякій іншій, стадія спаду повинна змінитися піднесенням. Основою для такого переходу повинна бути стратегія державного структурного регулювання. Метою структурної трансформації повинен бути безперервний розвиток продуктивних сил суспільства, і особливо — людський розвиток на базі зростання, а також економічно обґрунтованого і соціально справедливого розподілу доходу.

1.3. Галузева структура економіки та її регіональні особливості

Структуру господарства країни чи регіону звичайно характе­ризують за складом та співвідношенням основних сфер, галузей та видів господарської діяльності, а також за співвідношенням господарських об'єктів різних видів, їх системних інтеграцій, за співвідношенням суб'єктів господарювання, форм власності на засоби виробництва та ін. Це складне багатоаспектне поняття ха­рактеризує «загальну конструкцію» господарського комплексу, її позитивні й негативні особливості.

Галузева структура господарства безпосередньо відбиває про­цес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмін­ності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз між­галузевих пропорцій і зв'язків, зіставляються показники економіч­ної ефективності виробництва. Вона служить цілям управління економікою. Пропорції і виробничі зв'язки між галузями утворю-

231

ють галузеву структуру економіки, яка свідчить про ступінь розви­тку суспільного поділу праці і разом з тим — його кооперацію.

Усього в промисловості виокремлюється 280 галузей і більше 500 окремих видів виробництв. їх класифікація полягає у групу­ванні підприємств за галузями з метою: а) забезпечення науково­го аналізу міжгалузевих зв'язків і пропорцій; б) зіставлення показ­ників під час аналізу економічної ефективності виробництва і зрос­тання продуктивності праці.

Спеціалізовані галузі виділяються на основі ознаки однорід­ності, тобто подібності між собою за призначенням виробленої продукції (наприклад галузі паливної промисловості), спільності використовуваної сировини (наприклад галузі машинобудування або лісової промисловості) або за характером технології (наприк­лад галузі хімічної промисловості).

Галузі економіки можуть бути різними і за економічним змістом, і за формою, і за організацією. Навіть у межах промисловості галузі виявляються незіставними: одні з них виділені за цільовим призна­ченням продукції (харчова, паливна та ін.); другі — за вихідною си­ровиною чи матеріалами (машинобудування й металообробка; лісо­ва, деревообробна й целюлозно-паперова промисловість); треті — за єдністю технології (на підприємствах хімічної індустрії вихідна сировина обов'язково змінює свій хімічний склад).

Народногосподарський комплекс поділений на дві сфери гос­подарства — виробничу й сферу послуг. До сфери матеріального виробництва зараховані галузі, в яких результат праці втілений у матеріальні блага. Підприємства виробничої сфери видають про­дукцію у природно-речовій формі або у вигляді енергії. Вони та­кож забезпечують транспортування, зберігання, розподіл та реа­лізацію готової продукції, без чого завершені виробничо-техно­логічні цикли існувати не можуть. Галузі безпосередньо виробни­чої сфери виробляють матеріальну продукцію та енергію (про­мисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господар­ство, рибний промисел, мисливський промисел), опосереднено ви­робничої сфери — забезпечують нормальне функціонування ви­робництва (транспорт, зв'язок, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, збут, заготівля).

У галузях сфери послуг корисна діяльність виражена не у ви­робництві матеріальних благ, а у виробництві послуг населенню чи суспільству в цілому. При цьому послуги, зорієнтовані на ін­дивідуальні запити людини, віднесені до підсфери обслуговуван­ня населення. Ті ж галузі, що обслуговують суспільство в цілому, утворюють підсферу обслуговування суспільства.

232

Рис. 3.2. Промисловість України